"Із залученістю України, її участю в операціях НАТО - все чудово, і прогрес є очевидним. Але стосовно інституційних реформ, яких вимагає членство, то тут залишається багато роботи, - в деяких сферах більше, ніж в інших", - зазначила пані посол Великої Британії Мелінда Сіммонс в інтерв’ю ВВС.
Експерт Микола Бєлєсков розповів, що не прочитав чогось нового в цьому інтерв’ю: "Мелінда Сіммонс не сказала нічого нового, а по, суті, процитувала рішення Брюссельського саміту НАТО - відповідне заключне комюніке, яке було опубліковано два місяці тому", - каже він.
До того ж така позитивна заява, зауважує головний консультант Інституту стратегічних досліджень, викликає ще ряд запитань: "Чому ж, коли українське керівництво - і президент, і міністр закордонних справ, і міністр оборони говорять про ПДЧ, тут уже єдності між нами та нашими партнерами немає, і поки що як вийти з цієї ситуації, розуміння, як на мене, немає".
Вперше Україна заявила про прагнення до НАТО у 2002-му році, нагадує експерт, тоді було відповідне рішення РНБО. "Потім було погодження на Празькому саміті. Справді, було три спроби (експерт має на увазі спроби України долучитися до Альянсу - ред.) за Леоніда Кучми, інші дві були за Віктора Ющенка. Найближче Україна була як мінімум до ПДЧ у 2006-му році. Не у 2008-му, коли вважає більшість, а у 2006-му. Ми тоді показували непогану динаміку реформ, особливо у воєнному секторі. Тодішнє керівництво Міністерства оборони проводило непогані перетворення, і це визнавало НАТО. І мова йшла про те, щоб на Ризькому саміті отримати ПДЧ. Але потім згадуємо довгу коаліціаду, яка затягнулася. І потім Віктор Янукович, який був прем’єр-міністром, їде у Брюссель і говорит, що фактично нам ПДЧ не потрібно. І наші партнери сказали, що треба розібратися, треба воно чи не треба. І як наслідок, той прогрес, якого ми досягли, не дав нам отримати ПДЧ".
Фото: УНІАН
