Чи є в проєкті нового закону чітке визначення плагіату і механізм боротьби з ним?
Питання плагіату в законодавстві і його визначення є в законі вже декілька років. На що конкретно спрямований саме цей закон? Я скажу зі своєї перспективи як викладачка в університеті. У випадку, якщо я отримаю роботу від студента і підозрюю, що там є плагіат, я можу скористатися спеціальними програмами і перевірити, чи є копія тексту десь в мережі доступна. Текст на плагіат технічно я як викладачка можу перевірити, якщо є таке бажання. Але у випадку, якщо мій студент чи студентка замовили колезі і попросили: "давайте я тобі заплачу 500 гривень, а ти мені за це напишеш курсову, дипломну", ось тут я як викладачка абсолютно не спроможна буду довести, що цей текст якийсь не такий, тому що плагіатні програми не будуть фіксувати проблему. Тому що насправді це оригінальний текст, просто написаний іншою людиною.
І от власне на що скеровані ці зміни до законодавства, які зараз проголосовані в першому читанні? На те, аби заборонити продаж оригінальних академічних текстів. Здавалося б, що це не така велика проблема, але безпосередньо місяць тому суд у Жовкві у Львівській області виправдав викладача, по якому було доведено, що він взяв гроші за те, аби написати частину дипломної роботи своєму студентові. І суд сказав про те, що це є нормальною такою комерційною домовленістю і викладач мав право це зробити. І по факту суд виправдав викладача за таке діяння, хоча звичайно для представників університетської спільноти це є неприйнятно.
На що вплинуть зміни до закону?
Що ми хочемо зробити цим законом? Написати, що не можна продавати оригінальні тексти. Це дуже складний механізм, бо найчастіше ці домовленості про продаж відбуваються у непрозорий спосіб, який дуже тяжко буває відстежити. Але насамперед це скеровано на те, щоб у правоохоронних органів з′явилася юридична можливість заборонити діяльність цілих компаній, які на цьому спеціалізуються. Я впевнена, що слухачі і читачі знають, що зараз, прийшовши до будь-якого університету біля дошок оголошень ти побачиш купу оголошень "курсові на замовлення" чи "дисертації під ключ". В інтернеті це десятки і сотні сайтів, де це вказано як вид діяльності. Коли я працювала у Міносвіти, ми зверталися до правоохоронних органів і казали: "А ви можете, будь-ласка, закрити незаконну діяльність таких компаній". А вони відповідали: "Треба спочатку зміни до закону, вкажіть, що це є порушення і тоді ми вже зможемо приходити до цих компаній і казати, що вони здійснюють правопорушення". Власне на це і скерований цей законопроєкт.
Який може бути інструмент виявлення порушення?
Справді, я визнаю, що цей законопроєкт не претендує на те, аби вирішити цю проблему всезагально. Жоден законопроєкт повністю цю проблему вирішити не може. Наша мета в розробці цього законопроєкту було принаймні скоротити кількість таких видів роботи. Значно серйозніша проблема — це продаж дисертацій. У випадку із дисертаціями, окрім того, що це підважує академічну мораль, це також і значні видатки із державного бюджету, бо людина, яка захистила куплену дисертацію потім ще отримує надбавки до заробітної плати. Дисертації пишуться так, що в принципі в університеті знають, хто кому написав дисертацію. Це невелика таємниця серед університетської спільноти. Моє сподівання полягає в тому, що коли закон набуде чинності, люди просто будуть боятися вступати в такі домовленості на рівні написання дисертацій.
Читайте також: "В Україні слід і надалі розбудовувати автомонію закладів вищої освіти" — експерт про зміни в освітніх процесах
Коли ми змінимо закон про освіту, треба ще буде змінити кодекс про правопорушення. Це дві різні процедури, це трохи тривалий шлях буде. Але заднім числом факт купівлі довести буде мабуть неможливо. Однак у чому я абсолютно впевнена, що є ж чимало інших підстав, через які можна скасовувати рішення про присудження наукових ступенів. Плагіат тут найпростіший мабуть, бо він найочевидніший. У законодавстві завжди бути в тій чи іншій формі обмеження чи заборона, щоб використовувати плагіат у своїй роботі. У законодавстві до 2014 року воно трохи інакше формулювалось, там не вживалось слово "плагіат", але було чітко написано про заборону текстових запозичень, що по факту і є плагіатом. Ті, хто кажуть, що роботи до 2014 року не можна переглядати на плагіат, дещо вводять в оману. Відповідальність за плагіат — скасування рішення про присудження наукового ступеня. Варто було б вимагати від людини і повернення коштів, які людина отримує як надбавку за науковий ступінь.
Для студентів відповідальність за плагіат залежить від типу роботи і це частина університетської автономії. Я, коли викладаю, ставлю нуль балів за такі письмові роботи і це означає незалік за курс для студента.
Як може захиститися студент, коли викладач не вірить, що він написав курсову самостійно?
У нас діє презумпція невинуватості, якщо ти не можеш довести щось, то ми вважаємо, що студент самостійно написав роботу. Але викладачі завжди мають можливості перевірити, чи людина сама написала роботу, поставивши низку запитань. І це ж стосується дисертацій.
До речі рішення про присудження наукового ступеня нардепу Іллі Киві скасували не через плагіат, а через відсутність наукової новизни. Це дуже цікава історія, бо таке мало коли траплялося в Україні.
Наше завдання як народних депутатів спробувати найбільш болючі питання закрити, насамперед компанії, що на цьому спеціалізуються і заробляють. Якщо б вдасться вирішити хоча б цю проблему я особисто вже буду задоволена, а решта — це формування академічної культури, не боятися говорити про це, вказувати на ці проблеми.
Фото: pinterest.com
