Насильство: чому про жінок говорять більше ніж про чоловіків
З одного боку, коли ми говоримо про насильство, то звичайно ми часто говоримо про невидимі форми насильства і тому здається, що ми так часто говоримо не про чоловіків. Тому що статистика говорить, що більшість від насильства страждають все-таки жінки, а не чоловіки.
Коли ми говоримо про домашнє насильство, гендернообумовлене насильство, різні форми вуличного насильства, переважно ми говоримо про жінок. І, певною мірою, це – нова риторика, тобто це – нова тема, бо ще 100 років тому про насильство щодо жінок не говорили. І, говорячи про насильство щодо жінок, ми розуміємо, що цьому передувала певна історія, певна боротьба за те, щоб ці теми могли підніматися в суспільстві.
Коли ми говоримо про насильство, ми не замовчуємо проблеми 50% людства. Ми говоримо про ту групу, яка страждає більше. І це – не боротьба і не конкуренція між чоловіками і жінками. Я завжди закликаю перестати грати в гру "Хто страждає більше?", а почати грати в гру "Давайте робити так, щоб цього насильства не було". І тут ми можемо провести аналогію з будь-якою іншою дискримінованою групою. Ми говоримо про потреби, які є конкретно у цієї групи людей.
Про стереотипний образ чоловіка-героя
Ця проблема існує і вона не обмежується територією нашої країни, це – в цілому світова проблема, що образ чоловіка, якому має слідувати умовно кожен чоловік, реально не існує і ніхто не може йому насправді відповідати. Який стереотип у чоловіка? Він має добре заробляти, але має бути здоровим повністю. Оця відсутність інвалідності, відсутність слабкості, сила, розум, гроші або кар’єрні певні здобутки і при цьому – певна витримка, яка нереальна. І жодна людина не може витримати всі ці умови. І, в результаті, це створює внутрішнє напруження, і певною мірою, токсичне середовище, яке вимагає від чоловіків прояву оцієї агресивності, і створює цю агресію саму по собі між чоловіками.
Великий здобуток прогресивних людей, які борються за гендерну рівність, і говорять, що треба перестати слідувати за певними стереотипами – чоловікам усім бути "Джеймсами Бондами", а давайте дивитись на справжніх людей і цінувати особливості кожної людини, незалежно від того, які фізіологічні особливості є у неї. І, мені здається, це – результат боротьби, але це – не кінець. Все одно залишається велика кількість людей, які залишаються під тиском стереотипів. Їм не легко піти від цих стереотипів.
Від кого чоловіки переживають найбільшу загрозу насильства: статистика
Ми звернулися до спеціальної установи, яка проводила соціологічне дослідження. Зробили вибірку в 2000 людей по всій території України. Ми використовували дві форми отримання інформації – телефоном, оскільки ще є обмеження, пов’язані з COVID, і також – Інтернет. Ми порівнювали ці відповіді.
Ми поставили питання "Як переживають чоловіки насильство і де знаходиться насильство, як таке, в житті чоловіка". Коли ми дивимось на того ж Джеймса Бонда, то в його житті насправді багато насильства, але він завжди з ним справляється легко, наче це – зовсім не насильство. Така в нього робота. І нам було цікаво, чи розуміють чоловіки, що це – насильство чи ні. Передумовою стало те, що рік до цього ми випустили дослідження гендерного насильства. І звичайно дослідження було зосереджено більше на жінках. Ми також звернулися до експетрок, які розуміються на питаннях "мускулінності", які досліджують саме чоловіків. І мені здається, що це – перше дослідження на такому рівні.
Було цікаво дізнатися це те, що найбільшу загрозу фізичного насильства чоловіки відчувають від інших чоловіків, і це – підкріплюється практикою. І, цей відсоток складає – 78%. Тепер в мене є цифра, яка говорить, що переважно насильство щодо чоловіків вчиняють інші чоловіки.
Є певний відсоток інших груп людей. Це – жінки і це – переважно кримінальні групи, і він складає менше 12 %. У нас були варіанти, де відчувають загрозу насильства чоловіки. І це було – вуличне насильство і домашнє насильство. Якщо говорити про вуличне насильство, то там страх від незнайомих груп і там переважно – інші чоловіки, є представники силових структур, а також – кримінальні елементи. Щодо домашнього насильства, то є певний відсоток отримати насильство від батька, вітчима, старшого брата, матері чи старшої сестри, то там – відсоток вищий ніж вуличного насильства.
Про пережите домашнє насильство лише 6% чоловіків сказали, що вони його переживали. Це – дуже мало, 6 зі 100. В самій формі опитування були питання, які специфікували форми насильства – ми питали про ляпаси, про заборону спілкуватися з друзями, інші форми. І після цих додаткових запитань відсоток почав рости. І що ще цікаво в досліджені, що відсотки дуже відрізняються в віковій категорії до 16 років і після. Тобто, чоловіки до 16-ти років переживали насильство значно більше ніж після 16-ти років. І відповіді на питання "Чому так?", у нас не має.
Ось, наприклад, про досвід, коли члени родини давали ляпаси або били ременем – розповіли 65% опитаних.
Чи розпізнають чоловіки домашнє насильство
Майже 50% опитаних зазнавали принижень, словесних погроз і залякувань. 17% мали в дитинстві досвід позбавлення житла, одягу, коштів, особистих речей. І, 4% розповіли про небажаний досвід сексуальних дотиків чи сексуальних домагань з боку членів родини. Хочу зробити ремарку – ці 4%, це – жахливі злочини, а по-друге – це дослідження не було специфіковано на сексуальне насильство. Тобто, ми не заглиблювалися в це питання і не розпитували.
Думаю, через те, що теми насильства мало хто читає. І, глибше про це говорить. Тому що, це – тема болюча, тема непроста. І пережитий досвід насильства, особливо в дитинстві, залишає шрами в душі і серці кожної людини, і те, що люди не готові про це говорити з психологом. Не загоюються рани, тому люди просто хочуть не зловживати – зробити вигляд, що цього не має.
Що цікаво, величезний відсоток опитаних, що відчували насильство – побиття ременем – виправдовують його – більше половини. Насильство завжди породжує насильство. Вчинене насильство щодо дитини, в подальшому буде проводити скоріш за все до вчинення подібних випадків. І, це не означає, що дитина, яку били, буде так само бити свою, але, це означає, що дитина може мати великі проблеми внутрішні в житті взагалі. Психологічні дослідження показують, що немає ніяких позитивних наслідків від вчиненого насильства.
Ще важливо сказати – чому це відбувається? Ми запитали чоловіків, чому чоловіки вчиняють насильство, чому так відбувається, які причини? 43% опитаних відповіли, що чоловіків спонукає до насильства бажання скидатися "крутим", самостверджуватися в такий спосіб. Про що ми говорили на початку – про чоловічу уяву світу, яка: а – спонукає вчиняти насильства, а б- мовчати про таке насильство. І, насправді ми чуємо, що батько казав: "Я тебе б’ю, і ти будеш справжнім чоловіком". Побої нікого не роблять справжнім чи несправжнім.
18% сказали про причини насильства, як про неможливість "вихлюпнути" емоції, якось інакше. Це теж така проблема на чоловічій "мускулінності" - тобто - "Чоловіки не плачуть". Чоловіки не плачуть, але – в результаті вчиняють насильство щодо інших чоловіків, щодо жінок, щодо дітей. 18% це – кожен п’ятий.
Про те, чи багато опитаних зізналися, що вони самі чинили насильство
Ми запитували, але – відсоток мізерний. І це теж цікаво, бо ми запитали чоловіків "Чи підтримують вони системні зміни проти насилля" і, 90% чоловіків відповіли, що треба виховувати нове покоління без таких фактів, що треба запобігати домашньому насильству.
Ми бачимо, що ті відсотки показують, що більшість чоловіків розуміють, що насильство, це – погано. Практично 90% сказали, що це – погано.
Фото: Depositphotos, Amnesty International Ukraine
