Велосипед — це транспортний засіб незламності — Панченко

Велосипед — це транспортний засіб незламності — Панченко

Велосипед – це транспортний засіб незламності, який дозволяє рухатися навіть зруйнованою інфраструктурою за будь-яких криз, вважає представник ради ГО "Асоціація велосипедистів Києва U-Cycle" Влад Панченко. В інтерв'ю Українському Радіо з нагоди Всесвітнього дня велосипеда він зауважив, що за останні 10 років в Україні дещо поліпшилася ситуація із велоінфраструктурою. Однак, на відміну від багатьох країн Заходу, велосипед у нас поки не став масовим видом транспорту у великий містах. "Більшість людей використовують його, щоб покататися десь на вихідних", – констатує член Ради громадської організації Асоціація велосипедистів Києва Микола Полюхович. З іншого боку, керівниця Асоціації пішоходів України Поліна Маршалл зауважила: "тротуар – це зона, призначена для руху пішоходів". Відтак, питання безпеки, дотримання ПДР передусім залежать від наявності відповідної велоінфраструктури, погоджуються експерти.

0:00 0:00
10
1x

Ілюстративне фото: facebook/ucycle.org.ua

Тенденція позитивна. Велопоїздок більшає

3 червня – Всесвітній день велосипеда. Його започаткували у 2018 році під час засідання ООН. Що таке велосипед сьогодні для українців – альтернативний засіб пересування чи все таки вид відпочинку або спорту? 

Влад Панченко:  Я б сказав, що велосипед – це транспортний засіб незламності в загальному сенсі цього слова, тому що коли відбувається паливна криза, енергетична, то велосипедом може їхати без заправки. Велосипед дозволяє рухатися зруйнованою інфраструктурою. Загалом, якщо взяти досвід війни, наприклад, окуповані Нідерланди під час Другої світової війни, то німці забороняли нідерландцям користуватися велосипедами у містах для того, щоб краще контролювати, куди їздять люди і куди вони рухаються.

Я знаю, що ваша організація, зокрема, періодично вимірювала прихильність українців до велосипедів. Яка тенденція, динаміка у нас зараз щодо велосипедів? 

Влад Панченко:  Я теж був волонтером підрахунку велосипедистів. Коли ми вимірювали під час ковіду, то був приріст на всіх точках і загалом велосипедистів у 2,5 рази від 2019 року. Я вважаю, що тенденція все одно у нас позитивна, тому що за останні 10 років у нас з'явився публічний велопрокат у багатьох містах. У нас з'явилися сервіси доставки, де велосипедисти доставляють їжу в містах. І загалом тенденція йде до збільшення велопоїздок. У програмі розвитку Києва до 2025 року, навряд чи ми її досягнемо, є ціль, щоб 5% переміщень по місту відбувалося на велосипедах.

А зараз скільки відсотків? 

Влад Панченко: У мене немає таких даних, але явно не 5%. 

Влад Панченко. Фото: u-cycle.org.ua

Велоінфраструктура

Як загалом розвивається велосипедний рух в Україні? Де більше прихильні до велосипедів – у великих містах чи в сільській місцевості, містечках? 

Микола Полюхович: Я сам родом із Олександрії Кіровоградської області. Там відсоток людей, які користуються велосипедами, значно більший. Але там відстані значно менші, тому що в радіусі 2-3 кілометрів можна приїхати майже усе місто. У Києві я теж активно користуюся велосипедом. Але тут, щоб доїхати на роботу – це 10 кілометрів, а щоб заїхати на інший кінець Києва – це 15-20 кілометрів.

Скільки це по часу забирає? 

Микола Полюхович: Якщо я їду на роботу велосипедом, то це приблизно 10 кілометрів і десь 20-25 хвилин. Якщо, наприклад, переїхати із правого на лівий берег, то це може зайняти до години. 

Тут варто  зазначити, що Київ – це місто на пагорбах. Щоб крутити педалі вгору – треба мати дійсно неабиякий фізичний гарт. 

Влад Панченко: Так, Київ на пагорбах, але лівий берег – це теж Київ. І лівий берег, насправді, ідеальне місце для того, щоб впроваджувати якісну велоінфраструктуру. Наприклад, тренуватися, впроваджувати її, перевіряти рішення, перевіряти, як воно буде працювати. 

Тобто, можемо сказати, що у маленьких містечках поширеність велосипедів наразі вища і використання їх як транспортних засобів там зручніше?

Микола Полюхович: Вочевидь, це зручніше, але є проблема. Якщо у Києві є хоча б якась велоінфраструктура, вона не ідеальна, розірвана, то в маленьких містечках, селах, ця інфраструктура, зазвичай, або повністю відсутня, або реалізована лише в якихось новостворених парках, де може бути буквально 200 метрів велодоріжки, щоб просто покататися. Тобто не розглядається цей транспорт як стратегічно важливий для розвитку міст. В принципі, і в Києві немає такого відношення до велоруху, як до транспорту. Більшість людей використовують його в основному, щоб покататися десь на вихідних. Але для руху на роботу використовують його дійсно не так багато людей, навіть попри те, що у цьому є переваги. Я на роботу на велосипеді доїжджаю за 20-25 хвилин, на автомобілі – 40-45 хвилин, а то й година. Громадським транспортом може бути 40 хвилин.

Давайте поговоримо про правила дорожнього руху. Там сказано, якщо тобі 14 років, то на велосипеді ти повинен їздити по проїжджій частині. Діти до 7 років на велику можуть ганяти тротуарами, тобто пішохідними частинами. А от про дітей від 7 до 14 років у ПДР нічого немає. Чому так, де їздити таким велосипедистам? 

Микола Полюхович: Загалом, правила дорожнього руху не завжди відрізняються структурованістю. Деякі висновки треба робити не маючи прямої відповіді на питання, а шукаючи в інших розділах. Тому, в принципі, для цих дітей лишаються лише велодоріжки, якщо вони є. І саме велодоріжки, а не велосмуги, бо велосмуга – це частина проїжджої частини, де дозволяється рух із 14 років. Тобто, якщо є відокремлена велодоріжка за межами проїжджої частини, то діти із 7 до 14 років можуть нею скористатись. Якщо її нема, то виходить, що не дозволено ніде.

Микола Полюхович. Фото: facebook/perpetuum.kolya

Тротуар – це зона пішоходів

Чи знають наші велосипедисти і пішоходи правила дорожнього руху? Чи вміють вони розрізняти, як, де і кому потрібно рухатися? 

Поліна Маршалл:  Давайте по порядку. Перше, що означає ділити тротуар пішоходам, велосипедистам, електросамокатникам? Є правила дорожнього руху, де чітко вказано, що тротуар – це зона, призначена для руху пішоходів. Все, крапка. Єдині, хто там можуть рухатися з якимсь транспортним засобом, це дитина з дитячим велосипедом або дитячим самокатом. Підкреслюю, дитячим. Тобто це дитина віком до 7 років і під наглядом дорослих. Все. Ні велосипедисти, ні електросамокатники, ні моноколосо, ні тим паче автівки не мають права виїжджати на тротуар. Тротуар – це зона пішоходів. Не може бути ніяких спорів чи конфліктів у даній ситуації. Всі, хто виїжджають на тротуар, порушують закон. У нас сьогодні, на жаль, за це встановлено досить мізерний штраф – 340 гривень, якщо не помиляюсь. Але ви ж розумієте, що притягують за такі порушення до реальної відповідальності вкрай рідко. 

Велосипед – теж підвищене джерело небезпеки 

За моїми спостереженнями, пішоходи у нас теж не всі знають правил дорожнього руху. Чи потрібно тут проводити якусь роботу? 

Поліна Маршалл: Це пов'язано із тим, що у нас, на жаль, немає обов'язкового вивчення правил дорожнього руху ні для велосипедистів, ні для пішоходів. Тобто, фактично, ми маємо розраховувати на те, що всі ми вчили якусь частину цих правил у школі, ще якась частина – це сімейне виховання. Тобто, якщо батьки навчили правильно рухатися, то, відповідно, людина буде мати більш високий рівень правової культури на дорозі. Якщо ні, то будемо мати погану ситуацію. І, до речі, ще є така цікава ситуація. Ви підняли питання про те, що велосипедисти віком від 7 до 14 років не знають, де рухатися. Згідно з ПДР, у нас, в принципі, саме по собі використання велосипеда як транспортного засобу дозволяється з 14 років. Тобто, до 14 років використовувати велосипед саме як транспортний засіб, тим паче, проїзною частиною, фактично не дозволяється. Тобто, їм ніде не можна пересуватися. І, до речі, я б цей вік навіть підняла. Чому? Тому що велосипед – це таке саме підвищене джерело небезпеки для пішохода, як і будь-який інший транспортний засіб. У нас повна юридична відповідальність настає з 18 років. І якщо, наприклад, велосипедист раптом наїжджає на пішохода, а йому всього 14 років, то зрозуміло, що там будуть нести відповідальність і відшкодовувати шкоду батьки. Але, якщо це спричинено якісь тяжкі наслідки, скалічення чи ушкодження здоров'я, які призводять до смерті пішохода, і такі випадки є, то це вже кримінальна відповідальність. І щоб особа несла повну юридичну відповідальність, бажано, щоб їй було 18 років. Але, це моя особиста позиція. Тобто до 18 років, я вважаю, що це має бути як хобі, розвага, або якось для власного використання. 

Нерідко можна побачити, що і пішоходи прогулюються по велосипедних доріжках, які спеціально виокремлені. Як тут поліпшити взаємну культуру і дисциплінованість? 

Поліна Маршалл: Це питання рівня правової культури кожного окремого громадянина. Тут за кожного сказати не можна. Але, якщо подивитися офіційну статистику патрульної поліції і причини, через які скоюються ДТП, в тому числі за участі велосипедистів, то пішоходи стоять на одному із останніх місць як особи, які спричиняють ДТП і які мають якісь тяжкі наслідки. Тобто це буває вкрай рідко. І ще важливо зазначити. Якщо пішохід, наприклад, раптом і вийшов на велодоріжку або вибіг на червоне світло, але автомобілісти чи велосипедисти рухаються з дозволеною швидкістю, то правила дорожнього руху вибудовані таким чином, що у водія завжди є можливість уникнути ДТП. Тобто сама по собі людина, яка складається на 60% з води, не несе в собі стільки ризиків, скільки для пішохода несуть ризиків водії велосипедів, автомобілів, електросамокатів і так далі. Тобто в плані небезпеки тут перевага завжди, на жаль, буде у водіїв.

    Велосипедисти. Ілюстративне фото УНІАН 

Якість інфраструктури

Чуємо, що велосипедисти часто рухаються тротуарами. Але тут постає питання, чи є загалом їм де їздити? Яка ситуація зараз із облаштуванням велодоріжок в українських містах?

Влад Панченко:  Тут, дійсно, величезне питання до якості інфраструктури або взагалі її наявності. Апелюючи до правил дорожнього руху, за відсутності велодоріжки велосипедом треба їхати проїзною частиною. Але ми знаємо, що в нас у ПДР є так званий "нештрафований поріг" – плюс 20 км на годину. Тобто, якщо ти будеш їхати не по тротуару, а по дорозі, то повз тебе будуть нестися машини зі швидкістю 69 км на годину. У деяких місцях, на деяких ділянках вулиць, дозволена швидкість до 80 км. Тобто пані Поліна пропонує велосипедистам рухатися поруч із автівками, які їдуть 99 км на годину. А загалом, я як велосипедист, не хотів би рухатися тротуаром, якби у мене була якісна велоінфраструктура. Якщо казати конкретно про Київ, то є прийнята концепція розвитку велосипедного транспорту до 2025 року. В ній прописані, які веломаршрути мають з'явитися в першу чергу, яких категорій і так далі. Наразі стан такий, що перший веломаршрут Троєщина-Європейська площа  досі добудований. Він готовий на 75% і досі не взятий в експлуатацію. 

Що на вашу думку варто поправити у правилах дорожнього руху, зважаючи бодай на підняті нами проблемні питання?

Микола Полюхович: Насправді, правила для велосипедистів є в окремому 6-у розділі правил дорожнього руху, їх там всього лише 7 пунктів. Причому сьомий пункт нам каже, що велосипедист має дотримуватися всі правил як для водіїв, пасажирів і пішоходів, Тобто, щоб знати, як рухатися, велосипедист має прочитати всі правила на рівні з водіями. Ці правила для велосипедистів є досить суперечливими. Ми вже говорили про дітей від 7 до 14 років, говорили про те, що без нормально реалізованої велоінфраструктури немає можливості велосипедистам їхати по правилах проїжджою частиною. Теж є суперечливі моменти, наприклад, щодо повороту ліворуч. Це неможливо зробити на дорозі, де більше однієї смуги в кожному напрямку. Відповідно, велосипедисту доводиться сходити з дороги і йти на пішохідний перехід. Наявна велоінфраструктура теж переривається на розв'язках. Тобто ти змушений або вискакувати на дорогу, де їдуть зі швидкістю машини, або в тебе альтернатива – проїхатися тротуаром. Це, звісно, що неправильно, але реальність наразі така. Є багато інших нюансів. Але тут треба прочитати всі правила дорожнього руху.