Фото: rbc.ua
Геноцидальний намір
Основний аспект воєнних злочинів — це зв'язок зі збройним конфліктом. Це ті злочини, які вчиняються в межах війни. У злочинах проти людяності не потрібен зв'язок зі збройним конфліктом, ці злочини можуть відбуватися і у мирний час. Основне для них — це послідовний широкомасштабний та систематичний напад на цивільне населення. Основний вирізняючий фактор геноциду — це саме геноцидальний намір: ці злочини мають бути спрямовані на індивідів, як членів певної групи. Злочин в міжнародному праві визначає чотири основні групи: расова, етнічна, релігійна та національна. І потрібно довести, що ці діяння спрямовані на знищення цієї групи цілком або частково, каже Онисія Синюк.
Росія відкрито розповідає про свої наміри щодо українців
В світовій історії мало прикладів проваджень і юридично визнаних у судових інстанціях випадків геноциду в обмеженій кількості. Бо доведення злочину геноциду має досить високий поріг, каже Онисія Синюк. Це геноцид у Руанді, Сребрениця в Боснійській війні. І процес щодо Судану, який триває досі. Геноцидальний намір впирається в особливий елемент злочину геноциду. Онисія Синюк каже, що прослідковується досить чітко загальна політика РФ і що нам "пощастило з Росією, бо російські представники політикуму і очільники держави дуже широко висловлюються і розповідають про свої наміри і про свої міркування щодо українців, української нації і держави. Тому загальний намір прослідкувати можна. Але коли ми говоримо про конкретне провадження щодо конкретних осіб, тут потрібно буде говорити про намір конкретно цієї людини. Нам потрібно буде ці діяння зв'язати з тим, що конкретна людина, яка здійснила ці діяння, розуміла загальний контекст і мала конкретний намір цим діянням знищити групу цілком або частково. От в це доведення і впирається складність. Тому що, якщо немає зізнання цієї особи, нам потрібен далі цей ментальний елемент конкретно щодо цієї особи виводити з загального контексту, з діяння".
"Пряме та публічне підбурювання до геноциду є окремим складом злочину. Достатньо самих закликів"
Щодо тих дій, які найбільш очевидні, каже аналітикиня, то зараз якраз найбільш активно ведеться діяльність. "Пряме та публічне підбурювання до геноциду є окремим складом злочину, це окремий злочин по суті. Тому що для цього злочину не потрібно доводити, що після підбурювання геноцид відбувся. Достатньо самих закликів". В українському правосудді вже є, зокрема, і справи з засудженням осіб за статтею 442 за підбурювання до геноциду.
Насильницька передача дітей із подальшим перевихованням. Це і є намір знищити українську національну групу
Щодо насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу, то тут є також дуже багато доказів, каже Онисія Синюк. "Це робиться далі з усіма процесами перевиховання, насадження їм російської мови, культури, ідентичності російської. Це все вказує на те, що є намір знищити українську національну групу. І це один з аспектів, на які звернув увагу Міжнародний кримінальний суд. І саме щодо цього злочину був виданий ордер на арешт. Поки що це кваліфікація, як воєнного злочину, але мені здається, що це через те, що поки що збирається достатня доказова база саме щодо наміру".
"Геноцид — це злочин злочинів"
Якщо говорити про публічну складову, то тут йде питання обережності. Бо до злочину геноциду є ставлення, як до чогось недоторканого, до чого потрібно дуже обережно ставитися, вважає аналітикиня. "Тому що геноцид, хоча й не має ніякої ієрархії злочинів в міжнародному праві, його часто називають злочином злочинів. Тому, якщо ми висуваємо звинувачення в геноциді, докази мають бути абсолютно беззастережними. В публічній площині є така обережність, хоча є політичні заяви керівництва України щодо того, що є ознаки геноцидального наміру в діяннях РФ".
Обмін доказами дозволив видати ордер
Якщо говорити про те, що відбувається не в публічній площині, то тут у нас обмежений доступ, вважає аналітикиня. "Мені здається, що дуже велика кількість доказів передається нашими правоохоронними органами до Міжнародного кримінального суду. І саме через оцей обмін доказами і став можливий попередній ордер на арешт для президента РФ та Уповноваженої зі справ дитини РФ". Докази збираються за міжнародними стандартами. Тому жодних проблем з тим, щоб передавати ці докази і вони були прийнятними, не буде, каже Онисія Синюк. "Крім прямих доказів, міжнародні структури, в тому числі Міжнародний кримінальний суд, приймає також і подання від громадського сектору. Для того, щоб дати контекст і надати певні аргументи, потрібні не тільки прямі докази, тому що у нас дуже обмежений насправді доступ до цих доказів. Наприклад, Маріуполь на даний момент окупований і до нього доступу немає. На дуже багатьох окупованих територіях, де якраз і відбувається передача дітей, звідки забирають дітей і вивозять в Росію, якщо ми говоримо про цей аспект злочину — це все окуповані території — і в нас немає до них доступу. Тому збір доказів у нас дуже обмежений, вже не кажучи про саме визначення ось цього наміру".
"Ми повинні прослідковувати всі ці зв'язки від загальної політики до діянь, які вчиняються"
З наміром дуже важко працювати, каже аналітикиня, особливо коли немає обвинуваченого у руках правосуддя. Тому, найперше, що ми можемо на даний момент зробити, в тому числі громадський сектор, "це подавати загальний контекст, прослідковувати всі ці зв'язки від загальної політики до діянь, які вчиняються, і подавати це до міжнародних інстанцій, до Міжнародного кримінального суду. Завжди питання доведення цього наміру буде покладатися на сторону обвинувачення. Але коли є на лаві підсудних обвинувачений, вже є питання певної змагальності процесу і є можливість реагувати на заяви обвинуваченої сторони. Це все одно спрощує процедуру і дає більшу легітимність процедурі, тому що коли йде обвинувачення тільки від однієї сторони, завжди є питання до справедливості процесу".
Тісна співпраця допомагає
Доказова база однозначно поповнюється, каже Онисія Синюк, ми спостерігаємо і нові злочини, і відкриваємо факти про ті злочини, які вже були здійснені. Також внаслідок деокупації територій отримуємо доступ до цих територій і маємо можливість збирати, зокрема, свідчення і свідків, і постраждалих. "Є активна співпраця між органами правоохоронними та громадськими організаціями, йде обмін як свідченнями, так і певним досвідом, тому що в багатьох громадських організацій є широкий досвід співпраці з іншими міжнародними партнерами, зокрема, вивчення міжнародних стандартів, дослідження, доказів. Але вже помітно те, що внаслідок такої співпраці, зокрема, в Офісі Генеральної прокуратури, розроблена, наприклад, нова стратегія щодо роботи зі злочинами, з сексуальним насильством, пов'язаним зі збройним конфліктом. Це якраз було внаслідок роботи з громадським сектором і міжнародними організаціями. Тобто, співпраця працює і сподіваюся, що вона буде надалі тільки посилюватися".
"У міжнародній спільноті є зобов'язання зробити все можливе, щоб до безпосередньо злочину геноциду справа не дійшла"
Політичні заяви не несуть за собою юридичних наслідків, вважає аналітикиня. Це не є юридичним визнанням злочину і обвинувачення, але це показник політичної підтримки та політичної волі. "Злочин геноциду також вирізняється ще тим, що він передбачає попередження злочину. Якщо прослідковуються певні діяння, які вказують на те, що може бути вчинений злочин геноциду, у міжнародній спільноті є зобов'язання зробити все можливе для того, щоб до безпосередньо злочину геноциду справа не дійшла. Це можуть бути різні заходи: дипломатичні, політичний та економічний тиск, санкції. Крім того, є питання універсальної юрисдикції. В багатьох країнах, в кримінальних кодексах, як і в Україні, зокрема, є передбачений злочин геноциду, і за наявність відповідних підстав можливе розслідування цього злочину на національних рівнях. Це також абсолютно не заборонено і тільки підтримується. Коли ми говоримо про Міжнародний кримінальний суд, це будуть, в першу чергу, найбільш знакові та найбільші справи щодо найвищих політичних керівників держави. Щодо нижчих виконавців, це, зазвичай, покладається на національні системи. Тому такі політичні заяви є підтримкою, як і, наприклад, для розгляду таких справ в цих державах, або ж для надання підтримки Україні, якщо такі справи будуть відкриті у нас".
Є багато сценаріїв…
Є багато сценаріїв того, як це може розвиватися, каже аналітикиня і який напрямок наша правоохоронна система обере. "Розгляд справ можливий щодо геноциду в рамках національної правової системи. Це відбувається за стандартним перебігом провадження в українській системі. І може розглядатися як до закінчення війни, так і після закінчення війни. Якщо ми говоримо про міжнародні інстанції, на даний момент немає потреби для злочину геноциду створювати додаткові інстанції. Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію щодо злочину геноциду, в тому числі в контексті України, так як Верховна Рада України прийняла юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду. Тобто, Міжнародний кримінальний суд має повноваження розслідувати можливість злочину геноциду в Україні. Вони будуть збирати докази. Наскільки мені відомо, встановлена співпраця між українськими правоохоронними органами і Міжнародним кримінальним судом. Тобто в них є своя команда, яка збирає докази і працює над збиранням цієї бази, але також вони приймають будь-які побажання, будь-який обмін інформацією, спільна робота над певними доказами з нашими правоохоронними органами. Тобто, коли їх буде достатня кількість, так як, наприклад, з депортацією дітей, буде видано ордер на арешт осіб, які підозрюються, і тоді все буде залежати від того, що далі відбудеться. Коли зможе особа, яка буде підозрюваною, постати перед судом".
Такі процеси тривають дуже довго
"Зі злочинами такої величини, такої тяжкості немає строків давності, тому навіть до того, як особа помре, по суті, вона може бути притягнута до відповідальності. Такі процеси тривають дуже довго. Геноцид в Руанді стався в 1994-му році. Процеси почалися у 1996-му. Закінчились вони тільки у 2015-му, і це навіть не всі. Залишкові процеси тривають ще досі. Тобто це дуже тривалий процес якраз через складність доведення. Основне, до чого тут треба прагнути, це все-таки до притягнення до відповідальності, навіть якщо це не так швидко, як ми хочемо".
