Про відкриття театрального сезону під час війни
"Новий досвід, нові відчуття, зовсім по-іншому хвилюється душа. Якась невидима нитка проходить між тобою, глядачем і тими подіями, які ми сьогодні проживаємо. Але ми відкрили 88-й сезон. Це однозначно сезон великих змін. Зараз зайшло багато чинників. По-перше, ми граємо тільки в партері, щоб в разі тривоги люди могли швидко евакуюватись. Наші малі сцени розташовані у напівпідвалах, там ми можемо перебувати, хоча закликаємо людей іти в укриття, це метро "Олімпійська". По-друге, ти маєш зупинити виставу чи концерт. Ми традиційно відкриваємо сезон Гала-концертом, це такий мікс різної музики, він дає можливість перевірити новий матеріал, подивитися реакцію глядача. Так само ми проводимо вечори мюзиклу, де показуємо фрагменти, а потім беремо в роботу повну виставу, якщо глядач добре сприймає.
Хочу сказати, що глядач, попри всі наші острахи, був заряджений десь на половину вищим градусом, ніж до війни. Була дуже висока міра вдячності, надзвичайно великий енергетичний контакт. Люди зупиняють у фойє і дякують, їм потрібна певна доза оптимізму, яку вони отримують саме в театрі.
Театр завжди був певним лакмусом часу, і я не думаю, що він має переходити в крен оптимістичних речей. Час диктує сенси. І театр це завжди думка, він піднімає теми, проводить паралелі, якимись натяками дає проживати минуле і прогнозує майбутнє. Гадаю, сьогодні театр проходить велику переоцінку. Актори ― насамперед люди, їхніх родин це горе торкнулося теж. Коли ти ховаєш 31-річного монтувальника, який завжди був за лаштунками, і мама його дивиться на тебе зболеними очима, ти не знаходиш собі місця… І коли ти щодня на зв’язку з артистами, які зараз в ЗСУ на фронті, ти розумієш, якою ціною дається нам ця можливість ― грати сьогодні в театрі для людей".
Про виставу "Звуки музики"
"Це дуже актуальний момент саме зараз, тому що у виставі йдеться про аншлюс. І в постановці 2015 року ми зробили паралельний фільм, де порівнювали анексію Австрії та анексію Криму. У фільмі я порівняв Гітлера з Путіним, була розірвана карта України… Чи будуть іти зараз "Звуки музики" ― це складне питання, бо там був задіяний дитячий театр, семеро дітей. Ці діти зараз виїхали з України. Щоб знайти заміну, треба провести велику роботу, це практично поставити нову виставу, ввести нових дітей, причому співочих. Тому "Звуки музики" поки що на паузі".
Про українську мову в театрі
"Питання мови зараз стоїть дуже гостро. А для мене з першого дня в театрі це було головне. Я поламав усі ті канони, які були до нас, і навіть не стояло питання, що ми можемо ставити щось іншою мовою, крім української. Це наша відповідальність у мирний час, наскільки ми багато вклали у виховання молоді, заклали правильні цінності про те, що мова є кодом нації. На цій землі Богом була подарована саме ця мова. І коли її розколотили й забруднили, то і в розвитку держави пішли процеси якось не так. Я людина глибоко віруюча в таких речах і прийняв собі таку модель: якщо ми повернемось до тих речей, що були дані Богом для цієї землі, то отримаємо омріяне процвітання".
Про відновлення репертуарної афіші. Наскільки це складно?
"Складно. Хор, балет, оркестр ― це такі професії, які не потребують знання мови в тій чи іншій країні. Багато наших артистів виїхали і мають роботу за кордоном. Наприклад, головний соліст балету Михайло Боцик зараз в Ізраїлі, соліст їхнього національного театру. Контракт підписав на пів року, але, я так розумію, що він не повернеться".
Про рецепт створення зірок
"Якщо у тебе є любов до справи і бажання реалізуватися, я маю один рецепт ― даю роботу. Але не просто роботу за трудовою книжкою, а можливість реалізувати все, що людина хоче. Для цього стараюся створити умови. Якщо людина має хист ще й драматичного актора, то для неї ми створюємо суто драматичні сцени. Так само для опери, мюзиклу та оперети. Але оперета ― це трансформований жанр, він не є в чистому вигляді, як колись. Скажу крамольну річ: я ненавиджу ту оперету. Тому що вона вбивала в людях людське, робила акторів на сцені дурними, щоб "повеселити, подражнити хохла". Для мене оперета ― дуже відповідальний, серйозний жанр глибокої драматичної гри. Ту оперету, яку українці отримували до незалежності та в перші роки незалежності, годували "з раші". Вони не відповідали за авторське право, а просто брали і переписували, всього Кальмана переписали. Я коли брав "Циганського барона" Штрауса, то оригінальний і переписаний ― це кардинально різні речі, навіть сюжети. Коли я побачив оперету у Відні, то вона стала для мене певним каноном. Це був театр широкого профілю, і я ту модель взяв собі за основу".
Про авторське право
"Викупити авторське право буває фантастично неможливо. Наприклад, на бродвейські великі мюзикли деякі ліцензії коштують від $150 тисяч. Доводиться вести переговори, я перед війною їздив до Австрії, говорив про мюзикл "Кабаре", щоб дали право постановки на 5 років. Тоді вони нам відмовили, а зараз швидше за все дадуть права на постановку.
Моя мрія ― поставити "Les Misérables" Шонберга. Коли почалась війна, сер Макінтош із Британії написав мені, що він буде готовий зробити підтримку Україні й надати ліцензію на постановку цього проєкту. До цього ми кілька років спілкувалися й обговорювали, тобто це рішення не на порожньому місці".
Про виклики для очільника спілки театральних діячів на початку вторгнення
"Викликів багато. Дуже сильний емоційний удар, у мене теж дитина і дружина, було страшно. Але цей виклик наклався на виклик театрального колективу, у нас 24 лютого мала бути генеральна репетиція, і в театрі перебував італійський режисер, а я перед тим підписав контракт, що беру за нього відповідальність. Ми його доправили спершу в Посольство Італії, а потім на Молдову. Крім того, на мені Будинок ветеранів сцени у Пущі-Водиці. Люди спершу відмовились евакуюватися, всі вони літні, декому по 85 років. А потім завдяки військовим почали потроху їх вивозити, розмістили у лікарні в Києві, частину відправили до Львова. З товаришем Сашком Порядченком ми створили сайт "Контрамарка" і вивозили людей із гарячих точок. Дружину з дитиною я відвіз до мами на захід України, а потім повернувся, і почалась активна волонтерська робота. І зараз наші актори продовжують волонтерити. У театрі пішло скорочення фінансування на 60%, багато працівників переїхало, понад 45 людей вирушили за кордон. Слава Богу, що не було паніки.
Зараз ще залишився острах та обережність, але з’явився оптимізм. Найкраща музика, яка сьогодні звучить, це музика гармат Збройних сил України, для нас є оптимістичні ноти, ми бачимо результати".
Про театральних митців-колаборантів
"Їх багато, на жаль. Але візьмемо, наприклад, Маріупольський театр, там багато людей не могли виїхати. Для тих, що виїхали, ми по лінії спілки збирали кошти, більше 150 тисяч допомоги дали людям на руки. Ми проводили марафон з Національним радіо Румунії, зібрали понад 15 тисяч євро цільової допомоги для акторів. Багато було роботи позакулісної, неафішованої, а ще ― наївної... Ми писали листи в СТД Росії, до Калягіна, але ніхто не відповідав. Єдиний, хто нас підтримав, це асоціація "Опера Європи", Ніколас Пейн. Росію виключили з цієї організації завдяки нашій великій роботі та підтримці інших країн".
Богдан Струтинський ― авторитарний керівник?
"Буває по-різному, я міняюсь, багато делегую. Крайні роки я пішов шляхом лінійного менеджменту, тобто щось комусь можна довірити. Дуже багато відкриваю молоді. Є зараз керівник оркестру Богдан Нестерук, він починав як артист хору, або Андрій Дідок, головний диригент, він любить писати, зробив нам усі українські переклади.
Я не належу собі, у мене практично немає вільного часу, вихідних. Але я сам вибрав цей шлях, мені це подобається. Мною веде енергія змін. Минулого року я набрав акторський курс, але перед тим зробив ремонт в аудиторії. Моя формула вже давно ― естетика породжує етику. Плюс я маю команду. Якщо не було б такої кількості талановитих людей, які вірять в тебе, а ти віриш в них, нічого б не вийшло. Тобі по дорозі Бог допомагає і дає людей".
Про фестиваль-премію "Гра"
"Фестиваль буде наступного року. Я іноді перефразовую: ми віримо у ВСУ ― вищі сили України. А український театр має сильний характер, люди творять. Дуже багато надзвичайних прикладів, коли відкривалися нові сцени в укриттях, люди працювали під кулями. Це їхня сутність. Тому фестиваль "Гра" має бути неодмінно, у переможній Україні".
Про творчу мрію
"Я мрію зробити виставу про українські традиції, ніби про джерело, певну спадщину. Назви ще немає. Вистава має об’єднати священні ритуали, які були в Україні, це буде автентика плюс сучасна музика на тему автентики. Це вистава про те, що після смерті завжди є народження. Вона сценарно складна, доволі дорога, бо треба робити автентичні костюми, має бути задіяний сторонній фольклорний колектив. Але я це зроблю однозначно".
Фото: фейсбук-сторінка Богдана Струтинського
