3 грудня 1722 року. Це дата народження Григорія Сковороди. Про неї стало відомо лише через 200 років після смерті філософа. Він сам згадав її в одному з листів. Григорій Сковорода народився в Чорнухах Лубенського полку (нині Полтавської області). На жаль, про цей період, як і про сім’ю Сковороди, залишилося небагато відомостей. Говорить філософ і письменник Тарас Лютий.
Слухати програму: ТУТ
"Син малоземельного, малогрунтовного козака Савки, матері Пелагеї, яка також була козацького роду. У Григорія був старший брат, але куди він подівся ― невідомо.
З батька брали покуховне, такий собі певний податок. Це означало, що батько шинкував. Їхня родина була не злиденною і не бідною, як було прийнято вважати.
В родині піклувалися про освіту. Він навчався в Києво-Могилянській колегії. Далі потрапив до Петербурга і Москви, був при імператорській капелі. Він багато подорожував, а це непросто було бути відібраним за кордон. Виходить, що це не тільки робилося завдяки таланту. Тут відігравали роль і зв'язки батьків. Людина на прізвище Полтавцев була якимось родичем Сковороді, яка служила при дворі. Напевно якісь впливові зв'язки Сковорода таки мав".
Ще з дитинства Григорій Сковорода вирізнявся різними талантами: він співав, грав на інструментах, багато читав. Позаяк у парафіяльній школі були виключно богословські книжки, саме з них юний Гриць починав пізнавати письмо, читання і світ у цілому. Про таких дітей зазвичай говорять, що "з дитинства видно їхній нахил до філософії". Так чи ні, але своє навчання Григорій продовжив у Києво-Могилянській академії. Продовжує професор Університету Григорія Сковороди у Переяславі Павло Корпанюк.
"Навчання, типове для козацьких дітей. Місцева парафіяльна школа, дитина здібна, дитина талановита, співає, грає, працює. Батько бачить, що треба йти далі. Куди? Києво-Могилянська академія, яка давала дипломи не гірші за європейські університети. І він там один із перших навчався. Він співав. Куди його рекомендували? У капелу Єлизавети. Він зрозумів, що "я і без вас умію співати". Тому він звідти пішов".
У Могилянці Григорій Сковорода відкрив для себе багатьох знаних філософів (з якими потім його ж і порівнюватимуть), а також вивчив кілька мов. Саме тоді починає формуватися його особливе ставлення до життєвої місії людини, яка повинна шукати благо і завжди бути веселою. Говорить співробітник Інституту філософії ім. Григорія Сковороди НАНУ Євген Бистрицький.
"Сковорода потрапив до Києво-Могилянської академії, як син старшини. Він вивчав грецьку і латинь, античну мову. Він знав Платона, Аристотеля, Епікура, цитував Піфагора. Головною тезою було те, що справжні люди веселі".
Повертаючись до Києво-Могилянської академії, варто зауважити, що із цим навчальним закладом Сковороду пов’язували складні стосунки: він кілька разів відновлюватиме навчання, але так і не закінчить повного курсу та не отримає вченого ступеня. Попри це, від навчання Сковорода візьме те, що йому потрібно. І саме тут він сформується як науковець, мислитель і письменник. Говорить архієпископ-емерит, професор Харківського національного університету імені Каразіна, доктор філологічних наук Ігор Ісіченко.
"Сковорода виріс на українській епосі бароко та успадкув попередні епохи. Сковорода сформувався як науковець, як мислитель у колі Києво-Могилянської Академії".
Особливий вплив на Григорія Сковороду мали викладачі Києво-Могилянської академії. Що він узяв для себе від філософів того часу? Розповідає доцентка Університету Григорія Сковороди у Переяславі Наталя Юхименко.
"Він взяв саме розуміння людини з Києво-Могилянської академії".
Григорія Сковороду часто порівнюють з іншими філософами: як античними, так і його сучасниками. Письменник Тарас Лютий пояснює це численним міфами, що існували навколо постаті українського філософа та були спричинені його ставленням до життя. Водночас для себе сучасний філософ усе-таки визначив найближче порівняння.
"Він заповів написати на своїй могилі: "Світ ловив мене, та не спіймав". Сковорода не хотів бути спійманим світом в широкому сенсі цього слова. Світом саме людей. Бо світ для Сковороди ― це пекло. Якщо він тікає від світу, то він на порозі між різними реальностями.
З якими мислителями порівняти Сковороду? Це український Сократ. Але паралелі ці проводилися з різними мислителями. Це і стародавній Діоген, і Епікур. Намагалися зробити Сковороду матеріалістом, народником, який заходив до кожної хати.
Постать Сковороди я називаю мамаїзмом. Як Мамай, він збирає різні характеристики в собі. Піти на Мамай, тобто аби куди піти. До нього можна причепити це прізвисько. Бо він не дозволяє, щоби його якось однозначно визначити".
Порівнюючи Григорія Сковороду з іншими філософами, часто згадують Іммануїла Канта. Вони майже ровесники, живуть в один час і обоє вважаються засновниками нового способу філософствування. Продовжує вчений-філософ Євген Бистрицький.
"У нас у всіх є філософська потреба. Ми зараз ясно розуміємо, що це за потреба. Що цей екзистенціальний вибір ― це те, за що ми боремося. А ми боремося за те, що невидиме. Ми хочемо залишатися українцями.
В цей самий час з Кантом живе Сковорода. Всі його праці пронизані одним: пошуком добра".
Читати також: "Сковорода був унікальною постаттю і українцям слід ним пишатися": Швед про заходи до 300-річчя філософа
Мандрівний спосіб життя, споглядання природи, розмови про сенс буття людини формують дещо хибне уявлення про характер і вдачу Григорія Сковороди. А точніше формалізують його і зводять до книжкових лекал. Так, він справді перебував у пошуках доброго і світлого та вважав, як уже згадував Євген Бистрицький, що людина, яка пізнала благо, не може бути сумною.
"Основа ― це пошук добра у світі. Це те, що веде до доброї думки. Вона буде спрямована на добро для кожного. Пошуки щастя ― це пошуки щастя індивідуального.
Він був в житті скромним. Його філософія збіглася з його поведінкою. Їв всього один раз на день. Він став у кінці життя мандрівним філософом".
Разом із тим, у біографії Григорія Сковороди трапляються випадки, що можуть свідчити про його непростий характер. Швидше за все, це пояснювалося вимогливістю та нетерпимістю до лінощів і неуцтва. Так, навчаючи 5-річного Василя Томару, сина свого товариша Степана Томари, Сковорода якось на неправильну відповідь хлопчика сказав: "Друже мій, так може мислити тільки свиняча голова". Продовжує філософ Тарас Лютий.
"Слуги про це доносять матері. Сковороду звільняють.
Він вживає термін "скука". А це майже депресія. Він потерпав від подібних психологічних настроїв, що й спричинило непростий характер. Він подорожував, щоб розвіяти свої важкі думки. Сковорода міг бути дуже різким у спілкуванні. Не дуже приємні слова говорив. Міг доходити до свавільного характеру. Він, як викладач, був дуже вимогливим. В нього не можна було ледарювати".
Основоположною для Григорія Сковороди була філософія. Причому, як наголошує співробітник Інституту філософії ім. Григорія Сковороди НАНУ Євген Бистрицький, не якась відірвана від життя чи далека від людей.
"Є люди, які зайняті своїм тілом, потребами, речами. Коли дух людини веселий, то думки спокійні".
"Сродна праця", про яку так багато розмірковував і писав Григорій Сковорода, згідно з його уявленням, є основою щастя. Кожен має розвиватися й самовдосконалюватися, щоб зрозуміти, чим він повинен займатися в цьому світі. Хоча, наприклад, Наталя Юхименко з Університету Сковороди в Переяславі вважає ідею "сродної" праці дещо утопічною.
"Ця його "сродна праця" була у суспільстві певною мірою утопічною. Всі могли займатися "сродною працею" в класовому суспільстві. Досягти самовдосконалення і саморозвитку можна було через освіту. Він вірив, що суспільство може змінитися, тільки розвиваючись інтелектуально".
А ось як аналізує поняття "сродної праці" учений-філософ Євген Бистрицький.
"Як би мені стати розумним? Інакше кажучи: треба пізнати себе. А для чого пізнавати себе? А для того, щоби знайти себе. Споріднена праця ― це праця, яку Бог дав від природи. Якщо ти знайдеш те, що тобі дав Бог, ти будеш щасливим. Сродна праця поєднується із самопізнанням людини, любов'ю до світу. Він зве до розуміння. Людина повинна бути самостійною. Вона в собі знаходить основу".
Відомо, що Григорій Сковорода не мав ні дружини, ні дітей. Але чи є серед сучасників ті, хто міг би претендувати на родинні зв’язки з Григорієм Савичем? Адже у нього був старший брат (доля якого, щоправда, невідома). Також він мав двоюрідного брата Івана Звіряку, керівника друкарні Києво-Печерської Лаври та настоятеля кількох монастирів. А ще у біографіях згадується Ігнат Полтавцев, родич Сковороди, який був камерфур’єром при дворі імператриці Єлизавети Петрівни. Свої припущення висловлює краєзнавець Андрій Парамонов.
"Ми знаємо, що його двоюрідний брат Юстин Звіряка був ігуменом".
Філософ і письменник Тарас Лютий, у свою чергу, припускає, що навіть якби у Григорія Сковороди і були родичі, то велика ймовірність, що вони можуть жити у росії.
"Якщо і були такі історії, то вони не дуже втішні для нас з огляду на ситуацію нашої війни з Росією".
Григорій Сковорода, без перебільшення, був унікальною людиною. Своїм власним прикладом він показував, як треба жити, як ставитися до життя. І тому сам був найкращою демонстрацією своєї філософії.
Перші півжиття Сковорода намагався, так би мовити, "вмонтуватися" у світ, в якому жив. А другу половину життя провів так, як вважав за правильне, навчаючи інших своєї мудрості.
Тим часом світ продовжував його ловити. І лише коли Григорій Савич відмовився від можливих вигод комфортного життя, він отримав те, чого так прагнув ― гармонії.
У другій серії спецпроєкту слухайте про Слобожанський період Григорія Сковороди: як він мандрував, філософствував, із ким дружив, які ідеї поширював, як трактував Біблію, а також ким став для сучасних поколінь.
Фото: Суспільне
