Фото: Укрінформ
— Чому доречно і потрібно вживати саме термін "рашизм", а не зрозумілий усім "фашизм"?
Я вважаю рішення Верховної Ради (про визнання на законодавчому рівні політичного режиму в Росії рашизмом — ред.) абсолютно вмотивованим. Можна було це зробити раніше, але краще почекати, коли останні сумніви зникнуть, й ухвалити рішення тоді, коли воно визріло. Що таке фашизм? Це тоталітарний феномен, який існував в Італії у міжвоєнний період під очільництвом Дуче, мав свою ідеологію, державу, свою історію. Цей феномен зрештою помер, ставши надбанням історії. І коли ми кажемо, що рашизм це фашизм, то начебто приймаємо, що Росією керує Дуче, що він реінкарнував у новій версії, а сучасні росіяни послуговуються ідеологією Муссоліні та мають державний устрій, абсолютно синонімічний устрою Італії міжвоєнних часів. Це абсолютний нонсенс та оксюморон. Забалакування проблеми.
— Звідки треба виводити ідеологію рашизму?
Росія в її історичній динаміці не лише є країною, яка має давні традиції авторитаризму, одновладдя, внутрішнього та зовнішнього терору. Нова історична версія тоталітаризму як чинної політичної системи, форми владарювання, тоталітарної ідеології — не перша в історії, це ніби нова стара версія, на цю хворобу Росія хворіє не вперше. Росія є батьківщиною тоталітаризму. Він народився у ХХ столітті спочатку в червоній Росії у версії ленінізму-сталінізму. Вже як реактивна форма на червоний тоталітаризм виник фашизм і нацизм, які існували синхронно. І до речі, синхронно з ними існував і "рускій фашизм", хоча не як державна система, а як знана і продуктивна ідеологія. Найбільше його послідовників з російської політичної еміграції було у США і на території сучасного Китаю — у Маньчжурії. Вонсяцький і Радзієвський — ключові фігури, лідери цих російських фашистів. Усі внутрішні складові тих ідеологій, які стали основою пізніших тоталітарних систем як державних утворень, були доволі специфічною відповіддю світу на соціалістичні та комуністичні рухи. Це було бажання зупинити червону загрозу на корінні. Усі тоталітарні системи — це антитеза революції.
— Росія у 1990-х роках подавала ознаки, що вона може лібералізуватися й демократизуватися, і багато країн світу в це повірили. Чи була Росія приречена скотитися в рашизм, залишатися імперією, утримувати свої кордони силоміць, а чи був шанс для неї піти іншим шляхом?
Шанс завжди існує. Але слід визнати, що в даному випадку він був мінімальним. Тамтешній народ затято опирається процесу соціальної модернізації як такої. Руками і ногами вперся і не хоче еволюціонувати й прогресувати. Це засаднича проблема цього соціального організму, яка викарбувана на культурному рівні. Тут не слід змішувати з мистецтвом. Йдеться про культуру як програму, записану на певного етнічного носія, яка рухає цей соціальний організм і форматує його на певні типи соціальних відносин на всіх рівнях. Упродовж останніх століть, попри намагання провести модернізацію згори, населення не прогресує. Цьому не посприяло запровадження загальної обов’язкової середньої освіти, бо самої освіти недостатньо для того, щоб людина повною мірою суб’єктивізувалася як особистість. В основі народної російської культури та системи освіти — тиражування тоталітарних стереотипів, практик, звичок у людських взаєминах. Уся радянська і сучасна російська школа лише на короткий час відійшла від цієї практики, яка спрямована не на просвіту як таку, що мого б компенсувати відсутність у Росії свого власного етапу відродження, як це було в Європі. До речі, елемент відродження через освіту і просвіту здобули українці, на щастя для себе. І це стало основою того, що українці вистрибнули з тоталітарної колії, накинутої нам комунобільшовизмом, в якому ми існували 74 роки. У Росії ж система освіти занурила народ у світ індоктринації, ми це бачимо все більше і більше.
Лариса Якубова. Фото: НАН України
— Хто живе у Росії — це народ, нація чи конгломерат народів?
Україна і Росія у класичну теорію націй та націоналізмів абсолютно не вкладаються. Насамперед тому, що це свого часу була периферія європейської цивілізації, що уповільнювало певні соціальні процеси. Але основним руйнівним чинником стала все ж таки комунобільшовицька історія. Світ взагалі не розуміє, що сталося з українцями, росіянами та всіма етносами, що мешкають у кордонах Росії, упродовж цього експерименту. Процеси націотворення на прикладі наших двох етносоціальних феноменів — це не магістральний шлях, вони можуть початися синхронно або трошки із запізненням відносно Європи. Але коли вони з геополітичних причин кілька разів потужно гальмуються, зупиняються та деформуються природні процеси саме через попередній тоталітарний досвід, то відбувається рух "стоп-кран". Що таке нація на сьогодні? Це політичне об’єднання громадян у межах певного політичного національного проєкту, об’єднаних спільними цінностями. Сучасна нація — це громадянське суспільство, яке постало на певному етнонаціональному ґрунті та об’єднане в межах певної національної держави. Об’єднане не силоміць, не обманом, не маніпуляціями масовою думкою, а спільним баченням майбутнього. Усі скелети із шафи минулого як правило вже пропрацьовані, осмислені і звідти витягнуті уроки. Сучасна нація — це об’єднання вільних громадян, які співпрацюють для утворення нового об’єднавчого чинника — національної ідеї.
При всій позірній могутності своєї держави росіяни — це fail nation. За соціальними ознаками, це більше плем’я. Домодерне плем’я, яке кілька століть заперечує можливість своєї модернізації та виходу на нову історичну висоту. Плем’я і вождь — це спрощена форма соціального існування, яка й перетворила Росію у ХХ столітті спочатку на червону тоталітарну систему, а потім, через зрілий авторитаризм, стратегічно вивірено повернула до тоталітаризму. Але вони застрибнули в тоталітарну колію з низкою абсолютно нових характеристик та ознак. Однак це лишилося соціально немодернізоване плем’я, яке не пройшло основних етапів цивілізаційної модернізації, на чолі з вождем. Робоча назва цього неототалітаризму — рашизм.
— Яка роль вождя рашизму Путіна?
Путін був перехідною фігурою в уяві тих людей, які спланували і втілили в життя спецоперацію "прєємнік". Але зірки на небосхилі зійшлися дуже несприятливо для росіян, тому що ця перехідна сіра постать, непримітний полковник зумів "причарувати" всю Росію. Він закохав населення своїми пасажами до глибинних духовних налаштувань "русского народа". У результаті росіяни потрапили в залежність свого існування від саме цієї постаті. Бо вона давала баланс між владою і населенням. Влада концентрувала всі важелі управління в одних руках і була заточена на довічне утримання цих важелів. Але єдиним універсальним чинником легітимації цього "колективного Путіна" і тривкості режиму стала всенародна любов. Саме тому Путін упродовж десятиліть дуже чітко і тонко підлаштовується під настрої дедалі більше деградуючого російського племені. Яким хоче бачити плем’я свого вождя, таким вождь і стає. І це дає йому непохитну владу.
— Який вихід для світу? Чи зможуть росіяни одужати, перевинайшовши свої ідентичності, щоб нарешті модернізуватися і перестати бути загрозою для сусідів?
Іншого варіанту немає. Коли нам накидають концептуальну рамку, що людина народжується з певною ідентичністю і з нею мусить померти, це і є один із лейтмотивів рашизму — нічого не мусить змінюватися. Росія має лишатися такою, як вона була. Хоча ідентичність — це не родова пляма, це жива субстанція. Людина мусить змінюватися, мусить захотіти людського життя. Плем’я не може жити іншим способом життя, аніж тоталітарний. Цьому племені вже багато століть імплантують одну ідею — Росія має бути вічною та незмінною. Якщо Росія зміниться, вона помре. Але це брехня. Росія була і, мабуть, буде. Але уявлення про те, що коли Росія зміниться, то настане апокаліпсис, перетворює росіян на тоталітарну секту в масштабах однієї країни. На знавіснілий рій шершнів, які здатні вбивати всіх лише за те, щоб Росія не змінювалась.
Ця тоталітарна система зачищає все, що живе і мислить. Воно піде в адеграунд, у внутрішню еміграцію, буде прикидатися тим, чим воно не є, як це робили радянські громадяни. А точка відліку нового росту для росіян почнеться після того, як відбудеться крах цієї тоталітарної системи. Вона тримається на тих 85% так званого глибинного народу, який і є в класичному розумінні народом юрби, тоталітарною масою, племенем, що йде за вождем. Але кожна тоталітарна система скінченна. Якщо зараз світова спільнота не зрозуміє та не скоригує свою парадигму відносин з Російською Федерацією і далі плекатиме надії на те, що закони європейських спільнот чинні і в цій системі, то ми втратимо час. І на природне руйнування цієї смертоносної системи підуть десятиліття та колосальні демографічні, інтелектуальні, економічні, культурні втрати не лише в країнах, які змушені будуть з нею контактувати у формі війни, але й для тих людей, які живуть у цій системі. Вихід із нового затягнутого стану тоталітаризму буде довгим та болісним і не гарантуватиме результату, бо Росія вже вдруге заскочила в тоталітарну колію.
— Чи призведе поразка Росії у російсько-українській війні до краху рашизму?
Він може абсолютно спокійно зберегтися, зайти у довгу фазу окремішнього існування на кшталт Північної Кореї та ще довго становитиме загрозу для світу. Бо основна загроза будь-якого тоталітаризму — його антиліберальна суть. Він заточений на знищення вільного світу як такого. Там народ є переконаним і добровільним ворогом свободи, рівності й братерства. Саме це мусить зрозуміти світ і пришвидшити деградацію цієї системи. Допомогти Україні отримати переконливу перемогу. Бо лише з перемогою України вождь втратить свою магічну силу, і це єдина можливість вибити масову свідомість зі стану тотального зачарування, імперського кайфу, тоталітарного марення, абсолютно схиблених уявлень про світ. Тоді вони побачать, що їхня картина світу завалилась на обидва коліна. А вже після цього можна буде витягати оті 15% росіян, які і зараз проти Путіна. Це і є зона росту дуже складного майбутнього Росії.
