У першому фільмі брати Капранови розповідають про незручність персони Лесі Українки для радянської влади і пояснюють, яким чином вона намагалася девальвувати значення творчості літераторки. Микола Томенко зазначає, що кожна політична формація в усі часи намагалася зробити Лесю Українку своєю.
У другому фільмі розповідається про те, за яких умов Національному театру російської драми було присвоєне ім’я Лесі Українки та що було зроблено протягом 50 останніх років в контексті вшанування пам’яті літераторки.
У третій серії фільму йдеться про активність української інтелігенції в часи УНР, яка тоді розвивалася всупереч намаганням імперії задушити український народ. Леся Українка була центром кристалізації цих процесів, демонструючи своєю творчістю, що ще не вмерла Україна.
У четвертій серії фільму йдеться про видання творів Лесі Українки різних років. Про те, як радянська влада цензурувала їх і спотворювала образ поборниці української державності до прихильниці Марксистської ідеології.
У п’ятому фільмі розповідається про музичні уподобання Лесі Українки, для якої музика Вагнера – це частина побуту, частина життя, без якої вона не може жити. Також розповідається сучасні музичні інтерпретації віршів Лесі Українки.
У шостому фільмі літераторка Оксана Забужко розповідає про те, що поезія не була для Лесі Українки пріоритетним жанром. Це зріла, блискуча європейська письменниця, яка в сорок років подарувала європейській культурі кілька шедеврів, насамперед це "Лісова пісня" і "Камінний господар". Її поетичний дар був службовим.