Військові держави-агресора Росії. Ілюстративне фото з відкритих джерел
"Росіяни вчиняють увесь букет можливих злочинів"
― Як працює український Департамент протидії злочинам, скоєним в умовах збройного конфлікту?
Ми побудували нашу роботу за принципом спеціалізації. Тобто у нас прокурор не обирає, що йому розслідувати ― наприклад, атаку по підстанції чи сексуальне насильство. У нас є окремі спеціалізації, хто в якому напрямку працює. Питання в тому, як у межах конкретного виду злочину рухатися ― по чому рухатись у першу чергу. Безперечно, ми розуміємо, що коли ракета вдарила в будинок і загинули цивільні, а інша ракета вдарила ― і цивільні не загинули, то ми пріоритезуємо той випадок, де загинули люди. Але зафіксувати маємо обидва випадки. Росіяни вчиняють увесь букет можливих злочинів. Те, що найбільше зачіпає ― безумовно все, що стосується дітей: вбивство, насильство, депортація дітей. Далі катування полонених, наших цивільних людей, це найскладніші з моральної точки зору злочини. І вбивства, звісна річ.
warcrimes.gov.ua
― Наскільки складно збирати зараз ці злочини? Чи допомагають вам в інших країнах? Наприклад, у Польщі працює низка платформ, де опитують свідків, збирають ці інтерв’ю та передають інформацію до правоохоронних органів. Це нещодавно створена платформа "Соняшники", Інститут Пілецького, громадянська мережа "Опора" та інші.
Нам дуже допомагають наші міжнародні партнери. Ми тут рухаємося кількома напрямами. З одного боку, буквально в перші тижні вторгнення була створена слідча група, до якої наразі входить 7 країн, включно із Польщею. Це щоденна співпраця з обміну інформацією. Ми розуміємо, що на початку більше 8 млн наших громадян виїхали за межі України. Частина повернулася. Значна частина з них були або свідками, або жертвами воєнних злочинів. Вони покинули країну, і хтось, можливо, буде залишатися за кордоном тривалий час. Тому ми одразу створили ресурс, який називається warcrimes.gov.ua. На нього можна зайти з будь-якої країни світу, якщо ти маєш доступ до інтернету, і повідомити про злочин, завантажити фото чи відео. Станом на сьогодні ми маємо понад 70 тисяч різного роду документів, які туди завантажені. І це лише один із ресурсів, за допомогою якого люди можуть повідомити про злочини.
Юрій Бєлоусов. Фото Світлани Мялик
Нам допомагають багато неурядових організацій, як в Україні, так і за її межами, вони документують і ведуть свої бази даних із різних джерел. Ми зараз намагаємося максимально використовувати цю інформацію. Також обмінюємося з нашими партнерами. Якщо у нас є інформація, що свідок або потерпіла людина зараз перебуває у конкретній країні, то ми, використовуючи міжнародну правову допомогу, звертаємося до тієї країни з проханням допитати цю людину. А потім долучаємо це до наших проваджень. Або ми знаємо, що вони розпочали власне розслідування. До речі, зараз 24 країни розслідують воєнні злочини. Ми ж намагаємося їх максимально забезпечити доказовою базою, адже ми перебуваємо в Україні, де ці злочини вчиняються. Нещодавно Сполучені Штати оголосили підозри, ми максимально сприяємо розслідуванню, щоб воно було ефективним та успішним.
― Ці докази, розслідування, справи будуть потім імплементовані у міжнародні провадження?
Не обов’язково. Ми рухаємося абсолютно різними шляхами. Більшість справ будуть у національних судах та більшість вироків будуть українські. Частина ― це буде Міжнародний кримінальний суд, а частина ― суди інших держав, які почали своє розслідування. Ми завжди наводимо приклад справи про Боїнг МН17. Це був районний суд Нідерландів, який ухвалив своє рішення. І ми сподіваємося, що таких судів буде більше.
― Скільки російських полонених зараз засуджено українськими судами?
Засуджено близько 16, якщо не помиляюсь. Є довічні вироки, але серед тих, хто в Україні фізично, довічних вироків немає.
Російські воєнні злочинці опиняться перед судом. Але це може зайняти час
― Чи можуть люди, які втратили своїх близьких, сподіватися на вироки ― що злочинці будуть притягнуті до відповідальності й покарані?
Я особисто в це вірю. Якби не вірив, то цим би не займався. Ми робимо все можливе, щоб була справедливість і люди повірили. Єдине ― це займе час. За досвідом міжнародних конфліктів, люди вже завтра хочуть домогтися справедливості та покарати кривдника. Але досвід Балкан, наприклад, свідчить, що це може зайняти час. Можу навести приклад нацистів, які ховалися все життя, але їх знаходили і навіть зараз знаходять. Наше завдання ― зібрати усі докази, нічого не втратити. Наприклад, злочинець може потрапити через 3-4 роки в наші руки, а у нас не буде доказів, що він вчиняв воєнні злочини, якщо ми щось неякісно зробимо. Тому наше завдання як прокурорів ― зібрати доказову базу, скерувати в суди, а потім чекати можливості, коли ситуація зміниться й ці злочинці, які перебувають у Росії і думають, що їх ніхто ніколи не дістане, опиняться перед судом. Це питання часу. І люди мають розуміти, що держава та неурядові організації роблять усе можливе, щоб це сталося якомога швидше.
