Фото: колаж Gazeta.ua.
Зірки-втікачі не виконали свою місію, яка їм була надана, той кредит довіри, який був їм наданий від їхнього глядача
Як ви сприйняли повідомлення про світове турне Олега Винника?
З початком війни я особисто не спілкувалася з ним. Я побачила його заяви, побачила його ефір в телевізійній програмі. Коли ти з людиною не спілкуєшся, ти об'єктивно не можеш оцінити, говорить людина правду чи неправду і наскільки це відповідає дійсності. Тому наразі можу говорити тільки про загальну тенденцію. Але щодо Олега, мені здається, що напевно в людини були якісь вагомі причини, щоб поїхати з України, щоб стільки часу не виходити на зв'язок. Я не схвалюю тих артистів, які поїхали за кордон. Якщо це ще артистка, мама з трьома малими дітьми — це ще зрозуміло. Хоча треба віддати належне, що майже всі артистки з дітьми повернулися. Не всі чоловіки повернулися, бо вони бояться, що їх заберуть на фронт. Артист — це моральний авторитет для свого глядача, для своєї аудиторії. Якщо той же Олег Винник чи той же Потап до війни збирав багатотисячні зали і люди до нього приходили добровільно ще й за гроші, то про що це говорить? Що люди хотіли побачити цю людину, довіряли, вони хотіли поспілкуватися, почути його. І от тепер починається війна, твоя країна в біді, ти збираєш валізу і всіми правдами, неправдами їдеш за кордон. Що це? Це зрада своєї аудиторії, це зрада своєму глядачеві і слухачеві. Зараз багато і політиків, і громадських діячів активні — хтось воює, хтось допомагає — закликають суспільство не бути осторонь. Навіть ті, хто не може йти на фронт, але вони мають щось корисне робити для держави заради перемоги. Психологія суспільства яка? Люди дослухаються до тих, кого вони поважають, кому вони довіряють на якомусь певному рівні. Якби, наприклад, улюбленець жінок, публіки, Олег Винник був в країні і виходив до свого глядача, і пояснював, і казав, і закликав — можливо був би більший ефект, ніж він просто заховався і не виходив на зв'язок. Ці люди не виконали місію свою, яка їм була надана, отой кредит довіри, який був їм наданий від їхнього глядача, від їхньої публіки. Я категорично не підтримую цих артистів. Я дуже пишаюся тими, хто залишився в Україні, частина з яких пішла воювати, інша частина всіма своїми можливостями роблять чи тури, чи концерти, чи купують зброю, машини і все решта. Хоча у нас є спільний знайомий, який воює в ЗСУ і який нам казав, що Олег Винник дуже сильно матеріально допомагає, купує машини і все решта.
Як ви думаєте, чому він це не афішує, не оприлюднює? Тому що сказати, що я їду в світове турне, не сказавши, що я при цьому допоміг одному з підрозділів — це одразу викликає обурення…
В мене теж на це питання, на жаль, немає відповіді. І коли вчора я дивилася його включення з Німеччини в українському ефірі — він так відверто розповідав про те, що він хворів, що в нього була важка хвороба, і, звичайно, що я, наприклад, коли людина каже про хворобу, я вірю 100% однозначно, тому що мені здається, що людина за будь-яких обставин не може про себе казати, що вона важко хворіла, наговорювати на себе. Тому, я думаю, що це правда. Але теж не зрозуміло, чому ти можеш говорити про свою хворобу, але коли робиш таку благородну справу про неї не говориш? Ми теж їздимо, але паралельно ми ще робимо дуже багато всього. І, звичайно ми про це не говоримо, але в нас триває якась постійна робота. Тим паче, що тут, якщо ти хочеш втримати свою позицію в своїй державі, якщо ти хочеш втримати ту любов і повагу глядача, то чому би було не сказати, що так, наразі я не можу бути в Україні, я не можу воювати там, але я допомагаю, я купую, я щось роблю.
Велика проблема нашого часу — комунікації, люди не вміють комунікувати, люди не вміють дохідливо пояснювати свою позицію. Коли йому треба було заявити про тур свій і про те, що він тріумфально повертається… Тобто комунікація спрацювала? Він знайшов всі можливі канали, навіть його колеги підтримали в цьому і почали викладати в тих же соцмережах ролики з тим, що "Ура-ура, Олег Винник повертається!". Якби він звернувся до колег і сказав, що от я в Німеччині, але я допомагаю так — я думаю, що і та ж Оля Полякова, і всі інші сказали б, це наш колега, він так допомагає…
Комунікація би вийшла на інший рівень. Більшість, мені здається, артистів сьогодні їздять туди, де вони потрібні, навіть ті, хто можливо і не думав, що колись в окопі опиниться чи десь на вантажівці вийде виступати, чи буде спати десь там в бліндажі… Після того, як "Шлягер" не має можливості так розгорнутися на великих сценах, ви вирішили таких артистів об'єднувати? Це альтернатива тим, хто поїхав?
Це не було заплановано, я не можу сказати, що я от сіла, подумала і вирішила, що поки немає можливості такої, буде можливість така. Це виявилось, звичайно, як і початок війни, несподіваний, і на другому місяці війни я вирішила, що щось потрібно робити, щоб бути корисним своїй державі. Це почалося з якихось невеликих поїздок, з невеликих концертів, тому що, звичайно, і логістика, і все було порушено, і технічне забезпечення — було дуже складно все робити, багато людей поїхали з країни. Але так як вже війна наближається до трьох років з початку, то, звичайно, що наш досвід вже дуже величезний, і проєкти вже більші, і поїздки вже більш масштабні, і крім поїздок з концертами вже є розгалужена мережа і волонтерів, і закордонних друзів. 
Фото з ФБ стрфінки Анжели Норбоєвої
До концертів в посадках треба бути готовим і морально, і фізично, і практично
А були артисти наші, які залишилися тут, не виїхали, але відмовилися брати участь?
Таких багато артистів, які є тут, вони працюють тут, вони не відмовляються від жодних благодійних концертів, але тільки в тилу. І це зрозуміло — не можна нікого в цьому звинувати, тому що кожна людина рефлексує по-своєму. Якщо людина боїться, то краще хай вона не їде, тому що всій команді тоді буде дуже важко. Це дуже важкі щодо комфорту поїздки, тому що, починаючи з Харківської області, доріг немає, в Донецькій взагалі ми їздимо в посадки полями, де ми тільки не ночуємо. До цієї поїздки треба бути готовим і морально, і фізично, і практично.
Наступного року "Шлягер" матиме ювілей — 30 років. Чи є люди, які виходили тоді на сцену цього фестивалю, а зараз зовсім зникли з радарів і навіть не виходять на зв'язок?
Я не можу сказати, що вони сховалися, але ті артисти, які з перших "Шлягерів" — це вже певний вік. Я таких артистів навіть не провокую і не запрошую, тому що я розумію, що важко людині, коли їй вже за 60. Я запрошую молодих, міцних і таких, хто може витримати 12 годин дороги без кондиціонера, в дощ, сніг, або коли жарко, або холодно.
Олег Винник виступав на "Шлягері"?
Ні.
А як ви з ним спілкувалися?
Буквально було пару збірних концертів, проєкти якісь окремі були, а саме на "Шлягері" він не виступав.
А чи відчувалося в ньому, як серед інших артистів, таке ставлення до України, як до дому. Адже становлення його відбулося в Німеччині, він кар'єру почав робити за кордоном, потім сюди повернувся, і от зараз знову…
Я про нього дізналася, коли він тут був. Я не знала, що він якусь кар'єру робив в Німеччині, я взнала, як він це зробив тут і дуже оригінальним способом. Але те, що він був дуже патріотично налаштований і дуже комфортний в спілкуванні — то це так.
Шоу-бізнес буде абсолютно інший після перемоги
Ви їздите зараз до військових. Наскільки ви зрозуміли, що ще оцим шоу-бізнесом українським, творчістю не охоплена Україна загалом, доки не потрапили до бліндажів і сільських хат?
В мене є вже свій власний досвід, як я для себе розподіляю тих людей, з якими я там зустрічаюсь. Ми ж їздили ще з 2015 року в АТО. Ми там робили концерти не тільки для військових, а й для цивільних. І тоді цивільні люди казали нам в Луганській області, що чому ми раніше не приїжджали до них, що "в нас тут тільки Росія була, в нас тут було засилля російських артистів". А от уже зараз ці поїздки з початком війни — це дуже цікаво. Я багато зустрічаю серед військових тих, хто каже, що "ми на найпершому концерті були на вашому, коли ви ще в Житомирську область на білоруський кордон до нас приїжджали" — зараз хлопці воюють там. Другі кажуть: "ой, а ви ж до нас колись ще в "Айдар" приїжджали в 2017-му році, коли ми ще були там, стояли до широкомасштабного вторгнення". Третя категорія каже: "а ми ж в Києві ходили на ваші концерти "Шлягера", на творчі вечори Злотника, Рибчинського"… З нами ж Євген Рибчинський їздить тепер. І четверта категорія — це абсолютно молоді хлопці, які кажуть: "а ні, ми й не думали, що тут взагалі українська пісня, українська сцена, ми ж тільки закордонне слухали щось, а виявляється, Боже, в нас така гарна музика". І вони вже і танцюють, і співають.
Наскільки ви відчуваєте, що навіть в час війни оці люди, як було сказано на початку програми, зірки, співаки, яких публіка знає часто тільки з екрану, потрібні, їхня присутність тут потрібна, їх приклад тут потрібен...
Дуже, дуже потрібні, тому що ось крайня наша поїздка, буквально три тижні, як ми були там. І нам кажуть: "ви знаєте, завтра у вас буде дуже важкий концерт, тому що це хлопці, які післязавтра їдуть прямо на передову, і ми не знаємо, чи захочуть вони дивитися концерт, чи будуть вони уважні, тому що це не кадрові офіцери". Коли ми виступаємо перед офіцерами, військовими професійними — це одне сприйняття, коли перед мобілізованими — це абсолютно інше сприйняття, набагато важче, тому що людей вирвали з сімей буквально тиждень-два. Військові були налаштовані на те, що вони воюють з самого початку навчання. І нам кажуть, що можливо половина з них вже й не повернеться. Але все ж таки ми провели цей концерт і спочатку їм було дуже важко, вони отак сиділи і просто в підлогу дивилися. Але на третій пісні вони всі встали і пішли танцювати. Це дуже потрібно. Коли ми вже до них приїжджаємо, я в їхніх очах бачу, наскільки вони вдячні, що ми не побоялися і приїхали до них. Коли ми розмовляємо, що би ми хотіли до них приїхати з концертами, то з того боку часто відповідають, що мабуть ми — артисти, не приїдемо до них, бо "вони ж далі Харківської області бояться їхати". Але їм це дуже-дуже потрібно.
Уявімо собі, що завершилася війна, ви відпрацювали "Шлягер перемоги", великий фестиваль. От як мають на одній сцені зійтися артисти, які ні дня без роботи для ЗСУ не прожили, і ті, хто вирішив десь так здалека на це дивитися?
Я постійно про це думаю. Я не запрошу в свій концерт жодного артиста, який відсидівся за кордоном. Скидку даємо тільки мамам з дітьми. Ті артисти, які так активно підтримують, не зважаючи на свій час, своє здоров'я, і свою безпеку, в мене викликають дуже велику пошану і захопленість. Шоу-бізнес буде абсолютно інший після перемоги.
