Зустріч президента України Володимира Зеленського і прем'єр-міністра Індії Нарендри Моді в Києві, 23 серпня 2024 року. Фото: Офіційне інтернет-представництво Президента України
Індія може зіграти, як протилежність Китаю, і таким чином проявити свою суб'єктність
Який реальний вплив на Російську Федерацію, на Путіна, на Кремль має безпосередньо Індія і наскільки готові в Кремлі прислухатися до думок безпосередньо Нарендра Моді?
Вони мають вплив з точки зору економіки, оскільки є одними з найбільших покупців нафти. За минулий місяць вони випереджають по цьому показнику Китай, який прийнято вважати найбільшим покупцем палива чи сирої нафти у Росії. Індія є важливим джерелом доходів, важливим торговим партнером. Його випадіння з цього ланцюга може вдарити по російській економіці. Але чи потрібно це Індії з економічної точки зору? З політичної точки зору, якби Індія захотіла бути посередником, то загалом поведінка Нарендра Моді дає підстави на це. І тут Володимир Зеленський абсолютно правий, коли говорить про те, що Індія могла б стати таким майданчиком. Оскільки ми пам'ятаємо, що, купуючи російську нафту, є у Індії велике занепокоєння щодо Китаю. І таким чином Китай урівноважується міццю Індії і її впливом. Щодо геополітики, то також Індія могла тут зіграти, як лідер свого роду не лише регіональний, але і в такому загально планетарному масштабі, показавши, що ніхто не зміг, а от ми стали цим майданчиком. Однак оцей геополітичний фактор наскільки буде переважений економічним? Чи буде Індія вважати, що вона так само зможе отримувати дешеві корисні копалини і нафту від Російської Федерації? Чи буде Індія впевнена в тому, що Росія залишиться в тому ж становищі, коли вона просто буде вимушена через свої дуже погані відносини із Заходом орієнтуватися на Схід – на Китай і на Індію?
А чи вигідна нам Індія, як посередник в перемовинах?
Якраз ця невизначеність поки що дає змогу розглядати Індію, як такого посередника, оскільки, наприклад, Китай вже таким посередником бути не може. Китай, ми бачимо, веде все більш агресивну риторику. Він не є прямим чи відкритим союзником Росії, він не постачає їй солдатів, як це робить Північна Корея і так само не постачає озброєння відкрито, як це робить Іран і та сама Північна Корея, не надає бази чи території для нападу, як це робить Білорусь. Але він є доволі серйозним, по-перше, економічним помічником, який дозволяє поповнювати бюджет і обходити санкції, отримувати товари подвійного призначення. Ми не можемо вважати, що Китай в даному протистоянні зацікавлений в тому, аби наші інтереси були повністю враховані. Індія, з іншого боку, може зіграти якраз, як протилежність Китаю і таким чином свою проявити суб'єктність. Ми можемо з вами просто перелічити всі інші країни, які залишилися. Китай – ні, західні країни відверто на українській стороні, для умовного Глобального Півдня вони вже обрали чітко сторону. Відповідно Індія якраз є одним із найсерйозніших і найбільших представників з величезною кількістю населення. Якраз вона також може бути чітко визначена, як один із найпотужніших гравців. І якщо вона стане посередником, то тут жодним чином не можна буде сказати, що це Захід чи заангажовані країни Заходом – та ж Японія, які не є об'єктивними. Індія якраз підтвердила свою нейтральність.
Це все ж таки більше для наших західних партнерів, які мають проявити лідерство
Наскільки вірогідно саміт може відбутися в Індії?
Тут питання не просто підштовхнути Росію до цього. Цей майданчик міг би бути дійсно прийнятним і для Кремля. Але підштовхнути Росію мають ті дії, які постійно говорить і Зеленський, і про які він постійно веде перемовини. А це і далекобійне озброєння, і витіснення війни на територію РФ, демонстрація того, що Україна буде мати підтримку і зможе продовжувати опір. Тут дуже важливо цю невизначеність зняти. Має бути цифрами продемонстровано, що Україна буде мати цю підтримку, зможе вже зараз наносити удари і переконувати саме російське суспільство чи російське населення в тому, що війну краще завершувати, причому завершувати її з дотриманням всіх інтересів. І інтерес тут в тому, що ми отримуємо свої території, які були окуповані, а Росія отримає частину Курської області. І всі начебто зберігають обличчя. Але це питання не лише до Індії, Зеленського чи ще когось. А це все ж таки більше для наших західних партнерів, які, власне, мають проявити це лідерство: і Європи, і Сполучених Штатів.
Володимир Зеленський вважає, що Моді, з огляду на його вплив, може зателефонувати російському диктатору Путіну і спробувати, як мінімум, хоча б допомогти повернути частину примусово депортованих українських дітей. Наскільки тут це ймовірно?
Це дуже ймовірно. І ми знаємо, що це роблять ОАЕ. І що це через ці країни відбувається. І Туреччина також в цьому допомагає. Я думаю, що російській стороні це також вигідно, тому що вона просто вкрала чужих дітей, таким чином вона там щось намагається собі виторгувати. І загалом ми розуміємо, що щось такого плану гуманітарне, як от, наприклад, повернення викрадених дітей або обмін полоненими, або знову заговорили про зернову угоду – ми постійно фіксуємо в російській пропаганді такі закиди, такі прощупування, промацування, чи можна через це якось спробувати досягти заморожування конфлікту. Якесь там різдвяне перемир'я... Звісно, що ми в заморозці не зацікавлені – це абсолютно точно. Ми точно розуміємо, що цей час буде використано просто для нападу. Поки російські війська просуваються, я не думаю, що сам Путін зацікавлений в якомусь заморожуванні. Вони намагаються відкусити, поки можуть, максимально, і далі тоді вже вони мають план такого заморожування, яке, скоріше за все, буде не співпадати із заморожуванням зимою, а більш такого тривалого, щоб накопичити ресурси і людей. Ми розуміємо, що спонукати нас до цього будуть ракетними ударами по цивільній, енергетичній, може навіть ядерній інфраструктурі і таким чином, крім того і деіндустріалізувати максимально також до цих можливих перемовин.
На росіян починає працювати витіснення війни і масштабування ударів дронами
Наскільки варто нам зважати на ті економічні виклики, які має Російська Федерація? Що нині в економічній царині Російської Федерації і чи варто плекати надії на якогось страшного "економічного чорного лебедя", який розправить свої крила над РФ?
Я би розділив це питання на дві частини: перша – це, власне, російське населення. Якщо ретроспективно подивитися, то все розвивалося так: спочатку надія, що росіяни схаменуться, дзвінки масові росіянам в перші дні вторгнення повномасштабного і Зеленський, який російською мовою звертається до росіян. Це все не спрацювало. Потім було про великі втрати з їхнього боку. Потім про те, що зростає кількість росіян, кого вже забрали, хто загинув чи підписав контракти – все одно не спрацювало. Зараз ми бачимо, що в кумулятивному ефекті в підсумку починає працювати витіснення війни і масштабування ударів дронами. Саме тому Київ офіційно просить і ракети, щоби це масштабування було не лише дронами, але і ракетами. І більше ефектів це дає і більш воно було тяглим в часі.
Щодо макроекономічних показників. Ми дійсно бачимо і можливості підтримувати війну, ми бачимо інфляцію одноразових виплат за підписання контракту. Якщо раніше мільйон був сенсацією, потім 2 млн, зараз вже 3 млн, які кілька суб'єктів федерації ввели – здається півтора десятки поки що – ми розуміємо, що інші суб'єкти федерації просто будуть змушені так само ввести ці ж виплати такого ж штибу. Ми бачимо залучення північнокорейських солдатів. І тим паче з цим усім важливо, аби ця допомога від західних партнерів була більш швидкою.
Чи реально росіяни відчувають на собі економічний вплив війни?
В них є три умовні константи: соціально-політична стабільність, щоби росіяни не в Туреччину могли поїхати, а могли придбати основні товари і послуги. По-друге – це макроекономічна стабільність. І третє – це ведення війни. Якщо вони вводять вже втретє з початку року підвищення ставки однією рукою, щоб не допускати перегріву економіки, а іншою підвищуються до 3 млн виплати тим, хто підписує контракт, а, відповідно, зростають і зарплатні, тому що висмоктуються люди з виробництва, підвищується необхідність високих зарплат і у людей стає грошей більше, які вони знову ж таки витрачають, то звісно ж ніякого перегріву економіки не можна уникнути ось такими діями. А все це на тлі війни, яка ще висмоктує гроші, які також треба друкувати. Там, здається, понад 6% ВВП на наступний рік – це витрати на війну – понад 140 мільярдів. В таких умовах дуже смішно говорити про якусь макроекономічну стабільність і закони економічної доцільності, коли країна веде агресивну війну.
