Про часи подкастів, мінісеріалів та великої прози
PEN Ukraine важливо, як ми розуміємо та перевідкриваємо власні традиції. Не секрет, що живемо в епоху, де значення написаного слова і тексту начебто зменшується. Наприклад, люди більше слухають подкасти та дивляться мінісеріали. З компанією Netflix українській класиці конкурувати зараз нелегко. В Netflix її ще не знають та не екранізують. Нашим завданням було втрутитися в ситуацію і спробувати розказати, чим була українська література за останні 150 років.
В центрі багатьох літератур у цей час була велика проза. З середини XIX століття різні романісти, зокрема — Еміль Золя, Вальтер Скотт — робили своїх героїв та історії драматичними, щоб про них розказували в театрах. В українській літературі теж є чимало героїв та сюжетів, про які треба згадати. В сучасні часи їх можна екранізувати.
Як укладали список
Ми попросили 136 членів ПЕН-центру подати знакові тексти з української класики та сучасної літератури, які здійснили на них формотворчий вплив. Таким чином, спочатку було складено список з 450 романів і повістей.
Це необов'язково книги, всі прочитані учасниками відбору. Йдеться про тексти, які, перш за все, на їхню думку, залишаються актуальними. З цими текстами можна вступати в певний творчий діалог. Можливо, ці твори на вістрі часу й у зв'язку із новим контекстом революції та війни, який ми переживаємо.
До речі, перелік не вказує на жодну ієрархію. Список зі 100 знакових романів існує у двох упорядкуваннях — алфавітному та хронологічному. Це "репертуар для читання".
Про письменників, що потрапили у список двічі
До остаточного обговорення та голосування в списку опинилися навіть по 3-4 тексти одних і тих самих авторів. Це могло викликати проблеми у фіналі.
Якщо в попередньому списку PEN Ukraine щодо 100 найважливіших текстів української літератури, могла фігурувати одна книга від автора, цього разу домовилися, що братимемо по дві. В остаточний список 100 творів увійшли по 2 романи та повісті Емми Андієвської, Юрія Андруховича, Івана Багряного, Ірини Вільде, Юрія Винничука, Сергія Жадана, Оксани Забужко, Павла Загребельного, Романа Іваничука, Юрія Іздрика, Ольги Кобилянської, Юрія Косача, Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, Всеволода Нестайка, Валер'яна Підмогильного, Марії Матіос, Уласа Самчука, Івана Франка, Миколи Хвильового, Валерія Шевчука, Юрія Яновського.
Чому обрано по два твори цих письменників
Два тексти одного письменника можуть бути дуже неподібними один на одного, але вони створюють вищу картину розуміння творчості автора. Додам, що перераховані автори між собою непорівнянні, а інколи й антагоністичні. Дійсно, це так. Але з точки зору XXI століття ми прослідковуємо історію XX століття, коли у великій прозі з'являється так званий "негероїчний герой". Цей герой залежить від обставин, виховання, місця народження, мови, яку вважає рідною. Такі твори дуже цікаво перечитувати.
Чи були між членами відбіркового процесу довгі дискусії
Найбільші суперечки відбулися навколо найновішої української літератури.
У часи незалежності з'явилися декілька категорій текстів. Перша — це тексти "з шухляди", які створені раніше, але не були видані через цензуру. Друга категорія — твори з діаспорної літератури трьох поколінь, що почали грати роль у новому літпроцесі. Також стали відомими тексти, які написані без цензури, гальм, обмежень, окрім того, що книжковий ринок "впав" і потім поволі відроджувався.
Якщо говорити, зокрема, щодо 1870-х чи 1880-х років, не було довгих дискусій. Так само щодо 1940-х- 1950-х. У той час не було багато великих романів. Після "розстріляного відродження" наша література опиняється без топових авторів, без їхніх ненаписаних книжок, які письменники могли та хотіли зробити.
Для мене дуже важливо, що ми повернулися в списку до деяких текстів, які були перепрочитанні та перевидані в нових обставинах. Наприклад, до твору Осипа Турянського "Поза межами болю". Це один з найкращих текстів не тільки в нашій літературі чи європейському контексті, а й у світовій літературі. На жаль, він не був належно оцінений в 1920-30-х роках через політичну турбуленцію, але на щастя був перечитаний згодом на початку 90-х.
Про роль романів
У найновішій культурній ситуації читачі та спеціалісти очікують, хто стане новим нобелівським чи букерівським лауреатом на світовому рівні. В Україні очікують, хто отримає премію BBC або Шевченківську премію. Європейські та американська літератури конкурують між собою у галузі романів. Найчастіше у списку топових претендентів та лауреатів опиняються романісти.
Можливо, так відбувається, бо роман видається найближчим за формулою до людського життя. В ньому є один чи декілька важливих героїв, життя яких ми прослідковуємо в динаміці. Є їх становлення, розвиток, драматичні, кульмінаційні переживання, підсумок подій, озирання на життя. При цьому роман не має абсолютної визначеності, як жанр. Роман не є і ніколи не був готовою формою, хоча існує здавна. В старогрецькій культурі — еллінізмі — вже існував роман.
Про "подвійну адресацію" книг та твори еміграції
З наведеного списку бачимо, що шкільна та університетська програма, особливо переформатовані з часу ранньої незалежності, все ще утримує позиції в нашому референтному полі. Те, на що спираємося, часто прочитали в університеті. Хто народився пізніше — вже й в школі.
Бачимо, що вкрай важливі тексти, створені українською мовою в еміграції, нарешті знаходять читачів в Україні. В нових передруках вони органічно вписуються в семіосферу країни.
Важливо, що в списку знакових творів є дитячі та підліткові романи, які долають бар'єри жанру. Дорослі письменники вважають їх лабораторіями уяви, емпатії, роботи з мовою, цінностей. Також їх називають творами "подвійної адресації", тобто творами для дітей та тих, хто читає їм уголос. Або творами для підлітків та них же, коли вони виростають. Мова про твори Всеволода Нестайка, Григора Тютюнника.
Про Куліша як новатора української романістики
Чому ведемо відлік знакових книг від творчості Пантелеймона Куліша? Відповідь може бути хрестоматійна проста і досить складна.
Проста, бо Пантелеймон Куліш — один з кирило-мефодіївських братчиків, великий друг Шевченко — написав перший український історичний роман "Чорна Рада".
Складна відповідь потребує заглиблення в контекст. Куліш змінював стилі та погляди, винайшов абетку для власних творів. Чи багато знаємо таких письменників? В умовах повної заборони української мови на території російської імперії він видавав за кордоном, редагував і перекладав українською мовою Святе Письмо, драми Шекспіра. Стоїчно пережив пожежу на хуторі, коли згоріла більша частина його бібліотеки та завершених рукописів.
Куліш створив роман "Чорна Рада" наприкінці 40-х років та почав писати його російською. Потім вирішив перекласти, згодом фактично переписав. Знаємо про це з дослідження текстолога та літературознавця Олеся Федорука з Інституту літератури.
Роман вийшов у 1857 році у двох авторських версіях: українською в Санкт-Петербурзі та російською в Москві. В російському варіанті текст сильно відрізнявся від україномовного. Якби цей роман вийшов в оригіналі в 1845 році, вочевидь і історія української культури та, можливо, політики склалася б трохи інакше.
Але ніколи не пізно. Культура промовляє, що ніколи не пізно, а рукописи не горять і не губляться.
Список 100 знакових романів і повістей українською мовою у хронологічному порядку:
Куліш Пантелеймон, Чорна рада (1857)
Нечуй-Левицький Іван, Хмари (1874)
Мирний Панас, Білик Іван, Хіба ревуть воли, як ясла повні? (1880)
Мирний Панас, Повія (1883)
Франко Іван, Захар Беркут (1883)
Нечуй-Левицький Іван, Старосвітські батюшки та матушки (1884)
Свидницький Анатоль, Люборацькі (1886)
Кобилянська Ольга, Царівна (1896)
Франко Іван, Перехресні стежки (1900)
Кобилянська Ольга, Земля (1902)
Коцюбинський Михайло, Fata morgana (1910)
Коцюбинський Михайло, Тіні забутих предків (1911)
Хоткевич Гнат, Камінна душа (1911)
Яцків Михайло, Танець тіней (1916)
Винниченко Володимир, Записки кирпатого Мефістофеля (1917)
Мартович Лесь, Забобон (1917)
Турянський Осип, Поза межами болю (1917)
Чайковський Андрій, Сагайдачний (1918)
Кримський Агатангел, Андрій Лаговський (1919)
Хвильовий Микола, Повість про санаторійну зону (1924)
Антоненко-Давидович Борис, Смерть (1927)
Хвильовий Микола, Вальдшнепи (1927)
Винниченко Володимир, Сонячна машина (1928)
Домонтович В., Дівчина з ведмедиком (1928)
Підмогильний Валер’ян, Місто (1928)
Плужник Євген, Недуга (1928)
Яновський Юрій, Майстер корабля (1928)
Йогансен Майк, Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію (1930)
Підмогильний Валер’ян, Невеличка драма (1930)
Шкурупій Гео, Жанна батальйонерка (1930)
Самчук Улас, Волинь (1932)
Горліс-Горський Юрій, Холодний Яр (1934)
Самчук Улас, Марія (1934)
Тулуб Зінаїда, Людолови (1934)
Яновський Юрій, Вершники (1935)
Вільде Ірина, Метелики на шпильках (1936)
Королева Наталена, Предок (1937)
Трублаїні Микола, Шхуна «Колумб» (1940)
Довженко Олександр, Україна в огні (1943)
Любченко Аркадій, Вертеп (1943)
Багряний Іван, Тигролови (1944)
Косач Юрій, Еней та життя інших (1946)
Осьмачка Тодось, Старший боярин (1946)
Домонтович В., Доктор Серафікус (1947)
Гуменна Докія, Діти Чумацького Шляху (1948)
Багряний Іван, Сад Гетсиманський (1950)
Довженко Олександр, Зачарована Десна (1956)
Осьмачка Тодось, Ротонда душогубців (1956)
Вільде Ірина, Сестри Річинські (1958)
Нестайко Всеволод, В Країні Сонячних Зайчиків (1959)
Тютюнник Григорій, Вир (1960)
Барка Василь, Жовтий князь (1963)
Первомайський Леонід, Дикий мед (1963)
Андріяшик Роман, Люди зі страху (1966)
Гончар Олесь, Собор (1968)
Загребельний Павло, Диво (1968)
Іваничук Роман, Мальви (1968)
Андієвська Емма, Герострати (1971)
Земляк Василь, Лебедина зграя (1971)
Нестайко Всеволод, Тореадори з Васюківки (1972)
Іваничук Роман, Манускрипт з вулиці Руської (1979)
Загребельний Павло, Роксолана (1980)
Гуцало Євген, Позичений чоловік (1981)
Андієвська Емма, Роман про людське призначення (1982)
Шевчук Валерій, Дім на горі (1983)
Слабошпицький Михайло, Марія Башкирцева (1986)
Шевчук Валерій, Три листки за вікном (1986)
Косач Юрій, Володарка Понтиди (1987)
Андрухович Юрій, Рекреації (1992)
Дрозд Володимир, Листя землі (1992)
Андрухович Юрій, Московіада (1993)
Ульяненко Олесь, Сталінка (1994)
Забужко Оксана, Польові дослідження з українського сексу (1996)
Діброва Володимир, Бурдик (1997)
Іздрик Юрій, Воццек (1997)
Кожелянко Василь, Дефіляда в Москві (1997)
Пашковський Євген, Щоденний жезл (1999)
Винничук Юрій, Мальва Ланда (2000)
Іздрик Юрій, Подвійний Леон (2000)
Дереш Любко, Культ (2001)
Ірванець Олександр, Рівне/Ровно (2001)
Кононенко Євгенія, Імітація (2001)
Прохасько Тарас, НепрОсті (2002)
Матіос Марія, Солодка Даруся (2004)
Дністровий Анатолій, Пацики (2005)
Костецький Ігор, Повість про останній сірник (2005)
Стех Марко-Роберт, Голос (2005)
Пагутяк Галина, Слуга з Добромиля (2006)
Забужко Оксана, Музей покинутих секретів (2009)
Шкляр Василь, Залишенець. Чорний ворон (2009)
Жадан Сергій, Ворошиловград (2010)
Лис Володимир, Століття Якова (2010)
Винничук Юрій, Танґо смерті (2012)
Москалець Костянтин, Вечірній мед (2013)
Андрухович Софія, Фелікс Австрія (2014)
Малярчук Таня, Забуття (2016)
Амеліна Вікторія, Дім для Дома (2017)
Жадан Сергій, Інтернат (2017)
Горіха Зерня Тамара, Доця (2019)
Шиян Гаська, За спиною (2019)
Фото: procherk.info
