Про посаду посла з особливих доручень МЗС України
Посол з особливих доручень — це дипломат, який виконує окремі особливі доручення керівництва МЗС. І я в цьому контексті зараз виконую особливі доручення Міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби.
Про створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України
Безумовно, це одне з ключових особливих доручень, яке я маю і працюю над ним щодня. Ми говоримо про те, що наразі не існує міжнародного суду або трибуналу, який має юрисдикцію розслідувати злочин агресії проти України і притягати до відповідальності найвищих посадових осіб та військове керівництво Російської Федерації за вчинення злочину агресії проти України.
Міжнародний кримінальний суд це робити не може, оскільки в нього є певні юрисдикційні обмеження, викликані положеннями про злочин агресії Римського статуту Міжнародного кримінального суду, Кампальських поправок до Римського статуту 2010 року, тобто МКС не може це робити. Національні суди України так само не можуть переслідувати найвищих посадових осіб Російської Федерації за вчинення злочину агресії проти України, оскільки в національних судах найвищі посадові особи іншої держави користуються посадовими імунітетами. І це стосується не тільки України, а й будь-якої іншої держави. Тобто національний суд не може судити главу держави, главу уряду, міністра закордонних справ.
Тому Україна та провідні юристи-міжнародники вийшли з ініціативою щодо заснування спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України для того, щоб закрити цю прогалину, щоб не було ситуації, коли за злочин агресії проти України ніхто не буде притягнутий до відповідальності і буде безкарність. Тому цей трибунал однозначно потрібен, і ми зараз щоденно працюємо, аби наблизити його заснування.
Про перемовини з міжнародними партнерами щодо створення трибуналу
Ми часто говоримо і всередині України, і з нашими міжнародними партнерами про те, що наразі ми маємо найбільшу війну в Європі, починаючи з 1945 року. І реакція на цю війну має бути релевантною і адекватною — такою, якою вона була на Другу світову війну.
Після Другої світової війни були засновані два міжнародні кримінальні трибунали: Нюрнберзький та Токійський міжнародні військові трибунали. Це єдині два трибунали в історії міжнародного правосуддя станом на зараз, які судили конкретних фізичних осіб за скоєння злочину агресії, який тоді називався злочином проти миру.
Тож проводячи цю паралель і аналогію з 1945 роком і з найбільшою війною в Європі, ми, безумовно, вважаємо, що спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України має бути створений. Щодо того, наскільки наші міжнародні партнери будуть готові до цього, то багато хто з них вже висловлювався публічно і приватно. Ми працюємо з нашими міжнародними партнерами на щоденний основі, тому будемо робити все для того, щоб цей трибунал був створений. І для його створення, звичайно, нам потрібна згода наших міжнародних партнерів на це. Це не може бути трибунал виключно України. Це має бути трибунал, на який свою згоду нададуть наші міжнародні партнери.
Хто вже з міжнародних партнерів готовий долучитися до створення спеціального трибуналу проти Росії
Про це зараз говорити рано, оскільки ми тільки нещодавно офіційно розпочали комунікацію з нашими міжнародними партнерами. Міністерство закордонних справ України, яке веде цей трек щодо заснування спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України, надіслало відповідні запити до держав-членів Ради Європи, до держав-членів G7 з тим, щоб вони сказали свою думку щодо створення трибуналу і можливості їхнього залучення до його створення. Тож ми це питання опрацьовуємо, але наразі зарано говорити про конкретні назви держав, які будуть це з нами робити.
Де має відбуватися цей трибунал
Особисто для мене як для юриста і громадянина питання місця проведення трибуналу є найменш важливим наразі. Нам треба досягнути попередньої згоди та домовленостей щодо інших важливих питань, зокрема щодо укладення договору щодо заснування та моделі роботи трибуналу. Для мене місце не є питанням номер один. Я знаю, що для наших колег також.
Вочевидь, коли ми говоримо про місце, найбільш релевантно говорити про або Гаагу, або Київ. Гаага — це столиця міжнародного правосуддя, це символ і це, безумовно, дуже великий крок вперед і елемент щодо міжнародної легітимності цього всього процесу. Водночас Київ є центром держави, яка стала жертвою цієї найбільшої з часів Другої світової війни агресії.
Буча, Ірпінь, Гостомель, Бородянка, Харків, Маріуполь — це, безумовно, місця скоєння страшних злочинів — злочину геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, але не злочину агресії. Тобто щодо злочину агресії, якщо ми говоримо про українські міста, все-таки більш релевантно говорити про Київ як про столицю України, столицю держави, яка є жертвою цієї агресії.
Я впевнений, що, вирішивши всі інші питання щодо заснування трибуналу, питання щодо місця його розташування ми вирішимо без проблем.
Про механізм доведення злочину агресії
Злочин агресії доводиться простіше і легше, ніж доводяться воєнні злочини, злочини проти людяності чи злочин геноциду. У злочині агресії все, умовно кажучи, на столі. Ми все бачимо і все можемо дізнатись з відкритих джерел. Я думаю, що за декілька місяців можна написати підозри і ордери на арешт щодо вчинення злочину агресії. Тут все явно, чітко і не треба проводити якісь додаткові складні технічні дії. У відкритому доступі вже є певні юридичні вправи щодо написання модельної підозри, модельного обвинувачення у скоєнні злочину. Тобто це доводить, що це доволі не складна вправа. І якщо порівняти злочин агресії з іншими міжнародними злочинами, то його інкримінувати та доводити набагато легше.
У чому складність доведення воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду
Для злочину геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів є суди, які можуть притягати в тому числі найвище політичне і військове керівництво Росії за вчинення цих злочинів. Зокрема є Міжнародний кримінальний суд, який не визнає посадових імунітетів вищого керівництва держави, який зараз проводить розслідування ситуації в Україні і який може притягати до відповідальності вище політичне і військове керівництво Росії за вчинення злочину геноциду, злочинів проти людства та воєнних злочинів. А щодо злочинів агресії МКС працювати не може.
Тому ідея створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії викликана тим, що немає суду або трибуналу, який може притягати зараз до відповідальності за вчинення злочину агресії проти України. Тобто ніхто не каже, що не потрібно розслідувати і переслідувати керівництво Росії за злочин геноциду, злочини проти людяності та воєнні злочини. Безумовно, потрібно. Але для цього є Міжнародний кримінальний суд, який має для цього юрисдикцію. А юрисдикції щодо злочину агресії він немає. Тому ідеологічно спеціальний міжнародний трибунал щодо злочину агресії проти України буде доповнювати Міжнародний кримінальний суд.
Як українські юристи, як провідні юристи-міжнародники з різних держав, які виступають за створення цього трибуналу, ми не можемо залишити злочин агресії безкарним. Тому ми і виступаємо з ідеєю заснувати окремий спеціальний трибунал, який буде стосуватись виключно цього вузького питання злочину агресії проти України.
Про юридичне визнання геноциду
Коли ми говоримо про визнання геноциду, безумовно, ми маємо говорити про дві площини. Перша — політико-правова, тобто визнання певних дій злочином геноциду. Це зробили Верховна Рада України, парламенти Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Канади, і сподіваємось, що інші держави також будуть це робити. Це дуже важливо. Це політичне визнання на найвищому рівні.
І є виключно юридична площина доведення злочину геноциду у судових процедурах, у міжнародних судах, зокрема Міжнародному кримінальному суді, або у національних судах. І тут ми говоримо про те, що геноцид — це злочин, тому недостатньо просто констатувати, що щось, що відбулося, було злочином геноциду, а треба притягнути до відповідальності конкретних фізичних осіб за скоєння цього злочину. Бо за нього має наставати індивідуальна кримінальна відповідальність, адже такі міжнародні злочини, як геноцид, ще за вироком Нюрнберзького трибуналу вчиняються не абстрактними утвореннями-державами, а конкретними фізичним особами-індивідами. Тож суди мають встановити наявність злочину геноциду і наявність конкретних індивідів, які мають відповідати за вчинення цього злочину.
У злочині геноциду є одна дуже важлива характеристика, яка визначає його і відрізняє від всіх інших — це те, що в злочині геноциду ключовим елементом є його суб'єктивна сторона, а саме — спеціальний намір знищити або повністю, або частково національну, етнічну, расову або релігійну групу. Тобто вбивство може бути загальним кримінальним ординарним злочином, зокрема це стаття 115 Кримінального кодексу України, а може бути геноцидом. Для того, щоб вбивство було злочином геноциду, треба довести, що воно було вчинено зі спеціальними умислом знищити повністю або частково одну з чотирьох захищених груп. У нашому випадку ми говоримо про національну групу українців як окрему націю, як окремий народ.
Чи буде Україна в МКС доводити геноцид українського народу
У міжнародному кримінальному суді це має доводити Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду, адже Україна там не є стороною. В Міжнародному кримінальному суді це змагальний кримінальний процес. З одного боку виступає Офіс прокурора МКС, з іншого боку — адвокати обвинувачених. Але, звичайно, Україна за наявності відповідної інформації про можливе вчинення злочину геноциду, маючи такі механізми, як спільна слідча група Литви, Польщі, України та Офісу прокурора МКС, може надавати цю інформацію Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду, і він буде брати її до уваги.
Про ігнорування Росією міжнародного права
Міжнародне право треба виконувати. Навіть Росії.
Наказ Міжнародного суду ООН від 16 березня про припинення військових операцій, які вона почала 24 лютого на території України, є юридично обов'язковим для Російської Федерації (16 березня Міжнародний суд у Гаазі своїм рішенням зобов’язав Росію "негайно зупинити військові операції, які почала 24 лютого на території України" — ред.).
Якщо держава не виконує цей наказ, це має вважатися міжнародно протиправним діянням і має породжувати її міжнародно-правову відповідальність за таке порушення міжнародного права. Порушення міжнародного права не свідчить про його неіснування. Я переконаний, що Російська Федерація є найбільшим порушником міжнародного права, починаючи з 1945 року. І вона має бути притягнута до міжнародно-правової відповідальності.
Що зараз відбувається з позовом України проти Росії у Міжнародному суді ООН і як рішення суду вплине на Росію, Путіна та його оточення
Міжнародний суд ООН вирішує спори між державами. Тому це спір між Україною та Російською Федерацією. І відповідно за рішенням Міжнародного суду ООН у цій справі ми сподіваємося, що Російська Федерація буде притягнута до міжнародно-правової відповідальності. Тому у Міжнародному суді ООН саме відповідальність держави, а не конкретних лідерів держави чи посадових осіб.
Юридична команда України, яка представляє Україну у цій справі, наразі готує наш меморандум, який за наказом Міжнародного суду ООН від 23 березня цього року ми маємо подати до 23 вересня. Але ми, звичайно, робимо все для того, щоб подати його швидше. Тож справа рухається вперед.
Як притягнути до відповідальності вище керівництво РФ
Абсолютна юридична перемога в цьому контексті — це вищі посадові особи Російської Федерації на лаві підсудних Міжнародного суду або трибуналу, і потім визнання їх вини, і відбуття ними покарання. Це, безумовно, абсолютна юридична перемога. Але, рухаючись до цієї абсолютної юридичної перемоги, ми не маємо забувати, що існують важливі проміжні етапи на шляху до її здобуття.
Я особисто вважаю, що великою і значною перемогою буде видання міжнародних ордерів на арешт проти вищого керівництва Російської Федерації. Тому що видання міжнародних ордерів на арешт міжнародними судами або трибуналами — це повна делегітимізація, повна нерукоподаваність. Людина по суті обвинувачується у тому, що вона є воєнним злочинцем. Це дуже серйозно. Я думаю, що якраз ці міжнародні ордери на арешт є проміжною перемогою, до якої ми на цьому етапі можемо прагнути і до якої може йти.
При цьому, звичайно, ми розуміємо, що цих осіб ніхто на території Російської Федерації сьогодні-завтра не видасть. Але життя змінюється, в Російській Федерації щось може змінитися. Ці особи не зможуть подорожувати вільно світом, не зможуть брати участь у міжнародних заходах, оскільки як тільки вони будуть перебувати на території держави, яка визнає відповідний міжнародний суд або трибунал, вони мають бути затримані відповідно до положень міжнародного ордеру про арешт. Тому це дуже серйозні речі.
Я думаю, що і вище політичне керівництво Російської Федерації це чудово розуміє. І розуміє всі ті ризики, які пов'язані з активною роботою в Україні по всіх цих напрямах в міжнародних судах та трибуналах.
Коли Україна може очікувати на міжнародні ордери про арешт
На це питання ми не можемо наразі відповісти, оскільки це залежить від роботи міжнародних кримінальних судів і трибуналів. Настільки швидко і ефективно буде працювати по цій справі Міжнародний кримінальний суд — на це питання лише він може відповісти. Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України може це вирішувати лише після того, як буде створений. З боку українських юристів ми робимо і будемо робити все, щоб це все сталося якомога швидше. Але не все залежить тільки від нас.
Чому світ не може мовчати щодо злочинів агресії Росії проти України
Міжнародне співтовариство не може мовчати, тому що ми маємо найбільшу війну в Європі, найсерйозніші кейси та найбільшу кількість вчинення найтяжчих злочинів, зокрема воєнних злочинів та злочинів проти людяності, на нашому континенті, починаючи з 1945 року. Міжнародне співтовариство, яке живе за основними принципами міжнародного права, на основі верховенстві права, прав людини та демократії, не може стояти осторонь і не може не реагувати на всі ці страшні порушення. Тому я впевнений, що ми разом з нашими партнерами обов'язково прийдемо до того, що всі ці міжнародні механізми щодо притягнення Російської Федерації та конкретних посадових осіб обов'язково будуть застосовані.
Тому що є такі моменти в історії, коли дуже чітко видно, де є сторона світла і добра, а де — зла і темряви. Історично склалося так, що міжнародне співтовариство обирало сторону світла, правди і добра. Я думаю, що в цьому випадку наші міжнародні партнери чудово розуміють, що ця історія схожа на ті, які вже були в нашій історії, і що реакція міжнародного співтовариства на ці всі дії має бути відповідною.
На фото: Антон Кориневич, uk.wikipedia.org
