Про книгу "Українська Кліо. Нариси про історію, істориків та пам’ять"
Сергій Плохій: Більшість нарисів та статей, які увійшли в цей збірник, були написані в період, коли почався процес "перевинайдення України" й української нації, починаючи з 2013 року. Історія була й залишається дуже важливим складником цього процесу. Мова йде про своєрідну революцію пам’яті та найбільш очевидну її маніфестацію – знесення пам’ятників Леніна, ухвалення законів про декомунізацію. У своїй книзі я хотів змінити наголоси з політики саме на історію, як на факти й інтерпретацію нашого минулого, на продукт, що створюють конкретні люди, які живуть серед нас, тому значна частина книжки присвячена саме їм. Є окремий розділ про політику пам’яті й про те, як пам'ять функціонує в нашому суспільстві.
Книжка закінчується аналітичним нарисом про "ленінопад", я намагаюся пояснити це явище зміною взагалі ставлення нашого суспільства до радянського періоду. Врешті-решт Україна відмовилася жити в стані певної шизофренії, коли в одному навіть невеликому населеному пункті чи в селі міг стояти пам’ятник жертвам Голодомору й пам’ятник Володимиру Леніну. Подібні явища притаманні демократичним суспільствам, які еволюціонують у своїх уявленнях про себе та власну історію.
Роль істориків у зміненні уявлень про себе
Сергій Плохій: Переформатування, переосмислення нашого уявлення про те, ким ми є, звідки йдемо, визначає й орієнтир, до якого ми намагаємося дійти. Це відбувається також завдяки праці істориків. Є такі усталені дорікання – чого ви, історики, чубитесь, для чого переписувати минулі події. Переписування історії є способом її актуалізації до сьогодення, адже історія – це вся сукупність тих подій, думок, ідей, перемог, які відбулися з нашим суспільством. І ми звертаємося до минулого не просто, щоб зрозуміти факти – хто коли кашлянув, і що хто кому сказав, ми намагаємося відповісти на питання, які турбують нас тепер, зрозуміти витоки процесів, з якими стикаємось сьогодні. Оскільки змінюється суспільство, його запити й потреби, змінюється й той кут, під яким ми дивимося на історію. Переписування історії – позитивний момент, бо кожна нова ситуація вимагає, щоб ми взяли історичний компас, звірили свій шлях.
Найбільш суперечливі моменти в українській історії
Сергій Плохій: Найскладніше питання в українській історичній пам’яті пов’язане з подіями Другої світової війни, саме через невизначеність і багатовекторність питання. Ця тема Великої Вітчизняної війни була використана в 2014 році для дестабілізації України. І українське суспільство та історики не мали адекватної відповіді на цей виклик, який прийшов з Росії. Наш досвід участі в Другій світовій війні – дуже складний. Українці були на різних сторонах цього конфлікту, боролися під різними прапорами. І поки ми це не проговоримо, не усвідомимо себе як суспільство, що вийшло з Другої світової війни не тільки роззєднаним, але й об’єднаним певним досвідом, проблема буде залишатися. Її будуть розкручувати політики в своїх інтересах, і використовувати для маніпуляцій наші сусіди.
Різниця між українським суспільством 1991 р. та 2022 р.
Сергій Плохій: Українці протягом поколінь сформувалися як нація без держави. Фактично Україна могла існували здебільшого всупереч державі, яка в XIX ст. забороняла українські видання. Поза 1920-х роками політика держави щодо української мови, національного руху була репресивною. Це є частиною нашого культурного коду, держава традиційно була ворожою. Голосування 1991 року було передусім голосуванням проти СРСР і бажанням спробувати жити окремо. Великою мірою це був протестний крок.
Те, що відбувається сьогодні, суперечить уявленню про державу як про ворожу, значна частина молодшого покоління сприймає її як свою, інструмент для реалізації певних цілей. За державу багато хто готовий взяти до рук зброю, ризикувати життям заради неї. Таке зовсім інше ставлення до держави і є найбільшою зміною.
Часи, в які ми сьогодні живемо
Сергій Плохій: Це для України ключовий час і період. Починаючи з 2013– 2014 років фактично відбувається виборювання незалежності не тільки формальної, але й реальної. Війна за незалежність – ключовий етап в історії будь-якої країни. У цьому процесі відбувається формування української нації чи переформатування її, порівняно з тим, якою вона була в 1991 році. Ми переживаємо події, подібні до тих, які відбувались у світовій історії в 1930-х роках, коли після депресії прийшли радикальні рухи фашистські, комуністичні, популістичні. У світі почали з’являтися як гриби після дощу диктатори і диктаторські режими, а потім сталася війни. Ми повторюємо трохи м’якше таку історію, це дуже небезпечний період для світу й для України зокрема.
До 2013–2014 років основними маркерами України на Заході були трагічна історія українсько-єврейських відносин, зокрема погроми, Чорнобиль. Але з 2013–2014 років виникає на Заході новий образ України, яка захищає своє право на існування, демократичний вибір, є потенційно жертвою нового етапу російської агресії. До України змінилося ставлення, сьогодні воно переважно позитивне.
Фото: Цензор.нет
