Ілюстративне фото: social.te.gov.ua
Ми продовжуємо виплату допомоги на проживання пенсіонерам, дохід яких менший за 9444 гривні
З 1 березня змінилися правила надання допомоги внутрішньо переміщеним особам. Які зараз критерії і хто в цю категорію потрапив?
Ми категоризували тих людей, які можуть отримати виплати на проживання як внутрішньо переміщені. З урахуванням того, що насправді переважна більшість ВПО – це люди, які вже 2 роки мають такий статус. Вони вже 2 роки проживають в громадах і очевидно ми б хотіли, щоб вони інтегрувалися і здобували свою економічну самостійність. Відповідно, в нас немає категорій, яких ми прямо позбавляємо таких виплат. Ми просто їх призначаємо з урахуванням додаткових критеріїв.
Що це за додаткові критерії?
Наприклад, є пенсіонери, які отримують 20 тисяч пенсії. Є такі, які навіть судяться, знімають верхній поріг і отримують 30, 40 і по 50 тисяч гривень пенсії. Отже, ми вирішили, що ці люди можуть забезпечити себе самі і більш-менш самостійно провадити своє життя після оцих 2 років, коли ми первинно їм допомагали. Тому ми продовжуємо виплату допомоги на проживання тим пенсіонерам, у яких на одну особу дохід менший за 9444 гривні. Також ми продовжуємо виплачувати людям з інвалідністю 1 і 2 групи, бо розуміємо, що вони переважно не можуть працювати, їм складно знайти роботу, їм потрібна більша підтримка. І усім дітям – сиротам та позбавленим батьківського опікування апріорі виплата продовжується.
Разом з тим, коли ми говоримо про виплату на проживання, то люди ж у нас не живуть окремо. Вони проживають сімейно. Але ми не знаємо ні складу родини, ні чи потрібна їм ще якась додаткова підтримка. Тож ми переформатували цю виплату на родину і просимо, щоб один член родини подавав заявку на виплату від родини. І тут теж є додаткові критерії:
Перше. Якщо вони працюють і їх дохід на кожного окремого члена родини вищий 9444 гривень, то ми розуміємо, що ці люди також вже більш-менш адаптувалися. І потрібна підтримка більше комусь іншому, ніж їм.
Друге. Якщо є 4 чи навіть 3 члени родини, але діти ходять в школу, то ми закликаємо працювати таких людей, якщо вони працездатного віку і здорові. Бо це соціалізація, додаткова економічна самостійність, краща реінтеграція і це загалом кращий психосоціальний емоційний стан самої людини. Відповідно, умовою для кожного такого дорослого члена родини є хоча би зареєструватися в Службі зайнятості для пошуку роботи.
Також ми розуміємо, що дуже багато ВПО зосередилися в зонах, де можливі бойові дії або досить великий ризик небезпеки (Запорізька, Харківська області), і велика кількість навчальних закладів там не працює. Вони у форматі онлайн. Очевидно, ні одна мама не піде на роботу, залишивши дітей самих вдома. Ми це враховуємо. І для таких категорій вважаємо, що мама чи батько за вибором, один з членів родини є апріорі зайнятою особою. Тоді ми просимо тільки другого члена родини реєструватися для зайнятості. З цього ми також будемо розуміти, скільки у нас людей потребує додаткової підтримки, наприклад, тієї ж послуги "муніципальної няні". Це основні новації, які ми запровадили.
Разом з тим ми зрозуміли, що затягується розгляд таких родинних заяв і не всі Управління соціального захисту встигають вчасно опрацювати такі заяви. Тож зараз ми підготували зміни і ще продовжуємо прийом заяв до 30 квітня. Тобто всі, хто має право на таку допомогу, її отримають. Немає завдання, щоб ми штучно зменшували допомогу тим, хто її потребує. Але для нас дуже важливо, щоби ці люди вживали якихось активностей до своєї реінтеграції. Хочу також наголосити, що ми вже провели перше нарахування. 15 числа люди вже отримають свої виплати за нових умов. Першими їх отримають люди, яким автоматично продовжили виплати. А для тих, хто подав заявку і коштів ще не отримали, не хвилюйтесь, ви отримаєте їх до 28 числа – це другий виплатний період, де всі заявки будуть опрацьовані, і кошти будуть нараховані.
Якщо людина вважає, що її позбавили виплат помилково, то куди їй звернутися? Чи можна оскаржити це рішення?
Можна. Якщо людина вважає, що Управління соцзахисту безпідставно відхилило здійснення виплат на допомогу внутрішнім переселенцям, то є можливість написати скаргу до Національної соціальної сервісної служби. Вони здійснюють контроль за такими призначеннями і зможуть розглянути. Якщо не вдасться і через них вирішити, тобто людина буде незадоволена, то є судові органи, які можуть поставити всі крапки над цією історією.
Завдання соціальної політики – підтримати людину в складних життєвих обставинах
Зрозуміло, що є дефіцит бюджету і держава не може забезпечити абсолютно всі соціальні виплати. Якою тоді має бути нова соціальна політика, і як ще, крім грошей, допомагати незахищеним людям?
Насправді, ні одна держава світу, навіть дуже економічно розвинута, не має на меті своєї соціальної політики розвивати безпідставне утримання громадян, якщо вони здатні вести самостійно економічне життя. Тому що це позбавляє людину свободи, навіть до певної межі гідності. Тож завданням будь-якої соціальної політики і нашої, зокрема, є підтримати людину в складних життєвих обставинах і максимально швидко допомогти їй вийти з них, щоб повністю самостійно управляти своїм життям. У нас, на жаль, традиційно, це наш радянський спадок, елементами соціальної підтримки вважались виключно виплати. Причому вони були дуже часто беззмістовні. Як каже моя колега, "ми мало платимо і молимося, щоб ці виплати допомогли". Але далі не прослідковуємо, чи допомагають вони чи ні, як змінюється життя людини з тією чи іншою виплатою. Бо бідність – це тільки один з випадків складних життєвих обставин. І знову ж таки, постійно людині доплачуючи, ти її з бідності не виведеш. Потрібно чи перекваліфіковувати, чи допомагати з роботою. Але є ще, наприклад, домашнє насильство, є психосоціальні стани, які потребують додаткової підтримки, є сирітство. Є ситуації, коли людина втрачає все. І зараз ми думаємо, що, напевно, логічно було би нам робити якийсь перший пакет допомоги, щоб дати людині одяг, якісь інші базові речі. Люди ж без нічого лишаються. А потім вже системно підтримувати. Тобто, сформувати так, щоб людині було зручно, щоб вона максимально швидко почувала себе огорнутою увагою. Разом з тим, ще дуже важливим є супровід фахівця – коли тобі говорять, що і як робити. Коли тебе "тримають за руку" і ти не відчуваєш себе одиноким і покинутим. І це називається соціальна послуга. У нас, на жаль, ці послуги майже не розвинуті. А за кордоном і взагалі в світі – це основа. Виплата є допоміжною, а базова – це послуга. Проаналізувати твою ситуацію, розібрати на елементи, подивитися, що потрібно виправити чи допомогти з виправленням, і запропонувати різні інструменти підтримки.
Оксана Жолнович. Фото: facebook/OksanaZholnovych
Ми розвиваємо нову послугу психосоціальної підтримки і формування життєстійкості
А війна якось штовхає Україну до того, щоб розвивати низку цих соціальних послуг?
Дуже штовхає. Ми маємо категорії, які потребують догляду. Раніше люди жили родинно і більш-менш закривали догляд один одного. Тепер ми розуміємо, що частина пішла воювати, частина виїхала за кордон рятувати дітей. Літні люди, як правило, нікуди не виїжджали. Вони залишилися і стали самотніми. І навіть, якщо ця бабуся спокійно зварить собі їсти, елементарно поприбирає в хаті, то, наприклад, купити продукти їй може бути складно. Або вийти на вулицю прогулятись може бути складно. Чи якісь інші елементарні речі зробити. Виникло дуже багато речей, на які ми маємо зважати.
Психосоціальна підтримка потрібна. Люди розгублені. Не знають, як діяти. Втомлені. Кожну ніч, як не крути, ми проживаємо тривогу. Хтось не реагує вже, а хтось реагує. І, напевно, варто реагувати. Бо ми ж бачимо, що робиться. Прилітає в цивільні будинки. І, на жаль, ми маємо втрати щодня. Але щодня вночі прокидатися, втікати в підвал чи в якесь інше зовнішнє укриття, переривати свій сон – це дуже виснажує. Відповідно, ми розвиваємо нову послугу – психосоціальної підтримки і формування життєстійкості в кожній громаді. Щоби навчити людей, як впоратися з власним стресом. Як, наприклад, розпізнати швидко ознаки депресії. Як допомогти собі не зайти в такі психоемоційні проблеми, що вже потягнуть якісь розлади здоров'я.
Далі, діти. Діти теж проживають біль. А хто з ними про це говорить? А як з ними правильно про це говорити? Тому ми запроваджуємо в тих Центрах фахівців з розвитку батьківських компетентностей, щоби допомогти батькам правильно доносити якісь речі дітям. Ти не можеш замовчувати про якісь речі. Ми мусимо це розуміти. Ветерани повертаються. Члени родин загиблих. Дружини і сім'ї, які очікують. Ми ж розуміємо, що це дуже часто вже люди, які пережили дуже травматичні досвіди і стали іншими. Як з ними розмовляти? Які питання їм ставити? Тобто, нам дуже багато навиків треба отримати, щоби згладити весь свій біль і рани, яких ми щоденно зазнаємо. Тому ми зараз розвиваємо цю послугу. Я вважаю, що в неї є велика перспектива і величезна потреба. Вона закриває дуже багато викликів сьогодні. Плюс там буде фахівець соціальної роботи, який здатний надати повну вичерпну консультацію. Ми хочемо цифровізувати їхню роботу, щоб ми бачили, хто звертається, з чим звертається, як звертається і чи вирішене це питання. Бо дуже багато громад ще не розуміють, що їхня основна функція – це забезпечувати добробут людей. В громаді людині має бути комфортно жити. І лавочка – це тільки один маленький елемент комфорту. Підтримка набагато більше важить. Це і є соціальна послуга. На це мусимо переорієнтовувати і громади в тому числі.
ВПО поки не готові активно працевлаштовуватися
Яка загалом ситуація з працевлаштуванням переселенців? І чи є якась програма для людей, які переїхали з зони бойових дій і можуть бути просто дезорієнтовані на новому місці?
Так і є. Питання працевлаштування – це питання Міністерства економіки. Вони профільно цим займаються, тому що Центри зайнятості підпорядковуються Мінекономіки. Але я знаю, що сьогодні урядом започатковано дуже багато додаткових програм, які спрямовані на те, щоби внутрішньо переміщені особи мали можливість працевлаштовуватися чи засновувати власну справу. Є мікрокредити, які зараз дуже гарно роздаються. Є доплати для роботодавців, які беруть на роботу ВПО. Тож, я б радила всім реєструватися в Службі зайнятості. Там є кар'єрні радники. Зараз вони переформатовують свою роботу з тим, щоби працевлаштовувати саме ВПО. Також знаю, що Івано-Франківщина, Закарпаття, готові навіть доїзди організовувати на рівні ОВА, щоб тільки заохотити людей працювати. І є багато робочих місць, бо туди релокувалися бізнеси і вони потребують кадрів. Але, на жаль, внутрішньо переміщені особи поки не готові активно працевлаштовуватися. Із 2,5 мільйонів людей, які у нас отримували допомогу, працювали лише 500 тисяч. Це дуже мало, насправді. Тому що працездатних було набагато більше з тих, що зареєстровані як внутрішньо переміщені. Тому, я думаю, що наші Центри життєстійкості, групові навчання допоможуть їм прожити цей свій біль.
Треба завершити дискусію, коли людина об'єктивно мала би інтегруватися в громаду, і визначити критерії інтеграції
Статус переселенця дає людині, наприклад, можливість оформити ФОП. І чимало людей насправді вже реінтегрувалися. Але юридично вони залежать у багатьох питаннях від цього статусу. В цьому плані плануються якісь зміни?
Це дуже гарне запитання. Насправді це повноваження Ірини Верещук, бо вона опікується ВПО з точки зору політики, це її питання. Але, хочу наголосити, що насправді питання не тільки у виплатах. Питання в тому, що ми не можемо "завішувати" життя людини, щоб вона все життя умовно відчувала якесь тавро "внутрішньо переміщеної". Це теж ярлик. Він постійно повертає людину до того часу і досвіду, коли вона змушена була релокуватися. Варто визначити якийсь час, коли вона має це відпустити. І краще, напевно, коли б кожен з нас в якийсь момент у своїй голові поставив собі запитання, а де вже мій дім? Де я себе відчуваю, як вдома? Це тяжкий вибір, насправді. Але я вважаю, що нам треба завершити дискусію, коли людина об'єктивно мала би інтегруватися в громаду. І окремо працювати з тими, хто не може це зробити. Також визначити критерії інтеграції – житло, робота, якісь інші соціальні складові. Є. "Ок". Далі людина сама.
Що ми зараз зробили? Ми розширили допомогу малозабезпеченим. Розуміємо, що якісь люди не можуть ще забезпечити собі достатній рівень доходу. Можливо в них мінімальна зарплата, багато членів родини. Тому ми розширили категорію тих, що можуть отримувати допомогу як малозабезпечені. Щоб їх уже не прив'язувати до ярлика внутрішньо переміщених, а просто дивитися які в них виклики і допомагати. Мені здається нам треба йти тим шляхом, щоб люди розуміли, що якщо вони відмовляються від статусу ВПО або втрачають, то вони не позбавляються можливості отримати підтримку, яка буде їм потрібна в той чи інший проміжок часу. І тут ми маємо дуже чітко артикулювати, що від цього статусу підтримка не залежить. І той же ФОП чи кредит для бізнесу можна буде отримати і без такого статусу. Він буде доступний. І тоді справді людям буде набагато легше це відпускати.
