Ілюстративне фото: Суспільне Рівне
Однозначно ринок працівника і "війна за таланти"
Що відбувається сьогодні на ринку праці?
Ринок дійсно трансформувався. Тому що я вже працюю на ринку праці дуже давно і мала змогу спостерігати, як змінювався ринок праці і в економічну кризу, і в ковід, і в політичні кризи. Він змінювався, але потім відновлювався. А те, що відбувається зараз – це повна трансформація ринку праці. Є чинники, які на нього впливають, ми про це поговоримо. Але ринок дійсно змінився, і це однозначно ринок працівника. Хоча боротьба за таланти була завжди, в усі часи, але наразі це не просто боротьба за таланти – це "війна за таланти", тому що фізично людей немає.
Війна, міграція і демографічна яма
Які чинники впливають на ринок праці та як саме він трансформувався?
По-перше, у нас війна, це очевидно. Але бізнес відновився, бізнес працює. Наші підприємці вкладають кошти, інвестують в Україну і бізнес розвивається. Тобто вакансій багато. За даними наших порталів, на сьогодні набагато більше вакансій, навіть ніж було до війни. Питання, що немає людей. Другий чинник – це наша міграційна політика. Багато людей виїхало у зв'язку з війною. І наразі, за різними даними, 7,9 – 8,7 млн людей фізично немає в країні. Питання, що робити бізнесу, де брати людей? Третій чинник – це наша демографія. Ми маємо демографічну яму. Віком 10-40 років фізично людей дуже мало. Питання ейджизму, мовляв "ми не беремо на роботу людей після 50-ти років" – вже зовсім не актуальне. Це вже вчорашнє питання. І якщо роботодавці, наприклад, хочуть залучити на роботу комерційного директора або менеджера віком до 35 років і обов'язково з переїздом в якесь місто, то це дуже не актуальна вимога. Вік і, власне, переїзд. Тобто люди наразі не дуже хочуть переїздити зі свого міста, навіть якщо нове місце, за якимись даними, більш комфортніше і безпечніше.
І навіть якщо зарплата обіцяє бути вищою?
Люди змінюють роботу не тільки через заробітну плату. Тут багато факторів. Перша – це безпека, комфорт сім'ї. Тому що люди не бажають переїздити, залишати свої сім'ї в іншому місті, коли літають ракети. І взагалі, наразі люди не дуже хочуть змінювати роботу.
"Сині комірці" та криза ТОП-управлінців
Кого сьогодні більше не вистачає на ринку – робітників чи ТОПів? Який тут баланс?
Оскільки ми працюємо більше із топовими унікальними позиціями, то, за даними мого агентства, 35% топових позицій фізично немає в країні. В цілому 30-35%. Наразі я спостерігаю кризу топових і унікальних позицій. Їх фізично недостатньо і тут важливо втримувати, повертати, якщо є така можливість. "Сині комірці" – робітники – їх теж дуже велика нестача. Багато виїхали, багато мобілізованих. У нас сьогодні найбільший роботодавець – це наша армія. І є питання, що недостатньо і робітників, які могли б працювати на бізнес, який може відновлювати економіку країни і допомагати нашій армії. Тому проблема є і в управлінській кризі, якої, до речі, в Україні на ринку праці майже не було. Так, боротьба була за таланти, але їх було достатньо. Наразі фізично людей немає. Плюс керівники, менеджери більше адаптовані до нового середовища. Зазвичай це люди, які виїхали, знають мову, які можуть адаптуватися і можуть собі дозволити більш-менш нормальна життя в Європі. І це виклик для суспільства, чи будуть вони повертатися додому. Я спостерігаю наразі тенденцію, що навпаки виїжджають більше, ніж в'їжджають. Хоча є багато людей, які повертаються. І чинник повернення – це робота на першому місці, житло і власна інфраструктура. Відновився бізнес, вакансій багато і виклики, що робити з бізнесом для того, щоб можна було якось скорегувати цю потребу в персоналі. Бо якщо не буде працівників, не буде бізнесу. Не буде бізнесу, не буде економіки. Не буде економіки, не буде країни і не буде нашої армії. Тому, де брати людей? Якщо у нас план у 2032 році мати ВВП країни 262 мільярди, то наше Мінекономіки вже каже, що нам потрібні 4,2 млн людей додаткових. І питання, де цих людей брати? Питання трудової міграції – питання, можливо, не сьогодення, але найближчих пів року-рік.
Трудова міграція
Тобто, ви прогнозуєте, що трудова міграція на часі й у нас з'являться такі мігранти, які будуть виконувати, можливо, сільськогосподарську роботу, де ми зараз бачимо найбільший дефіцит кадрів?
Так, хоча мені дуже важко про це говорити. Ми взагалі були монокраїною, і були дуже розбещені персоналом, якщо порівнювати із Європою. Але Європа себе гарно почуває, в них трудових мігрантів багато. У Швеції кожний четвертий – трудовий мігрант. В Англії багато мігрантів, у Німеччині, Франції. Тобто, кожна країна займається міграційною політикою і вибудовує свої власні політики для того, щоб захистити свій бізнес і економіку. У нас такого досвіду майже не було. Ми були монокраїною, але наразі це питання часу. І, на жаль, ми будемо змушені використовувати трудових мігрантів, щоб можна було закрити потребу хоча б у "синіх комірцях". Хоча, після нашої Перемоги, нам потрібні будуть і інженери, і архітектори, і будівельники, і логістична сфера, яка теж, як і агросектор, дуже сильно потерпає від війни. Потрібні будуть і менеджери, щоб відновлювати економіку. Тому так – це питання часу. Але хочу наголосити, що питання трудових мігрантів – це питання не тільки бізнесу, хоча він основний замовник трудових мігрантів, а й питання нашої держави. Тому що наразі законодавство не дуже досконале, хоч я знаю, що вже багато змін і поправок внесені в цей закон. Але воно ще не зовсім досконале. По-перше, і дорого ввозити. По-друге, багато дуже бюрократичних історій, які бізнес має проходити, щоб завести трудових мігрантів.
Держава і бізнес мають стимулювати повернення працівників
Ви назвали 3 чинники – робота, житло, інфраструктура. Що ще потрібно, щоб українці поверталися на свої робочі місця? Зарплати за кордоном, вочевидь вищі. Що має спрацювати, щоб вони повернулося?
Я тут вірю тільки в економіку. Не вірю в ніякі заклики. Якщо людині вигідно, то вона все порахує, зважиться і приїде. Якщо не вигідно, то не приїде. І тут знову робота з двох боків. З одного боку держава, яка має розуміти і опрацьовувати на рівні держави політики повернення людей за кордону. Друга історія – це бізнес, який теж має стимулювати повернення своїх працівників, створювати такі умови праці, щоб вони були більш конкурентними з європейськими. Ми бачимо статистику, що оплата праці різноробочого в Україні низька. Великі компанії вантажникам платять від 15 до 25 тисяч гривень у місяць. У Польщі на аналогічній роботі вони можуть заробити набагато більше. Тому тут питання до бізнесу, наскільки бізнес готовий піднімати фонд оплати праці? Зрозуміло, що він ніяк не буде корелюватися з результатами бізнесу, це буде "з'їдати" маржу. І тут виклик для підприємців щось із цим робити, що вигідніше – чи сидіти без людей, і це буде ризик взагалі втрати бізнесу, чи платити достойні заробітні плати, чи завозити мігрантів. Тому що це не панацея. Мігранти – це люди, які ментально інші, з іншою культурою, з незнанням мови, з іншою стереотипною поведінкою. І це теж виклик для бізнесу, як створити умови, щоб ці люди могли адаптуватися і ефективно працювати. Тут теж треба рахувати. Я дуже вірю в свідомість і нашої держави, і наших підприємців, щоб вони гарно порахували і все-таки створювали більш якісні умови для наших працівників, які залишилися і могли працювати.
Що ще важливо сказати. Чинник, який впливає на ринок праці – ветерани, які вже повертаються. Це унікальна історія, коли війна йде, а ветерани вже є. Пів року тому називалася цифра – 1,7 млн ветеранів. Ця цифра збільшується кожного місяця і наразі очікується до 5 млн ветеранів, а це велика сила для ринку праці. Але питання інтеграції ветеранів, і взагалі інтеграції людей з інвалідністю для бізнесу – це теж велике питання. Це великий виклик і для держави, і для бізнесу. Для держави – створення законів. Тому що закон, який наразі діє про людей з інвалідністю і зобов'язує бізнес отримувати 4% таких людей, практично не працює, тому що люди з інвалідністю не задіяні повноцінно. Тобто, є компанії, які витримують цей закон і дійсно створюють умови праці, інклюзію, щоб люди працювали. А більшість компаній дотримується статистики, 4%, але фактично не інтегрують людей з інвалідністю до роботи.
Але ми ж розуміємо, що далі так не буде, адже таких людей повертається все більше.
Я дуже сподіваюсь. Але у мене вже є запити, а де взяти людей, які можуть покласти трудові книжки. Навіть у війну є такі запити. І це біда. Хоча відповідальні бізнеси розуміють, що є виклик працевлаштовувати ветеранів, і вже створюють умови для того, щоб максимально інтегрувати ветеранів.
Мирослава Трандаш. Фото: facebook/miroslava.trandash
Людиноцентричність у бізнесі вийшла на перший план
Які стереотипи залишаються у компаній щодо працевлаштування людей з інвалідністю?
Багато хто їх змінив, тому що ми всі розуміємо, які виклики наразі відбуваються з нашими працівниками. Але кожний роботодавець все ще "у своїй бульбашці", ще не всі розуміють, як це немає конкурсу, як це я маю обирати 1 із 1. Такі історії є. З одного боку, ми живемо в одному контексті, що немає людей, що війна, що люди не хочуть нічого змінювати і переходити з одного місця на інше, навіть якщо умови кращі. Наразі не всі бажають, тому що нова робота – це завжди стрес. І часто люди собі вирішують, що я поки пересиджу. Для керівників компанії, для власників, для HR-директорів це виклик, тому що пошук нової людини займає більше часу, як мінімум у 2 рази. Це перше. А другий чинник – це все-таки зарплати зростають. Хоча, як ми вже говорили, що результати бізнесу не зростають, а зарплати треба, щоб зростали, тому що, по-іншому, людей не залучити. І тут доводиться розказувати, що так, війна, але в нас "ринок пошукача". Пошукач ухвалює рішення, йти мені туди працювати чи не йти. Тому зарплату ми теж змушені піднімати для того, щоб отримати того чи іншого фахівця. Й інтеграція людей, тому що в залежності від регіону і бізнесу, вона теж змінилася. І тут треба створювати такі умови в компанії, щоб люди відчували себе захищеними і комфортно. Тому що з війною ми змінилися як люди, в першу чергу, і людиноцентричність у бізнесі вийшла на перший план. Тому зміна корпоративної культури і адаптація нових співробітників компанії дуже важлива.
"Роботодавці, які не зміняться, не витримують конкуренції за таланти"
Чи можемо ми говорити тоді про те, що для працівника зараз – кращі часи?
Дійсно, можливостей більше. І тут у мене порада для працівника, по-перше, відповісти собі на питання, а що я хочу? Можливо, щось змінити в своєму житті, в своїй кар'єрі, перенавчитися, довчитися, і спробувати себе в іншій ролі. Зараз прекрасна можливість. Це з одного боку. А з другого боку, самі роботодавці все одно ще не розуміють, що все змінилося. Що не треба шукати аналогічний досвід, не треба шукати по віку, не треба шукати обов'язково в офісі. Тут потрібно гнучко підходити і пропонувати "ціннісну пропозицію" для майбутнього співробітника з урахуванням усіх факторів – і зарплати, і умов, і графіку роботи, і саму роботу як таку. Тому тут треба експериментувати і шукати свого роботодавця. А роботодавці, які не зміняться, на жаль, такі є, просто не витримують конкуренції за таланти і, на жаль, вони підуть. Компанії, які не зможуть перебудуватися, які не зможуть зрозуміти, що все-таки люди роблять бізнес і треба до людей ставитися гідно, не зможуть довго проіснувати. Хоча такі компанії, які сподіваються, що "одні раби пішли, інші прийдуть", наразі ще є. Це ненадовго. Бізнеси не зможуть конкурувати, якщо в них не буде людей фізично, якщо в них не будуть вмотивовані люди, які зможуть працювати залучено, продуктивно і які будуть пишатися тим, що працюють у цій компанії.
Українці, які повернуться з-за кордону, можуть змінити наші реалії в контексті ставлення компанії до свого працівника, поваги і так далі? Чи тут важко щось змінити?
Точно вони будуть інші. По-перше, наші потенційні працівники зміняться самі, вони будуть більш вимогливі до свого роботодавця. І це той процес, який запустить зміни в системах управління у роботодавців. Тому що це "ринок працівника". Потрібно конкурувати за працівника і максимально його адаптовувати в робочий колектив. Зміни неминучі, поки не буде критичної маси таких людей, які приїдуть і скажуть, що потрібно працювати по-іншому. В кожному бізнесі це буде інша історія. Але наскільки я відчуваю бізнеси і ринок, багато чого змінюється і змінилося вже. Керівники, які не бачили за цифрами і за планами людей, вже починають бачити людей. Тому що вони розуміють, що по-іншому не буде результатів. І це гарна тенденція.
"Я за економічне бронювання"
Питання бронювання. Як ви бачите вирішення цієї проблеми?
Я взагалі прагматик. Я український підприємець, я розумію економіку і я за економічне бронювання. Хоча ми дуже затягнулися з цим питанням. Нам потрібно було його вирішувати раніше. Але тут питання не просто про економічне бронювання, тобто "одних забронюємо, бо є гроші, а інші підуть у ЗСУ". Я не про це. Я про економічне бронювання, коли бізнеси бронюють життєво необхідних працівників, щоб бізнес виживав. А буде жити бізнес, буде економіка працювати і буде допомога ЗСУ. Мені дуже не подобаються схеми, на кшталт "2 пишемо, 3 в голові". У нас же активно йдуть "у тінь" і це біда для економіки країни. Ми і так не були сильно "білою" країною, але цими діями ми ще більше створили поле для маніпуляцій. Тому я за економічну мобілізацію, за те, щоб бізнеси мали можливість професійне ядро людей, необхідне, щоб бізнес працював, все-таки бронювати. І треба дати таку можливість для бізнесу.
