Давайте передусім розберемось в поняттях, наприклад, "нелегальний мігрант", "біженець", "переселенець", "вимушено переміщена особа". Про кого конкретно ми говоримо, якщо говоримо про біженців?
Ви правильно зазначили. Все це – різні поняття. Переселенці, це ті люди, які живуть в межах певної країни, але через певні життєві обставини покинули свої території. Наприклад, це люди з Донецька та Луганська, вони переселились в межах однієї держави. Іноземці - іммігранти – можуть бути ті особи, які шукають кращої долі чи кращого життя, або хочуть десь працевлаштуватись. А біженці, це – особи – іноземці, які вимушено покидають свою країну, через те, що в своїй країні походження переслідується така особа – через політичні переконання, релігійні погляди, через приналежність до певної нації, соціальної групи, раси, статі. Ми будемо говорити саме про біженців. Саме через це особи переслідуються, до них може застосовуватись насилля, навіть є небезпека щодо їх життя. Тому така особа, бажаючи зберегти своє життя, шукає притулку в інших країнах.
Такі люди повинні отримати відповідний юридичний статус в країні, куди прибули. Якщо 65 афганців попросили статус біженців, то я так розумію, що має відбутись розгляд певними структурами. Щоб цей статус їм надати. Як це відбувається?
Коли шукач захисту прибуває на територію країни, саме на цей момент він набуває статусу шукача захисту, допоки країна, в особі Міграційної служби не прийме рішення про визнання такого шукача захисту біженцем. Процедура ця досить складна, але вона чітко визначена у нас в Україні, тому що Україна ратифікувала ряд Міжнародних Конвенцій, у тому числі, і Конвенцію про статус біженців. І, відповідно до цього, у нас є своє, національне законодавство – Закон "Про біженців та осіб, що потребують додаткового захисту". Відповідно до цього законодавства, у нас, такий шукач прибувши на територію України, перетнувши кордон, має протягом 5 днів подати письмову заяву до Міграційної Служби щодо визнання його біженцем. Міграційна Служба приймає таку заяву, починає її розгляд, перевіряє інформацію, яка зазначена в цій заяві, і після того приймає рішення щодо оформлення документів – визнати таку особу біженцем чи відмовити. І, відповідно, після того як прийнято рішення про оформлення Міграційна Служба подає відповідні запити, проводить додаткові співбесіди, і вже після цього працівник, який перевіряє цю інформацію виносить висновок щодо доцільності або недоцільності надання такого статусу. І, на підставі такого висновку, Державна Міграційна Служба приймає рішення щодо визнання такої особи біженцем або – відмовити у визнанні.
Знаючи як іноді довго працює бюрократія, що в цей час відбувається з людиною? Де ці люди живуть? Чим займаються? Хто їх годує? Чи є в Україні відповідна інфраструктура, щоб прийняти таких осіб? Їх зазарз 65, але може бути більше...
Ви правильно зазначили – процедура є досить тривалою і складною. Однак, вона чітко прописана в Законодавстві. На сьогодні шукач захисту, який прибув на територію України, поки він знаходиться в процедурі, має певні права. Вони відрізняються від тих прав, які б вже мав біженець. Шукач захисту може перебувати в пункті перебування іноземців, у нас є такі пункти в державі, їх декілька – в Закарпатській, Одеській і Київських областях. В Київській області такий пункт знаходиться в Яготині. За офіційними даними, які надає Міграційна служба, може бути одночасно поміщено у цьому пункті близько 100 осіб. Також в таких пунктах можуть перебувати і особи, які вже визнані біженцями. Це – їх тимчасове місце проживання. Таким чином держава забезпечує перебування шукачів захисту та біженців на своїй території. Якщо особу вже визнано біженцем, то вона має майже такі ж права, як і громадянин України, за винятком, які визначені Конституцією – бути обраним на посади, де обов’язково громадянство України; участь в референдумах; нести службу у Збройних Силах.
Чи стане Україна "транзитною зоною" для біженців, які рухаються у сторону Європи? Що можна спрогнозувати?
Дуже складно відповісти на це питання, бо у кожного шукача захисту є власна історія, своя доля, своя причина, чому він покинув країну свого походження. І за свою практику можу сказати, що є такі шукачі захисту, які приїхали на територію України і, побувши деякий час, і навіть не отримавши статусу біженця, покинули Україну, переїхали в іншу країну, наприклад, там були родичі або діаспора, знайомі. А багато з них залишились тут, осівши, вивчивши мову, одружившись. Тобто – тут все індивідуально. З цим, звичайно, треба бути обережним, тому що Законодавство України і багатьох країн, передбачає таку особливість – якщо шукач захисту прибув на територію держави, перед цим побував в декількох країнах, але там не подавав документи на статус біженця, то такій особі може бути відмовлено в визнанні біженцем. І ця, третя, безпечна країна визначається також індивідуально. Для когось країна буде вважатись безпечною, а для іншого – небезпечною.
Якщо я злочинець в тій країні, де мене переслідують?
Є певні конвенційні ознаки, коли особу можна визнати біженцем. І є така умова, коли особу визначено рекомендаціями УВКБ ООН, коли особу не може бути визнано біженцем – якщо вона вчинила злочин проти людства, миру, безпеки людства.
Можна стати біженцем, а можна стати екстрадованим чи депортованим?
Особи, які вчинили злочин в країні свого походження, різні. Є такі особи, наприклад, через політичні переконання щодо них фабрикують справу про злочин. До кожної ситуації треба підходити індивідуально. Якщо це пов’язано з переслідуванням через політичні, релігійні переконання, відношення до раси, то ця особа буде підпадати під конвенційні ознаки. Крім того, Україна гарантує, що така особа, яка буде визнана біженцем, не буде видана в країну свого походження. Міграційна служба в кожному випадку перевіряє наявність таких конвенційних ознак. І, якщо буде встановлено, що особа вчинила злочин і не підпадає під ознаки біженця, такій людині буде відмовлено в надані статусу і вона потрапить в країну свого походження.
Україна несе певні зобов’язання щодо тих, хто визнаний біженцем. Хто це фінансує? Бюджет держави? Міжнародні організації?
Біженці мають майже такі ж права і зобов’язання, як і громадяни України. Україна взяла на себе забезпечення цих обов’язків. Однак, у нас на території держави діє УВКБ ООН, є партнерські організації, які фінансують УВКБ ООН, і окремі благодійні організації також допомагають біженцям, які прибули на територію України, і шукачам захисту в тому числі. Адже складно перебувати в чужій країні, не знаючи Законодавства, не знаючи мови, не маючи роботи, важко працевлаштуватись.
Іспанія зголосилась стати чимось на кшталт міжнародного центру для біженців. Чи не може Україна отримати певний зиск з такої ситуації?
Є певна різниця між шукачем захисту і між біженцем у нас в Україні. Шукач ще знаходиться в процедурі, біженець – той хто вже визнаний державою. Шукачу захисту, згідно нашого законодавства, важко працевлаштуватись і важко використати працю такого іноземця. Чому Іспанія прийняла таке рішення дуже складно говорити, однак, якщо аналізувати їх законодавство, коли вони в 1978 році ратифікували Конвенцію про статус біженців, також у них і в Конституції і Законі про притулок передбачено право іноземців на притулок.
З одного боку можна говорити про вигоди, з іншого – про ризики. Ми пам’ятаємо кризу, пов’язану з сирійськими біженцями. І це стало проблемою для Європи, проблемою, до якої, мені здається, Європа досі не готова. Чи готова європейська спільнота, Україна зокрема, з цими проблемами працювати?
Зокрема наша організація Благодійний Фонд "Право на захист" працює в напрямку надання допомоги біженцям вже досить багато років. І до нас кожного року звертаються іноземці за допомогою, щоб отримати статус біженця в Україні і з Сирії, з Афганістану, з Російської Федерації, Бангладеш, Сомалі. Тобто, дуже багато і з різних країн. Сьогодні, це – не перша проблема, з якою стикнулась наша держава. Цей механізм працює. Ще в 2002 році наша держава ратифікувала Конвенцію про статус біженців, так і інші країни Європи. Ратифікувавши таку Конвенцію, держава починає приводити своє Законодавство, свої можливості у відповідність до такого міжнародного законодавства. І, ось такі ситуації і перевіряють, наскільки імплементовано місцеве законодавство, наскільки держава готова.
Чи маємо ми можливість прогнозувати? Бо зараз кажуть, що в аеропорту Кабула тисячі людей. Чи можемо ми спрогнозувати, яка кількість цих людей прибуде до України?
Дуже важко зробити такі прогнози. Скоріше за все, це може зробити Міграційна служба. Поки що, таких прогнозів у нас немає.
Фото: REUTERS
