Як святкували Різдво й Новий Рік у великому місті в епоху бароко. Розповідає історик

Як святкували Різдво й Новий Рік у великому місті в епоху бароко. Розповідає історик

Як у великих містах святкували Різдво і Новий рік у 17-18 сторіччі? Що дарували та як створювали атмосферу свята за часів Гетьманщини? Про це в ефірі радіо "Культура" розповів автор книжки "Кулінарна мандрівка в Гетьманщину", кандидат історичних наук, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олексій Сокирко.

0:00 0:00
10
1x

Що створювало атмосферу свята в епоху бароко

Якщо говорити про місто, то перша асоціація — це насамперед запахи, тому що в багатьох містах і містечках не тільки Гетьманщини, а всього обширу України-Русі барокових часів започаткувалися різдвяні та передріздвяні ярмарки. На ярмарках завжди продавали готову їжу, і це вже насичувало атмосферу міста певною аурою.  

По-друге, на закінченні передріздвяного довгого посту, який стартував ще осінню, розпочиналися готування. Особливо в заможних домогосподарствах, наприклад, в будинках старчин, руської шляхти, в монастирях підготовка до різдвяних учт займала до кількох днів. Це було пов'язано з випіканням хліба, з погребів та комор діставалися запаси і соління тощо. В домах середньо заможних міщан або козаків підготовка до різдвяного застілля, а потім до можливих гостин або відвідування родичів чи друзів, що було продовженням оцих святкувань, теж могла займати до кількох днів. Крім того, будь-який населений пункт, який жив на пічному опаленні, і кухні якого працювали на печах, винокурні та броварні, які теж готувалися до різдвяних свят, створювали димову подушку у місті. Також були запахи, які йшли від тварин, тому що місто 17-18 та навіть 19 століття було насичене домашньою худобою, зокрема великою рогатою. 

Загалом було пожвавлення міського простору та міського життя. На ярмарки з'їжджаються купці, а також селяни з околичних стіл для того, щоб придбати якісь товари, зокрема прянощі чи смаколики, які привозили з сусіднього регіону. І таке пожвавлення міського життя в підсумку результувалося уже в різдвяне святкування.

Читайте також — Як змінювалися традиції святкування зимових свят у старому Києві?

Як святкували Новий рік 

Тут треба згадати про календар, тому що християнський календар, яким живе в цілому суспільство та культура тогочасної Європи, новий рік починає з Різдва. Це просто даність. Сучасній людині це, можливо, важче сприйняти через те, що ми прив'язані до астрономічного календаря, а насправді оцей обшир часу домодерні культури міряли церковним календарем. 

Друковані паперові календарі стають популярними саме у 18 столітті, і їх в Україні дуже активно друкують церковні типографії, які знаходяться при великих монастирях та єпископських кафедрах. Ці календарі дуже часто мали астрологічну складову. Там була інформація про знаки зодіаку, що є реплікою греко-римської традиції, яка у бароковій культурі ожила і зажила своїм життям, але не суперечила християнській традиції, яка в принципі мала б її заперечувати. Але Бароко на те й Бароко, адже воно звикло поєднувати в собі непоєднуване, і цим це пояснюється. 

Тому анаголом Нового року в тих культурах є Різдво. Новий рік календарно був важливим для тих людей, які міряли свій час паперовим календарем, які мали годинник, тобто це тільки частина суспільства. Ми не знаємо, в який спосіб відзначали календарний новий рік селяни, козаки і прості міщани, які не були долучені до цієї високої культури, але те, що вищі прошарки населення, які були освічені, які мали календарі, відзначали рубіж початку астрономічного нового року — це факт. 

Звичайно, я б сказав, що це було святкуванням. Це було відзначення, тобто це була "галочка", яка могла супроводжуватись дружніми посиденьками та сімейним застіллям, а могла і не супроводжуватись. У нас є два великих щоденники 18 століття Якова Марковича та Миколая Ханенка, двох старшин високого рангу, козацьких достойників, люди освічених як на свій час, і вони до Нового року ставляться в цілому індиферентно. 


На фото: Яків Маркович, history.org.ua

Різдво — це однозначно свято, яке відбувається за певними усталеним каноном, а Новий рік — факультативний. Часом Маркович каже, що він провів цей вечір і новорічну ніч з друзями, і вони грали в карти. Або в кінці 18 століття популярним стає більярд. Деколи він взагалі пропускає дати 31 грудня і 1 січня, коли у нього немає записів. Він часом може бути в дорозі, може їхати після Різдва по своїх родичах і навіть ночувати десь в трактирі або в знайомих. тобто це є прохідною датою. Але в суспільстві градус чутливості до цього перехідного періоду, до змін пори року, до першого дня Нового року тощо у 18 столітті підвищується. Тобто в щоденниках кінця 18 століття, зокрема в щоденниках Якова Лашкевича, іншого козацького старшини, ми вже відзначаємо навіть таку сучасну тенденцію, як підводити підсумки. Лашкевич у своєму щоденнику описує, що важливого сталося за рік, зокрема в нього народився син і він згадує війну з турками та виграні битви. У щоденнику він також пише, що він розсилає своїм друзям і знайомим привітання і побажання, пов'язані з новим прийдешнім роком, на який він просить Божого благословення для свого близького кола. Тобто ця традиція привітання вже формується в кінці 18 століття, але знову ж таки ми говоримо про вищий прошарок суспільства. 

Про канон Різдва у 18 сторіччі

Кардинальна відмінність взагалі всіх найбільших свят, які визначали наші предки в ту епоху, полягає в тому, що вони всі марковані церковним календарем. Тобто початок свята — це обов'язково літургія, це присутність у храмі, це спілкування з Богом, і ця частина входження у свято є головною, вона задає тон і часом триває дуже довго. Якщо ми говоримо про українську духовну та світську знать епохи барокової епохи, то перебування на літургії — це не просто обов'язок вірного доброго християнина. Це ще і куртуазна необхідність, тому що для вищих верств ці святкові набоженства часто відбувалися в гетьманській столиці, за якими слідували вже далі прийоми та банкети, і відстоювання літургії, тобто всеночної служби, було обов'язковим для всіх  козацьких вельмож, які мали той чи інший статус. Тобто їх статус зобов'язував до перебування у гетьманському дворі при входженні в оці різдвяно-новорічні свята, бо вони далі після Різдва тривали фактично до другої половини січня. І це суттєва відмінність від нашої теперішньої культури. Проте навіть в 19 столітті і на початку 20 століття і постування, і літургійні обряди вже не були такими довгими і затяжними, якими вони були в домодерні часи. Це пов'язано зі зміною в культурі віри і побутової побожності в різних верствах населення, але факт залишається фактом, що Різдво починається з молитви, навіть якщо це домашня гостина. Крім того, люди знатного походження не завжди могли відвідувати такі свята через стан здоров'я. Хтось хворів, могли бути страшні снігові замети, які не дозволяли полковникам чи страшинам з південних полків доїхати на північ до Глухова чи Батурина, де знаходилися тодішні гетьманські столиці, тому всяке могло бути. 

Цікаво, що обов'язково приїжджали з подарунками. Крім того, приїжджали фактично з усім, що могло б знадобитися в побуті. Приїжджі високого соціального статусу по приїзді в столицю винаймали квартиру. І як наслідок життя в місті страшенно здорожчувалося саме за рахунок напливу приїжджих купців і таких високих гостей.  Дорожчала не просто вартість оренди житла, а й вартість дров і свічок —  це те, що було потрібно для опалення приміщення та освітлення, а також дорожчало продовольство. Тому приїжджі різного соціального калібру намагалася запастися в дорогу з собою хоча б частково своїми продуктами, щоб менше витрачатися на місці. Полковник, приїжджаючи у Глухів, міг винайняти цілу садибу з будинком і відповідними службами, а часом такі постояльці привозили з собою навіть меблі, а також харчові запаси не просто для того, щоб економити. Часто генеральна старшина або значні полковники, гетьманські родичі після гетьманського прийняття запрошували у відповідь ясновельможного з родиною на гостину до себе, і вони відповідно мусили відбути банкет, тобто з собою звозилися запаси продовольства ще й для такого бенкетування. Також везли велику кількість слуг, кухарів і подарунки. 


На фото: Козацький бенкет, Т.Г.Шевченко, 1838

Про подарунки на Різдво

Подарунки були складовою частиною культури візиту. Зазвичай подарунками між собою могли обмінюватись родичі. Якщо йдеться про знайомих, про урядовців різного калібру, які хотіли вшанувати один одного, то такі подарунки часто підносилися саме з оказії Різдва. Наприклад, київські ремісничі цехи вітали київського війта, райців і бурмистра, тобто урядовців Київського магістрату, різного роду підношеннями. Це називалося поклоном у староукраїнській культурі. Це до певної міри інвестиція, тому що людина нижчого соціального рангу підносить дар володарю, і він не може не віддячити. Він зобов'язаний це зробити для того, щоб продемонструвати свою щедрість, свої статки, свої можливості та свою поблажливість. Якщо він цього не зробить, то на нього будуть просто косо дивитися. Тому яким би скромним не був дар нижчого, все одно він інвестує в перспективу, у майбутню відповідь. У випадку з ремісничими цехами це теж були інвестиції, тому що магістрат був відповідальний за ринки, за збори податків і за всілякі сприяння бізнесу, тому ремісники, підносячи ці подарунки, інвестували у свої майбутні конструктивні відносини з міським урядом протягом наступного року. 

Крім грошей, підносили різного роду смаколики, наприклад, м'ясо, випічку та найрізноманітнішу рибу. Дуже часто дарували колоніальний тростинний цукор, який  коштував недешево. На Різдво також був сезонний подарунок, який підносили один одному, зокрема це були такі фрукти, як яблука та груші. Тобто сезон вже завершився, і треба було вміти їх зберегти. На ярмарках їх продавали мало і коштували вони дорого. Також у цей час могли дарувати помаранчі та цитрини. Тобто чим екзотичніший був фрукт, тим вищим був статус. Крім того, існувала традиція обдаровування пряниками, тому пряник був канонічним різдвяним подарунком.  

Про різдвяний стіл у місті 

Гастрономічна культура міста все одно виростає з сільської традиції. Але коли вона поступово усамодостатнюється, вона робить все для того, щоб показати свою відмінність від сільської культури і навіть протиставити. І це не означає, що вона безнадійно втрачає зв'язок із сільською традиційною гастрономією, але вона відрізняється за рахунок того, що місто живе іншими економічними можливостями, іншими ресурсами, там є торгівля, дуже багато продуктів і товарів приходить туди зовні, і цього зовнішнього притоку сільська економіка та культура харчування часто позбавлена, хоча не безнадійно, тому що селяни їздять на ярмарок у місто чи містечко, звідки привозять те, чого бракує і чим вони хочуть урізноманітнити своє харчування. Тобто попри те, що ці дві культури трохи протиставляють одна одну, вони одна без одної жити не можуть, тому що зрештою місто черпає основні продовольчі ресурси з села. 

Коли ми говоримо про Гетьманщину, щоб показати картинку святкувань, я відсилаю до своєрідної енциклопедії української гетьманської культури — повісті "Пан Халявський" Григорія Квітки-Основ'яненка. Якщо ви хочете подивитися, як святкувала принаймні козацька старшина, то цей текст з етнографічною скрупульозністю і точністю висвітлює реалії другої половини кінця 18 століття.

Якщо говорити про міське середовище, то місто створює трошки іншу топографію для святкувань. Тут теж є козацькі старшини, але й живуть заможні міщани, купці, тут ще є духовенство, монастирі, і Києві є митрополит. У місті інший топографічний простір та інші продовольчі можливості. Якщо говорити назагал, то міський стіл від сільського відрізняється саме наявністю імпортованих продуктів. На столах містян часто присутня дичина. Це намагання наслідувати шляхетську та старшинську моду, тому що дичина — це атрибут кухні лицарського стану. З іншого боку, є модна тенденція наслідувати стиль життя і харчування вищого духовенства, наприклад, вживання чаю. Хоча вони п’ють і каву, але чай коштує дорожче, він ексклюзивніший і є трендом 18 століття. 

Якщо відійти від моди, то загалом стіл міщан урізноманітнений більшою кількістю риби. У сільській кухні риба наявна, якщо є поруч річка або ставкове господарство. А на столах містян, крім цієї риби, присутня риба ближчого імпорту, наприклад, осетрина, яку везуть сюди запорожці з пониззя Дніпра, чи чорноморський оселедець. У міській кухні більше використовують прянощі, і у асортимент прянощів у бароковій кухні приблизно в вісім разів більший, ніж той, який ми зараз використовуємо. Їх використовують для випічки, для приготування страв чи напоїв. Ще одна відмінна риса — це споживання гарячих напоїв, наприклад це було гаряче пиво, яке нагрівають з вершковим маслом, додають цукор, а часом грінки з білої здоби. А також були гарячі напої у вигляді варенухи та запіканки. 

Фото: Africa Studio, Fotolia

Останні новини
Інтерес Заходу до відновлення польотів в Україні є, але все залежить від війни — Шевченко
Інтерес Заходу до відновлення польотів в Україні є, але все залежить від війни — Шевченко
  "Київська перепічка" від Ірми Вітовської ексклюзивно для Радіо Культура
"Київська перепічка" від Ірми Вітовської ексклюзивно для Радіо Культура
Промінь рекомендує: "Хто така Ана?" з треком "Потвора"
Промінь рекомендує: "Хто така Ана?" з треком "Потвора"
"Висушуватимемо" Росію. Комбат Федоренко про зняття Штатами далекобійних обмежень для України
"Висушуватимемо" Росію. Комбат Федоренко про зняття Штатами далекобійних обмежень для України
Вчасно покінчити з абʼюзом: ANSTAY презентувала сингл "Про кохання"
Вчасно покінчити з абʼюзом: ANSTAY презентувала сингл "Про кохання"
Новини по темі
Радіотеатр: традиція, закладена Українським Радіо у 30-х роках минулого століття
Рейган на зустрічі з Горбачовим цитував "Український вісник". Кендзьор про створення легендарного самвидаву
Дуже важливо, що пам’ятання про загиблих відбувається вже під час війни ― Стичинський
Зробити театр масок було моєю університетською мрією — режисер Давид Петросян про виставу "Слуга двох панів"
"Король Артур ― це кожен із нас". Анна Гадецька і Рок Фаргас про прем'єру semi-опери