Про контекст перемовин
Перемовини тривають, жодного результату, навіть проміжного — поки немає. Можемо припустити, що сторони залишаються при своїх позиціях. Назвати це перемовинами складно, це швидше обмін своїми позиціями. Також РФ поки вдається утримувати порядок денний, бо реагують саме на ініціативи Росії. І ми бачимо, що Сполучені Штати готові відреагувати на це в письмовій формі. З іншого боку Росія дедалі більше втрачає контекст, тобто все, що відбувається поза рамками цього обміну люб’язностями. Ми бачимо, що запроваджуються санкції, надається зброя, надсилаються додаткові війська в Східну Європу, себто контекст, у якому відбуваються перемовини, для Росії стає більш жорстким. Через це Росія намагається збільшувати темп перемовин і, швидше всього, найближчим часом ми почуємо якісь чергові несподіванки від Росії: або нові вимоги, або розширення певної географії, можливо, якісь вимоги щодо Азії. Все це для того, щоб зламати траєкторію і не дати закостеніти сьогоднішньому порядку денному.
Про зміст перемовин
Для Росії сам процес перемовин є важливішим за результат. Із самого початку Росія підвищила ультимативне очікування від перемовин. Це абсолютно неприйнятні вимоги. І цим Росія вирішила для себе кілька завдань. На цьому тлі вже концентрація військ і погрози війною, розмови про переділ світу, російські агресивні кроки (підривна диверсійна діяльність, кібератаки, кроки в напрямку Білорусі) не викликають вже санкційної реакції заходу. Це розглядається як напівміри: "не напали і добре". Якщо раніше це могло розглядатися як щось екстремальне і що могло викликати санкційну реакцію, то сьогодні планка болючості знаходиться вище. Це сприймається як чергові випади Росії. Для Москви це важливо, бо створюється прецедент перемовин з країною-агресором, окупантом стосовно безпекової гарантії не для жертви агресії, а країни-окупанта. Це є безпрецедентним для світової практики. А для Росії це важливо для перемовин з іншими суб’єктами. За цим спостерігають і Індія, і Китай та інші геополітичні гравці, з якими Росії також треба сідати за одним столом. Росія показує, що є достатньо суб’єктною, бо навіть США з ними сідають за стіл перемовин.
Про прагнення Росії
Росія почала говорити про переділ світу, чим завела низку суб’єктів до цього процесу, які кровно зацікавлені або в дестабілізації ситуації, або в стабілізації. Росія претендує не просто на ревізію світоустрою після розпаду СРСР, а намагається розвалити основи, що подарував нам Вестфальський мир: що велика і мала країни, сильна і слабка країни є рівнозначними і рівноправними у міжнародних відносинах, немає колоній чи когось рівнішого чи менш рівного. Низка європейських країн, які розуміють, що в них немає ядерної зброї чи шалено сильної армії, дуже не хотіли б щоб лінійка наступного разу пройшла по них. На базі України сьогодні може створитися прецедент таких домовленостей, які загрожують національній безпеці цілій низці інших суб’єктів. Навіть ці суб’єкти, які не є прямо долученими, як Туреччина, доволі серйозно активізувалися. Тепер не допустити "зливу" України — це питання їхньої національної безпеки.
Читайте також: Блінкен в Україні: як США планують стримувати агресію Росії? Аналізує експерт
Водночас є авторитарні режими, авторитарні країни, які так само мають ревізіоністські настрої і не проти були б перекроїти кордони чи своїх сусідів чи інших країн і домовитися про це з іншими сильними світу цього. І вони зараз сприймають Росію як таран, що має знести ці конструкції старої системи стримування противаг, що створилася в минулому столітті, і відкрити дорогу для режимів і низки регіональних конфліктів. Через це Україна отримала парасольку від багатьох країн, щоб ситуація не дестабілізувалася.
Ті, хто говорить, що пан Блінкен приїжджав до Києва, щоб схилити до виконання Мінських домовленостей, вже в минулому. Розмови щодо "Мінська" вже реальності не мають, вже розмова йде про світоустрій. Мінус у тому, що ситуацій, коли говоритимуть про Україну без України, буде дедалі більше. Бо говорять не про Україну, а про порядок денний, що реалізується на матеріалі України або на російсько-українському конфлікті.
Про визнання Росією "ДНР" і "ЛНР"
Це класична схема для Росії у проміжну між серйозними переговорами, вони намагаються піднімати ставки, зокрема такими симетричними кроками. Це зазвичай або внесення якихось законодавчих ініціатив загрозливих, наприклад, роздавання паспортів. Або як зараз визнання окупаційних адміністрацій суб’єктами. Або підвищується градус бойових дій, чого також варто було б очікувати на Сході України як мінімум. Це є елементом тиску. Ми маємо бути готовими, що Росія може визнати державами окупаційні адміністрації Луганщини та Донеччини. З погляду реального процесу це мало що змінює. З погляду саботажу реінтеграції це доволі скрутний крок. Але Росія швидше всього покладе відповідальність за це на Україну. Мовляв, Мінські домовленості не спрацювали, Україна їх зірвала. Для України це означатиме, що Росія зрозуміла, що їм не вдасться протягнути Мінські домовленості.
Про загрозу вторгнення
Президент України виданню The Washington Post висловив припущення, що Росія може почати вторгнення у великі міста, зокрема у Харків, на підставі захисту російськомовного населення і це може бути початком великомасштабної війни. Мені прикро бачити, що в Офісі президента до сих пір продовжують розділяти аудиторії на зовнішні та внутрішні. Ми бачили звернення президента до українців, де він казав, що все чудово і нічого не буде, але при цьому на зовнішню аудиторію ми бачимо протилежну цьому позицію: і що окупація можлива, і що просування вглиб можливе, і ризики є справді серйозні. Це загрозливо, бо інформація нехай і опублікована англійською на іншому кінці світу вже за 10 хвилин буде доступна звичайному читачу в Україні в перекладі та з поясненнями. Очевидно, що в Офісі президента розуміють, що ситуація є загрозливою. Але потрібно було на тлі низки заспокійливих заяв продемонструвати, що в Україні розуміють всі ризики. Президент, говорячи, що Росія захищатиме російськомовне населення, акцентує, що у разі вторгнення виправдання у Росії завжди буде, і воно лежатиме не у мілітарній логіці.
Цілком вірогідно, це може бути і певним натяком для Росії. Там чітко сказано, що Путіну варто йти на перемовини і домовлятися про певні компроміси. Очікувати, що Україна стоятиме на кордоні і захищатиме кожен сантиметр землі, кладучи тисячі людей на відкритій місцевості, не варто. Україна займатиме більш розумну позицію оборони, в якій будуть зокрема і заманювати всередину України, і будуть бої в міській місцевості. Себто для Росії Україна не дасться голіруч і очікувати, що наші війська вдасться побороти на відкритому полі, де Росія контролюватиме повітря, не варто. Тобто і певні елементи військової тактики були озвучені, щоб Росія чітко розуміла, що її жертви будуть значно більшими, ніж вони очікують.
Про можливості вплину Заходу на Росію
Є низка інструментів з боку Заходу на Росію, зокрема економічного, санкційного та політичного характеру, оскільки є багато елементів співпраці з Росією і залежність від Заходу залишається. Але підвищення ставок Росією створило вакуум механізмів реагування. Дуже добре, що США почали говорити про санкції і про реагування не лише на масштабне вторгнення, але й на можливі спецоперації чи провокації Росії. Раніше про це не йшлося і не було механізмів реагування на це. Вже не кажучи про те, що були запроваджені санкції проти чотирьох громадян України, які на думку американських спецслужб, ведуть підривну діяльність стосовно української держави і співпрацюють із російськими спецслужбами. Все це відбулося одразу ж після заяви пана Блінкена, що США відомо про внутрішніх диверсантів всередині України, про російських агентів, які протидіють українській державності. Тобто за словами одразу продемонстрували дії і показали, що знають і про інших і можуть реагувати і щодо інших.
Фото: reuters.com
