Сергій Данилов, нейрофізіолог
Як з ігровою поведінкою пов’язані комп’ютерні ігри
Ігрова поведінка, це – одна з основних емоційних систем, яка є у людини. Одна з найбільших потреб, яка є у людини. Відповідно, будь яка гра, яка задовольняє цю потребу, це – класно і потрібно. Коли ми говоримо про ігрову поведінку, то виникає питання – а навіщо взагалі гра? Це – одне зі складніших питань сучасної нейробіології. Якщо подивитись на тварин, виявляється, що ті є самі закони й правила, які можна визначити, вони так само стосуються і людини. Ігрова поведінка, це – основна, базова мотиваційна система, яка потрібна для отримання задоволення. Більше ніякого сенсу в грі немає. У тварин, які не грають, будуть суттєві порушення в поведінці. Не буде розвиватись самовпевненість. Не буде якоїсь там гнучкості. Але, це все буде десь там – в майбутньому. Виявляється, що гра потрібна зараз, але, якась користь в неї буде в майбутньому. Від неї немає користі зараз. Це не значить, що я щось вивчив зараз, чи буду краще рухатись зараз, це – не має ніякого сенсу зараз. Але, щоб у нас щось було в майбутньому, ми маємо грати зараз.
Про шкоду від ігор
Якщо говорити про комп’ютерні ігри, то в останньому класифікаторі хвороб, визначено таку, як залежність від ігор. Але, по-перше – з цією залежністю стикається невелика кількість людей – від 1 до 3% всіх людей, що грають в ці ігри. По суті, це – проблема не з грою, це – проблема з залежністю. Немає різниці, який тип залежності. І гра в даному випадку виступає "копією стратегії". По суті, стратегія захисту себе від якогось стрессорного фактору. Всі дослідження, щодо комп’ютерних ігор доходять до одного висновку – після гри вони себе краще почувають – в мене стрес, я пограв і в мене зменшується стрес. Немає значення, яка саме гра. З комп’ютерними іграми мабуть є дві великі проблеми. Перша – коли я граю, в мене зменшується обсяг рухової активності. А для нашого мозку, ігрова поведінка, пов’язана з задоволенням, в нас так само активується апетит. Хочеш – не хочеш, але після цих ігор виникає бажання поїсти, а ти не рухався. Що далі відбувається, Ви розумієте. Це – дійсно проблема.
Далі – проблема не в іграх, а проблема в балансі. Це не значить, що коли дитина в грі 10-12 годин, погано, це – що таке відбувається кожен день. Згадайте, як вам втрапила в руки цікава книжка – можете "запоєм" її читати і немає проблем, навіть, якщо Ви її добу читаєте. Немає ніякої різниці. Це – залучення. Я залучений в цей цікавий процес. Це і є той розвиток, в мене є цікавість, в мене є сфокусованість на якійсь задачі. Якщо в мене є бажання, є система, яка спрямована на пошук такої поведінки – миттєво отримую зворотній результат – щось зробив і воно щось відбувається. Це все – уявний процес. А наше життя, це – баланс між реальністю і уявою. А в уяві, інколи, навіть цікавіше знаходитись.
Чому відеоігри стали культурою та про користь від них
Відомо, що люди, які грають в комп’ютерні ігри – в них кращій рівень концентрації уваги, вони краще підтримують увагу; в них краща просторова пам’ять. Вони розвиваються в тому напрямку в якому їх штовхає та гра. В будь якому разі це – розвиток, і це – дуже важливо.
Нічого поганого в тому ж "Counter-Strike" немає. Гра, як і кожен процес, в кожному є щось цікаве чи особливе. Можна вже сказати, що "Counter-Strike", це – культура. Ми інколи і не розуміємо наскільки глибоко вона проникає в життя людей, які цим займаються. Якщо подивитись трошки глибше, дитяча гра – вона перетворюється в культуру. Все, що ми називаємо культурою, воно виросло з гри. Культура, це – наука, це – спорт, мистецтво. Вони, по суті, є грою. Митець, який щось створює, для нього це процес пошуку, гри, залученості. Він намагається знайти щось нове. Але, це – трошки інший процес. В дитинстві, я просто щось перебирав, вивчав, а потім поступово в мене з'являються якісь цілі, якісь правила, в межах яких я повинен працювати. "Counter-Strike", це – більше ніж просто дитяча гра, це вже культура, в якій є стільки елементів, що їх вже можна окремо розбирати. Повторюсь – проблем немає, якщо є правильний баланс. Якщо я весь день тренуюсь, а ввечері граю в "Counter-Strike", то – проблем немає.
"Counter-Strike", це – велика індустрія в якій можна і заробляти. Зарплати гравців, які професійно грають, це – десятки тисяч. Все, що відбувається в грі, потім з'являється в житті. Все що вони купують в грі, має якусь цінність. Тому, це – абсолютно нова культура, яка приведе до чогось нового.
Я вже не говорю про спілкування. Одна з проблем, коли ти виїхав в іншу країну, місцевість, ти втрачаєш зв’язки. А вони їх не втрачають, вони лишаються в своєму віртуальному колі спілкування.
Щодо агресії. Це – агресивна гра, де когось можуть вбити. Але це досі складне питання і йдуть наукові суперечки з цього приводу. Але, знаємо точно, що агресія має кудись вийти. Одна з ідей – ми вигадуємо способи каналізувати агресію. Це може бути спорт чи гра. Ми спрямовуємо цю емоцію в змагання і зменшуємо ризик реальних, прямих конфліктів. Так це чи ні, це – складне питання, але, щось таке 100% є.
Про ігри та дітей: чи є проблемою, що дитина грає?
Якщо казати про залежність від ігор, то вона виникає набагато раніше, це – підлітковий вік, 20-21 рік. Але, потім вона може залишатись на все життя. Але і дорослі люди можуть використовувати цю гру як будь-яку активність.
Питання не в іграх, а в тому, до чого все це призводить, до результату до якого приходить кожна людина, яка залучена в ці ігри. Уявіть собі батьків, у яких дитина 40 годин в тиждень грає в ігри. Вони не розуміють, в яку культуру ця гра дитину "затягне". Не важливо які це ігри – комп’ютерні, не комп’ютерні. Проблема – скільки цих ігор буде, наскільки вони різноманітні. Основне завдання батьків – слідкувати не за тим чи грає дитина чи не грає, а основне завдання, щоб ці ігри були різноманітні. Якщо дитина грала в якусь гру 10-ть годин, то мабуть треба розуміти, що наступного дня краще піти десь на велосипеді покататись. Повторюю – це баланс. Цей баланс треба кожного разу шукати дуже індивідуально. І знову ж таки – проблема не в іграх, проблема в залежності. Залежність, це – спосіб від чогось захиститись, від небезпечного для себе оточення, від небезпечних ситуацій. Це – людина, яку треба "вийняти" з тої ситуації, в якій вона опинилась і вона таким чином намагається захиститись. І проблему треба вирішувати не з іграми, а ситуацією, в якій знаходиться ця людина.
Батьки дуже стурбовані, чи буде їх дитина успішна чи не буде. Власне конфлікт виникає чому? "Ти за цей час можеш вивчити щось, а ти граєш, в ігри, від яких немає ніякої користі". Якщо діти грають у футбол, то чи висока ймовірність, що вони будуть футболістами? Це знову таки проблема сприйняття ситуації батьками. Такі ситуації призводять до конфліктів і призводять до того, що дитина перестає взагалі грати. А як тільки припиняється гра, то припиняється і розвиток, починається стрес, напруження і, в кінці-кінців, якась хвороба, на жаль.
Це – проблема не з дітьми, проблема з батьками. Якщо батьки хочуть, щоб дитина досягла успіху треба, їй дати грати, а не бездумно виконувати якісь завдання. Не сприймати розвиток дитини виключно як змагання – не встигне, не прийме, не виграє. На жаль, це проблема не тільки батьків, це і проблема системи, коли вона заставляє сприймати дитину як інструмент досягнення успіху.
Ігри, інтернет, мультики та діти: поради батькам
Ми 100% знаємо, що в перші роки життя пов’язані з вміннями користуватися соціальними знаннями, розумінням емоцій, розумінням того, як тебе спрямовують на щось. Коли я поглядом спрямовую дитину кудись. Це взаємодія, очі в очі, є дуже важливою. Уявіть собі ситуацію, коли батьки "вигулюють" дитину, а вона в мобільному телефоні щось там "гортає". В цей час дитина перестає дивитися на той світ, в якому вона знаходиться, вона перестає навчатися емоційним взаємодіям, комунікаціям. Це не проблема, якщо це, наприклад, пів години на добу. Можливо і година це не забагато.
Важливо, що поведінка в цей момент має формуватися. Це якраз визначення того світу, який навколо, в якому ти живеш. Але ми не знаємо який буде баланс через 10 років між реальним і віртуальним світом. Але ми повинні розуміти цей баланс – чим більш різноманітні якісь стимули отримує дитина, тим – краще. І слідкувати, що вони "не залипали" в чомусь одному. Це не мають бути одні й ті самі "ролики" на ЮТубі, одні й ті ж самі мультики. Роль батьків – підсунути дитині щось нове, на щось нове звернути увагу. І це дуже важливо до 6-7 років, коли батьки мають більше контролювати доступ до різних гаджетів і т.д.
Про кіберспортсменів та геймерів: чому відеоігри так захоплюють дорослих
Геннадій Веселков, власник кіберспортивного порталу
Мабуть, люди грають в ігри, тому що це – весело, це цікаво. Більше того, в іграх можна і змагатись, і такі змагання називаються кіберспортом. Ці ігри, які створюються, вони дуже цікаві і можуть дати людині того, чого у неї немає в реальному житті. Тому вони такі популярні не тільки серед молоді, а й у більш дорослого населення.
Можна займатись якимось спортом для свого здоров’я чи задоволення, а можна займатися професійно – грати, виступати на змаганнях, тобто, ставити перед собою якісь цілі. І, як і в спорті, людина може обирати або один шлях, або – інший. Так само і в кіберспорті – вона може грати в своє задоволення – багато ігор не кіберспортивні, а для задоволення. А може ставити перед собою якісь спортивні, або кіберспортивні, цілі – отримувати якісь медалі, вигравати якісь призові місця. І тому вона йде у кіберспорт і займається цим професійно. Але, як і у звичайному спорті – займається і виступає багато людей, але чемпіоном стає лише один, лише одиниці. Самі обдаровані, самі цілеспрямовані. Так і в кіберспорті – змагається дуже багато людей, грають мільйони, але лише одиниці стають чемпіонами світу, стають відомими, заробляють грошей.
Як на сьогодні розвинений кіберспорт в Україні
Якщо є певна інфраструктура, то і кіберспорт буде розвиватися швидше, буде більше з’являтись кіберспортсменів. Але кіберспорт відрізняється від спорту тим, що, якщо Ви дійсно талант і маєте велике бажання, то можете досягти високих результатів і без розвиненої інфраструктури – вам потрібен лише Інтернет і гарний комп’ютер. Кіберспорт "стирає" кордони і можна досягти своєї мети навіть просто сидячи в себе вдома. В Україні кіберспорт динамічно розвивається – Україна в десятці лідерів кіберспорту світу. В нас дуже багато змагань, багато талановитих кіберспортсменів. В Україні знаходяться дуже круті студії трансляції кіберспорту та спортивного контенту. Україна "не пасе задніх" в плані кіберспорту, вона йде в ногу з прогресом.
Розумний баланс – поради геймерам і членам їх родин
Треба знаходити такий баланс, коли і реальне життя, і життя в віртуальному світі будуть співіснувати разом. Заради кіберспорту не потрібно повністю нехтувати навчанням, але, і батьки мають розуміти, що якщо їх дитина прагне якоїсь мети, прагне стати кіберспортсменом, і в неї є якийсь прогрес і є успіхи, то треба якось підтримати свою дитину. І я часто бачив, коли батьки здають дитину в спортивну секцію, і сприймають це як позитивний момент, але сприймають негативно кіберспорт. Зараз спорт і кіберспорт, це речі, які стають один і тим самим. Зараз вже з’явились школи кіберспорту, вже є секції. І потрібно відноситись до кіберспорту як до справжнього спорту, який вже визнаний країною. Але, повторюсь – потрібен баланс. Бо жити тільки за комп’ютером, і не займатись фізичними видами діяльності, це – не добре. На професійному рівні всі це розуміють. Професійні гравці приділяють дуже багато уваги фізичним навантаженням, приділяють увагу загальному розвитку людини. Тобто треба знайти баланс.
Як готують кіберспортсменів та чому цей спорт можна вважати корисним
Вже є академії-інтернати. В Польщі нещодавно відкрили, де батьки платять по 40 тисяч доларів, щоб діти тренувались. Це і є той самий паретинг, і в цьому немає нічого хорошого. Коли ми здаємо дитину в щось таке, ми розуміємо, що вона щось втратить в інших сферах. І це – один з недоліків такого підходу до спорту. Ще раз хочу сказати – принаймні до 12 років, потрібно щоб діти займались якнаймога більш різними видами, навіть у тому ж спорті. Особливо в ігровому спорті, де потрібно розвивати дуже багато різних навичок – і просторові, і увагу, і рівень концентрації. Чим більше видів спорту, тим більше буде гнучкість, адаптації в дорослому віці.
Ми повинні розуміти, що ми – не соціальні комахи, у яких є точно визначена роль. Як наприклад у термітів є такий поділ. Є терміт-"затичка", в нього велика голова, і його завдання – закривати вхід в термітник і більше вони нічого не роблять. Але, коли ми концентруємо людину на одному з занять, то це – круто і вона стає професіоналом, але, ми повинні розуміти, що не всі досягають таких, визначних результатів. Нам не потрібно 100 мільйонів футболістів, в нас є декілька "зірок". А по-друге, нам потрібно мати спектр адаптації. З тими ж футболістами з американського футболу – ті, які пішли зі спорту, 50% стають банкротами. Це значить, що люди неадаптовані до іншого способу життя.
Коли ми розширюємо світ, в якому ми живемо, ми створюємо нові віртуальні світи. Просто збільшуємо можливості людини за рахунок того, що ми можемо не тільки уявити щось, а й можемо це зробити спільним полем для комунікації.
Фото: shutterstock.com
