Наразі Ви перебуваєте на марафоні, який присвячений темі жіночого лідерства. Його гасло: "Час жіночого лідерства". Що воно означає?
Це гасло запропоноване цього року Організацією Об'єднаних Націй як об'єднуюче гасло для всього світу на відзначення Міжнародного дня прав жінок і миру. Під ним мається на увазі що, час ковіду, час таких надзвичайних викликів для людства співпадає з тим, що власне затребуваність жінок і жіночого лідерства, тобто керівної участі жінок у світі, стає надзвичайно важливою. І ми бачимо, як це відбувається в інших країнах. Там, де жінки-лідерки, там, де жінки взяли на себе відповідальність за свої народи, за свої країни, за свої держави, боротьба з пандемією була більш успішною. Зокрема, в Молдові новообрана президентка буквально на другий чи третій день після свого обрання сказала, що вона вже організувала доставку вакцини у свою країну. Інша справа, що допомагав Євросоюз, але він готовий допомагати тим, хто просить про допомогу, хто здатен її організувати і хто готовий її прийняти.
Якщо говорити про виклики 2021 року і всього 2020 року, то в усіх країнах світу тема жіночого лідерства в контексті пандемії стосується жінок не тільки на найвищих лідерських посадах, не тільки у найвищих керівних кріслах, а виховательок, вчительок, медсестер тощо. Тобто час жіночого лідерства — це час жінок на будь-яких позиціях.
Це не просто час відповідаьності жінок на будь-яких посадах і позиціях. Це і час викликів для жінок. Тому що фактично жінки — це ті наші громадянки, які відповіли на виклик ковіду прямою боротьбою з цією недугою, тому що в Україні 82% працівників сфери охорони здоров'я — жінки. У цей час вони мали поєднувати роботу і виконання своїх сімейних обов'язків. Це вони взяли на свої плечі все те, що було так гарно названо, наприклад, "дистанційною освітою". Це вони мали стати одночасно вчительками кількох класів, якщо у сім’ї є діти різного віку. До того ж, у науковому середовищі кількість досліджень, які зробили чоловіки, а це вимірювалось кількістю надрукованих статей в наукових виданнях, збільшилася в 4 рази, у той час, як кількість статей, написаних жінками, зменшилася в 10 разів. Я думаю, що це дуже чудово ілюструє якраз те, хто і як відповідав на виклики 2020-2021 року.
За перші два дні вакцинаційної кампанії в Україні щеплення проти covid-19 отримало 1338 осіб з різних регіонів України, і більшість із них становили чоловіки, хоча 82% працівників у медичній галузі — це жінки.
Тут може бути різне тлумачення. Якщо захотіти, то можна сказати, що чоловіки на себе взяли так би мовити перший випробувальний експеримент, "ризикнули собою". Але ніхто не має ризикувати собою, якщо це вакцина, завезена в країну офіційно, прийнята ВООЗ, ліцензована тощо. Тут питання ризиків взагалі не повинно було б бути. Це також можна аналізувати з думкою про те, що завідуючі відділеннями отримали дозу щеплення, а в медицині на керівних посадах чоловіків працює більше ніж жінок. І тому чоловіки дійсно могли виявитися в числі перших, які отримали вакцину, навіть у такому дуже сегрегованому вигляді, в такому ми це бачимо.
Які ще виклики постали перед жінками?
У цьому контексті важливо пам'ятати також про те, що жінки були на передовій у наданні тих послуг, які держава забезпечувала, і багато з них не пішли на карантин. Це стосується послуг, які залишалися гарантованими, наприклад, медичні послуги, соціальні послуги, послуги торгівлі, аптеки тощо. Там переважно працюють жінки. Тобто жінки були у групі, яка могла наразитися на небезпеку більше. Крім того, у перші дні та тижні, коли подавалася статистика захворювань, вона подавалася з розподілом на кількість захворілих жінок і чоловіків. Потім на цьому розподілі перестали акцентувати. Але насправді це дуже важливо.
Якщо ще говорити про ті виклики, які постали перед жінками, то насправді це і ті перезавантаження, які відбулися, наприклад в малих бізнесах. Адже у сферах обслуговування, наприклад, перукарнях, невеликих салонах, працювали переважно жінки. Для них це теж був надзвичайний виклик, тому що це ті послуги, з яких вони годували себе та свої сім’ї, а часом ще й надавали робочі місця. Тобто можна говорити, що саме в тій сфері, де переважно були представлені жінки, виявилися найбільші ризики, скорочення робочих місць, закриття бізнесів. І це був надзвичайний виклик.
Крім того, ще одним викликом стала організація робочих місць віддалено. Для жінок і чоловіків — це абсолютно різний формат, навіть якщо зовні це має однакову оболонку. Якщо чоловік працює дистанційно і при цьому може закритись в кімнаті і працювати, то жінка цю віддалену працю поєднує з приготуванням їжі на всю сім'ю, перевіркою уроків тощо. Насправді це і перерозподіл лідерства. Я б сказала, що суспільство інакше почало цінувати ті внески, які в розвиток роблять жінки і чоловіки. За останнім дослідженням Національного демократичного інституту, продовжує збільшуватися та частка громадян, які вважають, що кількість жінок в управлінні та у прийнятті рішень має бути збільшена. І це важливий показник.
Якщо говорити про Україну і політичне лідерство жінок, то яка тут ситуація?
Найголовніше — місцеві вибори і ті зміни до Виборчого кодексу, за якими вони відбулися. Саме у Виборчому кодексі була внесена гендерна квота у розмірі 40% в списках політичних партій. І вся та драма, з якою відбувалися ці вибори, і драма навколо "ґендерних списків" були однією з центральних тем у політикумі і минулого, і цього року. Ми бачили дуже багато позитивних прикладів, зокрема, як зростає кількість жінок, як з більшою довірою громадяни до них ставляться і обирають їх лідерками місцевого самоврядування. Багато жінок стали керівницями новостворених громад, районних рад і очолили невеликі міста. А з іншого боку, ми бачимо шалене зростання проявів сексизму в політиці, абсолютно нестримну чоловічу реакцію на жіноче лідерство, яка часом є проявом слабкості. Тому що, коли людині немає, що сказати, в аргумент йдуть образи. І часто чоловіки-політики ображали жінок саме через свою неспроможність конкурувати. Наразі все ще залишаються упередження щодо жінок. Це складний вибір для жінки, коли вона йде в політику, тому що їй потрібно вирішити питання забезпечення своєї сім'ї та чи готова родина її підтримувати. І жінки як кандидатки більш вразливі до політичного булінгу, цькуванння, сексизму тощо. Вони сприймають це більш емоційно, більш персоніфіковано і не готові в багатьох випадках цьому активно протистояти. Або ж не хочуть протистояти, аби не наражати себе на вилив бруду та прояви зневаги.
Для дуже багатьох жінок і чоловіків 8 березня — це день, коли можна вийти на вулиці міста на марш. У Києві це "Марш жінок", і кожного року там так само є різні варіанти порядку денного, і абсолютно різноманітні колони формуються, є саморобні плакати з гаслами. Як цього року відбудеться марш?
У Києві Марш жінок буде відбуватися. Так само він буде і в різних містах, зокрема у Полтаві, Львові, Краматорську, Харкові. У Києві, думаю, як завжди буде найчисельніший мітинг, оскільки будуть приїжджати учасниці з інших міст. У Краматорську буде Хода проти домашнього насильства, у Львові — Феміністичний марш, у Полтаві — Марш жінок. Тобто у цей день ми об'єднуємося під різними гаслами і під різними закликами, але у нас єдина ціль — захист прав жінок. У цей день ми акцентуємо на політичних правах жінок, тому що 8 березня — це політичне свято, яке має на меті утвердити права жінок на їх права і довести суспільству не просто справедливість цих прав та їх необхідність, а ще й готовність суспільства ці права захищати, підтримувати, приймати як невід'ємні права людини. Звісно, у середовищі самих жінок є різне розуміння того, як ці права можуть бути захищені, і навіть часом різне розуміння того, з чого вони складаються. Але незважаючи на всю цю різноманітність, я не бачу в ній конфліктності, тому що стверджувати про своє право на те, щоб брати участь у політичному житті, в усіх сферах життя, у прийнятті рішень жінки можуть по-різному. Це можуть бути різні жінки, які можуть відстоювати свої права у такий спосіб, який вони вважають для себе прийнятним.
Який пострадянський спадок сучасній незалежній Україні дістався про 8 березня?
Цього року це 110 річниця святкування 8-го березня. Досить довгий час 8 березня як "свято жінок" не транслювалося як "свято прав" жінок. Воно входило в перелік обов'язкових радянських свят і було трохи відмінним від них, тому що було найменш формальним. І для людей, які жили в тоталітарній системі і у яких було мало приводів для радості, це свято дійсно було уособленням якоїсь надзвичайності і нестандартності. У пострадянський період почали випирати усталені в той період норми і традиції, які зараз вже абсолютно не сприймаються і виглядають якось "дикунськи" із обов'язковим букетом недосушеної мімози з цукерками, парфумами тощо. Тому що традиції переведення цього свята з букетно-цукеркового в політичну площину насправді не відбулося. І марші, і акції, які проводять громадські жіночі організації напередодні і під час 8 березня, якраз і мають на меті розвернути це суспільне сприйняття усвідомлення цього свята не як зобов'язальної процедури шанування, а як день, коли ми маємо говорити в абсолютно іншій конотації. Зараз розуміння традицій поступово змінюється. Але при цьому має змінитися система, бо це жінки не мають виборювати. Поза задекларовані речі у конвенціях та у законах ми все ще маємо незвичайно величезну прогалину між правом, можливістю його реалізації і реальним забезпеченням.
Фото: www.facebook.com/marshzhinok
