В холоді чи все ж таки з теплом будемо у цьогорічну зиму? Чи буде світло в українських оселях, зважаючи на погрози з боку ворога зруйнувати критичну інфраструктуру? Ці питання бентежать країну в цілому та кожного з нас. Навіть у цьогорічної осені ліміти на тепло — різкою зміною погоди та дощами вона чітко за календарем нагадала, що холоди не за горами.
Якщо говорити про нинішні проблеми опалювального сезону в межах держави, то зрозуміло, що осінньо-зимовий період буде дуже складним для тих територій, які постраждали від військових дій. Нелегко буде також деокупованим містам та селам. Маємо і чимало ризиків у перспективі: ніхто сьогодні не спрогнозує, "прилетить" чи ні — у ТЕЦ, котельні чи інші об’єкти критичної інфраструктури. Що врятує громади, а головне — як трансформувати енергетичну систему, щоб вона залишалась працюючою у майбутньому?
В Україні є громади, які пройшли стрес-тести на відсутність комфортних умов життя у лютому-березні, як виживати самостійно, без централізованого електро та теплопостачання, без працюючих котелень і навіть не завжди працюючих генераторів, бо для їхньої роботи потрібне пальне. Та їм вдалося створити умови для життя.
Два мери міст — мер Славутича Юрій Фомічов та мер Тростянця Юрій Бова — поділилися кожен своїм досвідом виживання громад під час найскладнішого періоду для їхніх містечок на форумі "Велике відновлення: енергетична інфраструктура" у рамках спеціального проєкту "Хаб: Велике відновлення". Міста пережили окупацію, та навіть в умовах ізоляції вони були з теплом у житлових будинках. Як? Славутич, життєдіяльність якого на 100% залежить від енергопостачання, у квартирах лише електроплити, 6 березневих днів залишався без подачі електроенергії, але опалення і вода у місті були завдяки відновленій когенераційній установці. Завдяки генерації, а також потужним приватним котельням, іншим альтернативним джерелам, місто знає, як переживатиме зиму, розповідає мер міста Юрій Фомічов.
"Ми прораховували, що можемо лишитись без електроенергії, тому що ми знали, що вже залишилось лише одна лінія живлення ЧАЕС, а від Чорнобильської станції заживлене місто Славутич. Тому ми пропрацьовували варіанти, як будемо діяти. І саме в той період відновили нашу когенерацію на газу, яка дає електроенергію. І це дало можливість залишити воду і опалення в місті. Це колосальний здобуток — без електроенергії мати опалення і воду. Людям було набагато легше жити.
А те що, готували на вогнищах серед двору, на вулиці, то дехто навіть каже, що це було дуже добре, бо люди познайомились один з одним і врешті-решт дізнались, що сусіди — дуже гарні люди. Ми завозили дрова в наші двори завдяки тому, що місто серед лісу. Але не лише. Ми маємо приватні котельні на деревині, і в них були великі запаси деревини, тож ми з ними співпрацювали, брали вже більш-менш готові дрова і розвозили по дворах. Так люди готували собі їжу.
Ми мали тепло та воду. Світла не було. Ми полагодили когенераційну установку, яка була змонтована понад 10 років тому. Ми перезапустили її і спланували, як будемо перемикати наші об'єкти у випадку зникнення електроенергії. І коли така ситуація трапилася, ми розуміли, що робити. Сьогодні ми відпрацьовуємо сценарій без електроенергії, без газу. У нас централізовані мережі, і якщо в енергетичний вузол прилетіла ракета й немає ні газу, ні електроенергії, тоді ситуація вирішуватиметься локально. Це буржуйки та дрова. Ми маємо вижити цей сезон.
Є питання по балансу газу — чи достатньо його, чи недостатньо. Все залежить від нас. Кожен починає з себе. Тому ми маємо доносити цю філософію людям. Ми розуміємо, що вам холодно, що у вас діти вдома, але ми сьогодні маємо дбати про всю Україну. Ви можете включити сьогодні свій газовий котел, якщо у вас є газ і гроші. Але не в цьому справа. Річ у тім, щоб зберегти всю країну. Кожен має подумати про когось, а не лише про себе. Потрібно подумати про те, чи вистачить нам всім газу у березні. Тож чи вартий той комфорт сьогодні того, щоб ми втратили потім всі разом у березні?
Використання сонячних панелей — це достатньо невелика система, яка цікава філософією, як вона створилася. На дахах муніципальних будівель розташована сонячна електростанція. Власники цієї сонячної електростанції — це мешканці міста і України в цілому. Це кооператив. Тобто кожен може купити долю в кооперативі і стати співвласником цієї генерації.
Ми звикли, що сонячна генерація — це великі інвестори з великими грошима, і ми не можемо туди потрапити. Особливо це стосується людей, які живуть в багатоквартирних будинках. У приватних домогосподарствах ти можеш поставити свою сонячну електростанцію. Щодо багатоквартирних будинків, то це можна зробити хіба що на своєму будинку, але для цього треба спробувати домовитись з сусідами.
Тож ми ухвалили рішення побудувати цю невеличку сонячну електростанцію, яка всього-на-всього кількасот кіловатів. Але вона дала можливість пережити цей кризовий період — 6 діб. Ми спромоглися переобладнати її технічно так, щоб заряджати гаджети. Люди приходили зі своїми подовжувачами і заряджали мобільні телефони. Тоді працювала одна вежа мобільного зв'язку, щоб був зв'язок і вони мали доступ до інформації. Це дуже важливо. Коли на окупованих територіях втрачається інформаційна складова, то це дуже важко. Адже тоді маніпулювання людьми та інформацією набагато простіше. Відтак інформаційна складова важлива, і ми її намагаємося підтримувати. Це теж частина критичної інфраструктури", — розповідає Юрій Фомічов.
Славутич — місто, яке багато років серед перших у впровадженні енергоефективних програм та альтернативних видів енергії. У Тростянці Сумської області теж багато років тому вибрали альтернативу. Але якщо у Славутичі роблять акцент на централізованих системах теплопостачання, у Тростянці — акцентують на локальних. У квартирах цього містечка вже понад 10 років встановлене індивідуальне опалення. Свого часу це сприяло ефективному споживанню та чималій економії голубого палива. А під час окупації завдяки тому, що система децентралізована, місто залишалося з теплом, каже міський голова Тростянця Юрій Бова.
"Ми розробили програму підтримки населення для переходу на індивідуальне опалення. На свій бюджет ми взяли видатки по проєктній роботі, зокрема зробили повністю гідравліку, перекладали мережі по вулицях, а люди брали на себе витрати в будинку, бо будинок є власністю мешканців. Там, де були квартири з соціально незахищеними людьми, зокрема пенсіонерами, сиротами, багатодітними родинами, ми їм надавали фінансову підтримку. І після переходу вже в першу зиму люди відчули результат. Тому що вони одразу почали економити. Відбулася тотальна економія газу людьми, адже ніхто не хоче топити зайвий газ. Якщо людина не живе в цій квартирі з певних причин, то квартира взагалі може бути вимкнена або лише горить на фітильку. Відтак немає шалених рахунків.
Коли хтось будує свій котедж, ніхто не шукає центральну мережу теплопостачання і не приєднується до неї. Тож це той механізм, який дозволяє людям стати власниками тепла у своїй оселі, самим регулювати це і менше сплачувати. А зекономлені гроші використовувати. Тому я за те, щоб кожен мешканець був власником. Згідно із законом він сам обирає спосіб опалення своєї оселі. Тому якщо хочуть мешканці поставити в будинок модульну котельню, хай збираються. Якщо кожен зі співвласників будинку буде стовідсотково платити.
У нас в місті понад місяць не було освітлення, бо були пошкоджені електромережі. Люди жили без води. Але тепло у людей було. Тому що котел вмикається, газ горить, і помешкання можна хоч трохи нагріти. Водночас найголовніше — це не наражає людей на небезпеку. Ворог насамперед може бити по об'єктах критичної інфраструктури, в потужні ТЕЦ, бо він розуміє, що одним ударом може змусити дві-три області або все місто залишитися без тепла. Тож наявність у місті потужної ТЕЦ провокує ворога на її обстріл. І невідомо, куди ця ракета полетить: в житловий будинок чи в ТЕЦ. Тому це ризики для людей, які живуть навколо цих ТЕЦ.
Коли система децентралізована і коли не можеш влучити у кожну квартиру, а навіть якщо влучиш в якийсь будинок і квартира буде пошкоджена, то інші залишаються з теплом, бо кожна квартира індивідуально споживає своє тепло. Тому це по суті уникнення провокацій ворога на якийсь обстріл. Тож прикордонні території я б виключно розглядав як децентралізовану модель, а не модель потужних ТЕЦ. Там, де є ризики обстрілів, а це 40-кілометрова зона вздовж кордону, я на рівні країни впроваджував механізми, аби максимально децентралізувати те, що можна", — зазначив Юрій Бова.
Розповіді двох мерів об’єднує те, що напрацювання у сфері теплопостачання, альтернативних можливостей зроблені не вчора й не сьогодні. І у багатьох громадах може виникнути резонна репліка: "Створення таких можливостей — це завдання на майбутнє, а як пережити зиму, що наближається вже?". Мер Тростянця Юрій Бова переконаний, що, якщо говорити про індивідуальне опалення, невеликі будинки можна перемкнути навіть за місяць, тобто для цього ще є час, були б стимули.
"Припустимо, щоб перевести на індивідуальне опалення п’ятиповерхівку, треба два місяці. А щоб модернізувати котельню, треба рік. Тому там, де можна це зробити, шляхом державних коштів та місцевого самоврядування треба максимально стимулювати перехід людей на індивідуальне опалення, щоб розвантажити газову мережу і зменшити споживання газу. Бо дефіцит газу є. До листопаду ще є час. І можна ще якісь будинки перевести. Ми так зробили і забули про цю проблему. За 12 років у нас не зірвався жоден котел і люди не задихнулися чадним газом. Я за інтереси людей, а не приватних теплових компаній, які подають тепло. Вони не зацікавлені в тому, аби зменшити кількість проданого тепла. Адже чим більше вони продадуть тепла і чим більші платіжки випишуть людям, тим більше самі зароблять", — каже Бова.
Звичайно, універсальних рішень немає, громади мають аналізувати та обирати і робити все можливе. Які кроки можна зробити в громадах, щоб перезимувати у більш-менш комфортних умовах? Рекомендації від мера Славутича Юрія Фомічова:
"Ми останні роки дуже ефективно працювали в напрямку енергетичної сталості. Сьогодні час подумати про енергетичну стійкість. Це переважно місцеві джерела енергії — сонце, деревина, торф, теплові насоси. Тобто все, з чого локальна можна добути енергію, треба використовувати. Крім того, обов'язково проводити стрес-тест своєї системи життєзабезпечення, своєї критичної інфраструктури. Прорахуйте, як вона буде працювати без того чи іншого джерела енергії, де тонкі місця, чи достатньо запасів пального. Водночас зберігання палива потребує певних умов. І обов'язково пильнуйте за своїми об'єктами критичної інфраструктури, охороняйте їх. Є територіальна оборона, добровольчі формування територіальних громад, і це їх головна задача. Диверсійні групи можуть бути по всій Україні", — пояснює Фомічов.
Якщо ж говорити про глобальні виклики створення альтернативних джерел енергії та велике відновлення країни, то необхідно вже орієнтуватися на інший рівень — про це теж говорили учасники форуму "Велике відновлення: енергетична інфраструктура". Зокрема, можна і треба говорити про необхідність відновлення зруйнованих котелень, ТЕЦ, шукати гроші на відбудову, але важливо і треба створити ринок теплової енергії.
"У нас дуже неліберальна модель економіки в енергетиці. Її навіть ринковою дуже складно назвати. Бо сьогодні немає ринку теплової енергії. Чому він не може бути? У нас є купа супермаркетів, і ми можемо піти й обрати, наприклад, картоплю в тому чи іншому місці залежно від якості, ціни тощо. Чому ми не можемо так само вчинити з енергією? Ми можемо це зробити. Так, ринок теплової енергії обмежений. Ми не можемо просто прийти і обрати, але певні можливості для інвестора це створює. А інвестор буде обов'язково вкладати свої ресурси для того, щоб зробити якомога ефективнішою всю систему", — каже Юрій Фомічов.
Фото: УНІАН
