Фото: zaxid.net
Максимально наближений до реальності енергозберігаючий режим з розумінням того, що майбутнє у нас все одно є і ми туди рухаємося
Ти говорила, що в нашому спільному досвіді має переважати висота перемоги, а не глибина травми. Ця максима залишається важливою?
Однозначно залишається. Плюс до всього вона і для мене особисто зараз залишається тою перспективою, стрижнем, за який можна триматися. Коли в мене є можливість працювати з людьми, я свої тренінги, свої заняття починаю з того, що запитую їх, а що таке справедливість? І ми всі разом дружно виходимо на розуміння того, що справедливості не існує. Бо справедливість – це наше уявлення про те, як би мала розвиватися ситуація щодо нас. І, мабуть, поєднання цих двох тез для мене є тою парадигмою, в якій зараз необхідно існувати. Максимально наближений до реальності енергозберігаючий режим з розумінням того, що майбутнє у нас все одно є і ми туди рухаємося. Але наша відповідальність – з яким коефіцієнтом ефективності ми рухаємося в це майбутнє. І якими ми до цього майбутнього дійдемо. Це два питання, за які ми несемо особисту відповідальність.
Треба поставитися до отриманого досвіду не тільки як до трагедії, а і як до потужного, хай і важкого, навчання
Попрошу, щоб з позиції військової психологині ми розібрали кілька прикладних моментів, як ми реагуємо на ті катастрофічні ситуації, які трапляються загалом в оцьому щоденному побутовому житті у війні – в тилу. Чи є у нас періоди просвітлення?
Для мене це дуже чітко сформульований запит якраз на відповідальність людини щодо ефективності свого життя. Я знову буду апелювати до терміна справедливості. З юридичної, з морально-психологічної точки зору, справедливість – це буде певний набір правил, норм, уявлень, спільних для конкретної спільноти, єдиними для конкретної спільноти. Кожна людина проживає своє життя в конкретному контексті. І це дуже сильно пов'язано зі сприйняттям реальності. Так, втрати є і вони будуть. Але це про те, що реальність така. І наше завдання – навчитися жити з максимальним коефіцієнтом ефективності навіть в таких умовах. Коли ми говоримо про військову психологію, то її складова – це психологічна підготовка, яка навчає людей, які постійно або з доволі тривалим терміном перебувають в умовах ненормальних для людської психіки, чи занурені в ті умови, які будуть зобов'язувати їх перебувати типу в рептильному мозку (частина нашого мозку, що відповідає за задоволення найнеобхіднішого: їжа, боротьба за виживання, порятунок втечею й розмноження – ред.), якомога швидше повернути свій неокортекс (усвідомлений мозок – ред.) на своє місце.
А може людина повернути свій неокортекс на своє місце?
100% може. Для цього треба поставитися до нашого вже отриманого досвіду не тільки як до трагедії, не тільки як до драми, а і як до потужного, хай і важкого, навчання. Нам необхідно усвідомити цей досвід, зробити з нього висновки і застосувати. Ми живемо тут в реальному світі, наші ілюзії в конкретно цьому стані нашому будуть заважати нам рухатися далі. Отже нам треба навчитися чітко розподіляти, сортувати, де наші уявлення, де наші бажання, а де та реальність, з якою ми реально співпрацюємо. Якщо ми будемо в такому режимі працювати, будемо берегти наш ресурс, якого не так вже й багато, включатимемо наші когнітивні функції, наші можливості, наш неокортекс буде чимшвидше після трагічних подій, болючих станів, які напряму загрожують життю та здоров'ю повертатися в свій робочий стан.
Наша задача працювати з тою інформацією, яка є навколо нас, мінімізуючи емоційні затрати, але дуже раціоналізуючи їх
Чи багато ти знаєш таких людей? Чи ти бачиш людей непрямих військових професій, тих, що ми називаємо звичайних, які в принципі з цим працюють? Наскільки це поширено?
Це поширено, дійсно, і це не пов'язано навіть стільки з професією, скільки зі ставленням до свого життя, до роботи з інформацією, яка є навколо тебе. Ситуативна обізнаність з точки зору ефективного проживання життя зараз дуже важлива. Ми маємо розуміти, що в стані великої тривожності, постійних стресів у нас є ризики ймовірності включення захисних механізмів нашої психіки, які будуть нам дозволяти менш травматично переживати ці події. Але вони віддаляють нас від реальності, в результаті позбавляють нас певної кількості шансів на ефективне виживання. Тому це швидше про систему мислення, до якої ми рано чи пізно прийдемо, якщо ми хочемо дожити до того світлого майбутнього, яке 100% буде. Наша задача працювати з тою інформацією, яка є навколо нас, мінімізуючи емоційні затрати, але дуже раціоналізуючи їх. Але при цьому вони мають діяти в нашій системі моральних і духовних цінностей. Ми розлюднюємося певним чином, але не виходячи за рамки моральних і духовних цінностей. Просто мінімізуючи оці от емоційні затрати. Якщо ми свідомо ставимося до таких речей, ми не відмовляємося від цього болю. Ми просто складаємо його, сейфуємо його, щоби опрацювати, як досвід і зробити з нього висновки, які будуть робити нас більш ефективними.
Коефіцієнт ефективності життя – це особиста відповідальність за те, щоби залишити свій слід на землі якомога вагомішим
В твоєму уявленні що таке коефіцієнт ефективності?
Коефіцієнт ефективності життя дуже сильно індивідуальний. Це та одиниця виміру, яка дозволяє твій слід в житті, в цьому суспільстві робити більш глибоким. Можна залипнути в телефоні, користуючись або накачуючи себе штучним дофаміном, а можна в цей момент спродукувати ефективну комунікацію живу, підтримуючи один одного; можна написати статтю, усвідомлюючи свій досвід; можна вести щоденник, таким чином формуючи родову пам'ять про ті події, які зараз відбуваються і які твій рід, твої діти, твої онуки, твої родичі, твої учні зобов'язані будуть використати, щоби не наступати на всі граблі, які будуть розставлені навколо них, і щоб цих граблів було менше. Для того, щоб рухатися. Коефіцієнт ефективності життя, з моєї точки зору – це особиста відповідальність за те, щоби залишити свій слід на землі якомога глибшим, якомога вагомішим.
Чесно ставитися до тої реальності, в якій ми живемо
Ми маємо працювати з наявною інформацією і намагатися ефективно вибудувати своє життя навіть в цих умовах. Наявна інформація, як ми розуміємо, у нас не до кінця наявна, бо частина людей любить бачити ту картину, яка їй вигідна, яка їй зручна… Немає на це ради?
Я абсолютно спокійно ставлюся до того, що в кожної людини є свій досвід, є свої критерії, є своя оцінка, є свої прагнення, є свої здібності, можливості, спроможності. Якщо ми не бачимо дверей, то ми туди не зайдемо. Якщо ми працюємо з інформацією, дійсно у нас є можливість обирати собі те, з чим ми хочемо працювати, але відповідально буде залишати, що називається, в оці от клітиночки, в яких ми будемо позначати – ймовірно відсутня інформація або ця клітинка мала б містити інформацію про те-то, про те-то і про те. Тобто чесно ставитися до тої реальності, в якій ми живемо. Ми можемо її спотворити, ми можемо її змінити, ми можемо дійсно з неї склепати собі приємну бульбашку і навколо все буде заливатися слізьми, а ми будемо сидіти в цій бульбашці і думати, що в мене все інакше. Для мене проявом такої роботи з інформацією є втрати нашого цивільного населення при перетині річки Тиса. В жодному разі я не хочу знецінити вибір кожної людини на визначення свого майбутнього. Але я розумію, наскільки абсурдним може бути розвиток цього сценарію, розвиток цієї лінії, коли люди, домальовуючи собі хибну інформацію, лякаючи себе, домальовуючи якісь страхи, уявлення, легенди, роблять собі висновок і гинуть, перепливаючи Тису. Для мене це досі стає от таким от образом або символом невміння працювати з інформацією, невмінням сприймати реальність такою, якою вона є.
Усвідомленине і раціоналізоване рішення все одно буде мати свої наслідки
Це ж комплексне питання, не лише до тих людей, які неправильно щось зрозуміли, а можливо недостатньо було інформації в інформпросторі?
Я згодна з тобою. Я не готова знімати з людей відповідальність за ухвалення ними таких рішень, незважаючи на те, що комунікаційна кампанія щодо мобілізації дійсно була дуже недолугою. І в результаті ми маємо справу з величезною кількістю міфів, легенд, які підтягнулися, починаючи ще з давніх давен, коли вся родина проводжала свого воїна-козака… навіки, що дійсно більше з ним ніхто не побачиться. Воно підтягнулося, з колективної несвідомості підтягувалися якісь такі хибні образи і уявлення, що досліджувати їх було надзвичайно цікаво. Це, по суті, дійсно було, як працювати з фольклором. Так, ризик загибелі є, але в мене для всіх неприємна новина – ми все одно всі помремо, наше життя складається з тих етапів, в яких наш перехід в інший світ, наша смерть є етапом, обов'язковим етапом нашого життя. Я тут повертаюся до оцього коефіцієнта ефективності. Кожен для себе його сам бачить, вираховує, але геть все спихнути на недолугу комунікацію щодо мобілізації теж буде підіграванням тому, щоби знімати з людей відповідальність за ухвалення ними раціональних рішень. Будь-яке рішення все одно буде мати свої наслідки. Твоя задача, твоя відповідальність – наскільки це рішення буде усвідомлениним і раціоналізованим.
Фото Андрія Дідківського/ Укрінформ
Якщо ми включили емоції, ми відключили когнітивне, раціональне, критичне мислення і сприйняття події
Щодо когнітивних загроз, які, наприклад, несе РФ, яка дуже вдало на різних інформаційних і комунікаційних майданчиках працює, зокрема, і з українським тилом.
Бачу великі когнітивні загрози. Для себе я мінімізувала свої затрати по роботі у виявленні цих загроз тим, що я для себе отримала доступ до кількох telegram-каналів – там, де російські фахівці з інформаційної боротьби роздають задачі своїм ботофермам. Тому я відслідковую рух цих наративів від першоджерела і від їхньої появи і формування, як постановку задачі, і аж до того, коли ці наративи працюють в нашому сегменті. Частина суспільства реагує завжди на емоцію. Триває війна не просто за думки, а за емоції людей. Якщо ми включили емоції, отже ми відключили когнітивне мислення, ми виключили наше раціональне, критичне мислення і сприйняття цієї події. Якщо емоція працює, не працює аналіз. Тому все, що надмірно емоційне, воно буде, швидше за все, приховувати в собі певні маніпулятивні моменти. Всі конструктивні дискусії ведуться в нейтральному тоні. Це перша ознака. І коли ми працюємо з інформаційною безпекою, ми пояснюємо, що якщо ти відчуваєш, що тебе починають качати на емоцію або якщо ти відчуваєш, що в тебе зараз емоція зашкалить, перше, що ти маєш зробити – опанувати свої емоції, знизити їхній рівень настільки, щоби ти мав можливість раціонально і критично оцінити ситуацію. А потім уже ставити питання: а для чого мені ця емоція зараз розкручується, з якою метою? Зі мною створюють якесь спільне емоційне поле, емоційно-ментальне поле, мене вводять спеціально в такий стан, щоби що? Щоби включити або дати якийсь певний алгоритм дій на це "включитись"? Тому важливо зрозуміти, що наші емоції коштують дуже-дуже дорого. Те, коли люди ведуться і розкачують і працюють з цим або на надриві, або на крикові – це однозначно говорить про непрофесіоналізм тої людини, яка в такому емоційному стані продукує якісь ті чи інші рішення. Як тільки включилася якась істерія, як тільки включилася якась емоція, хай навіть вона включається з якоюсь благородною метою – все, треба робити розуміння того, що це йде перевитрата нашого ресурсу внутрішнього, якого в нас зараз і так не дуже багато. Отже це є шкідливим.
Про різні досвіди. Розділення певне за досвідами дедалі більше, мені здається, увиразнюється. Наскільки ти бачиш загрози того, що ідентифікація за досвідом – що було з тобою, де ти перебував, що ти робив чи робила під час війни, які втрати пережив – буде визначальною і буде провокувати якісь певні конфлікти?
100% воно буде, воно вже є. Я вже бачу в інформаційному просторі, як противниками і нашими “корисними ідіотами” насаджуються і розширюються лунки, воронки цієї різності. Не може бути у всіх досвід однаковий. Тоді втратиться динаміка. Саме на різниці потенціалів, на різниці енергії, на різниці завжди йде рух, завжди йде динаміка. Я вбачаю в цьому велику загрозу, що люди ведуться на те, щоби помірятися от цим досвідом. Ним треба не мірятися, його треба вивчати з позиції: "о, який цікавий в тебе досвід, чи можу я в цьому твоєму досвіді отримати щось важливе і корисне для себе?" Це як в Декартовій системі координат, ми будемо дивитися оці от формати комунікації, де вони можуть бути в форматі ++, коли ми ділимося своїм досвідом, незважаючи на те, яким він є. Досвід втрат, наприклад, або досвід переживання болю – це також величезний досвід, який є дуже корисним, який дуже є важливим. Він дає можливість переосмислювати життя, встановлювати свій особистий коефіцієнт ефективності життя.
Вибір робиться в хвилину тут і зараз, в час тут і зараз
Є певні речі і вибори, які ми вважаємо правильними і моральними. Але деякі вибори не є добрими для спільноти.
Вибір робиться в хвилину тут і зараз, в час тут і зараз. А аналіз цього вибору завжди постфактум. Ті чоловіки, які тихенько зараз десь сидять, щоб не отримати повістку – в них життя розвивається тут і зараз. Але в майбутньому все одно відповідальність за цей вибір буде лежати і на них. І суспільству необхідно буде вивчати наслідки цього їхнього вибору вже зі свого ракурсу, зі своєї парадигми. Мої армійські колеги казали, що якби в конкретний момент часу люди були б на своєму місці, там, де вони б мали бути з розрахунків, наприклад, армійських – реальні втрати були менші, і виснаженість людей була б менша. Тому що при такій кількості людей затрати на одиницю часу можна було б розподіляти більш ефективно. Але це дуже правильний раціональний підхід: тобі може бути страшно, ти можеш жити в своїх уявленнях, ти можеш жити в своїх страхах в своїй бульбашці. Події все одно будуть розвиватися так, як вони розвиваються, але з урахуванням твоїх дій і дій інших. І наслідки за вибір однієї людини, колективний вибір все одно будуть наступати. Для мене тут важливе розуміння оцього от причинно-наслідкового зв'язку. Вибір, який би він не був, і наслідки, які обов'язково будуть, в залежності від того, яким був в результаті колективний вибір.
Ми постійно доводимо, що ми залишаємося, як нація
Чи вважаєш ти, що після закінчення війни, в залежності від того, що ми будемо оцінювати, як перемогу, це позначатиметься на морально-психологічному стані суспільства після того?
Ставитися до нього треба в кількох ракурсах. Нам треба дивитися на неї з тої точки зору, що це у нас війна, яка не почалася в 2022 році. І навіть не та війна, яка почалася в 2014 році. Це насправді протистояння, яке триває вже століття. Отже, що буде перемогою з точки зору столітнього протистояння. З моєї точки зору, ми постійно доводимо те, що ми залишаємося, як нація, у нас є своя мова, у нас є своя історія, у нас є свій фольклор, який тягнеться здавна. Отже, з точки зору історичного ракурсу ми постійно знаходимося в статусі того, хто отримує перемогу. Але там питання стоїть ціни, яку ми за це платимо постійно. Тепер дивимося далі з точки зору державотворення. Що з цієї точки зору у нас буде перемогою? Це буде збереження України, як держави, дійсно незалежної, вільної, не в форматі колонії і не в форматі залежності від якихось інших держав, коли ми будемо дійсно незалежною державою з усіма ознаками цієї незалежності. Що це з точки зору конкретної спільноти: воєнної, педагогічної, психологічної? Це питання дуже диференційоване. Важливо зараз визначити ті ракурси, з яких ми і будемо дивитися на результати цієї війни. Взагалі не буває такого, щоби була суцільна темрява. Суцільна темрява – це відсутність світла. В нашому світі такого не може бути. Отже будуть ракурси, в яких можуть бути невигідні, незручні нам якісь варіанти, а можуть бути ті, які навіть нам за уявлення якихось темних сторін в результаті будуть давати насправді яскравий результат. В силу свого перевантаження емоційного, в силу своєї ситуативної зневіри якоїсь ми воліємо бачити негативні сторони. Власне це ж є одним з когнітивних спотворень, коли йде катастрофізація, коли ми обираємо те, що заходить найсильніше – це якісь негативні розвитки сценаріїв. Але завжди треба уважно подивитися і побачити ті двері, які точно є, але ми їх не бачимо. Якщо Господь зачиняє двері, він обов'язково відчиняє вікно. Але твоя задача це вікно побачити і ним скористатися. Тому коли ми говоримо про перемогу, про образ нашої перемоги, ми маємо дуже чітко розуміти і вербалізувати: у нас є перемога історична, державна, національна, з точки зору конкретного роду, з точки зору фахових спільнот. І в кожного буде своє бачення, свій образ. І коли ми будемо бачити оцю от всю структуру, всі образи перемоги, ми якраз і отримаємо нашу силу і наші оці от додаткові бенефіти.
