Галина Бабій із премією імені Джеймса Мейса "Громадянська позиція" в галузі журналістики за 2024 рік. Фото: Укрінформ
На церемонії вручення премії імені Джеймса Мейса "Громадянська позиція" в галузі журналістики за 2024 рік побувала журналістка Українського Радіо Ірина Жданова.
Ірина Жданова: Сьогодні усімнадцяте оголосили лауреатів премії. Її присуджують авторам публіцистичних творів, які сприяють утвердженню історичної пам'яті українського народу, свідомості, самобутності і визнання Голодомору 1932-33 років геноцидом проти українців. Нагадаю, Джеймс Мейс, на честь якого названа премія, був американцем, не мав українського коріння. Але, попри це, він – видатний дослідник Голодомору 1932-33 років. Він жив в Україні, працював журналістом газети "День", був редактором англомовного дайджесту, і також був ініціатором акції "Свічка у вікні". В 2004 році Джеймса Мейса не стало, він помер. І у 2008-му році за ініціативою головної редакторки "День" Лариси Івшиної була заснована премія за публіцистичну роботу його імені. Назвали її "Громадянська позиція". Також засновники премії акцентують увагу на тому, що вони вручають її не лише тим авторам,які пишуть на тему Голодомору, але й тим, хто працює на подолання постгеноцидності українського суспільства.
У своєму виступі Лариса Івшина зазначила: "Ми починали тоді, коли тільки відкрили, зокрема, завдяки і Джеймсу, пекучі сторінки української історії, яка мала стати хордою для того, щоб українці засвоїли навіки, як буває, коли політичні помилки, роз'єднаність відкривають ворота ворогу. Ми дуже багато тоді писали про історію і вручали премію тим, хто підтримував нас на цьому непростому шляху. Вони знаменують собою відкриття страшної правди про Голодомор 1932-33 років. Ці лауреати і послідовники йшли за Джеймсом цією непростою дорогою. Джеймс був і залишається актуальним. Тому наші лауреати попередніх років нині на фронті.
І сьогодні ми переходимо до трішки іншого акценту. Бо всі ці наші переживання і страждання означають, що нам все одно треба приходити до розуміння, як лікується постгеноцидність. І що це лікується не тільки роками і меморіальними тижнями пам'яті жертв Голодомору. Це лікується всім іншим налаштуванням життя. Ми повинні змінити своє життя. Ми повинні інакше ставитися до того, що часто вважали другорядним або не дуже важливим. Постгеноцидність, на мій погляд, лікується високою культурою".
Ірина Жданова: Цьогоріч лауреаткою стала наша колега, радіоведуча Галина Бабій. Як сказала Лариса Івшина, постгеноцидність можна долати високою культурою. І про культуру говорили сьогодні багато, і Галина Бабій згадала, що свого часу прийшла у журналістику, бо хотіла розповідати про музику. І досі бачить великий сенс у тому, щоб культурі було приділено належну увагу в медіа. Тому "Громадянська позиція" – це не лише висвітлення соціальних, політичних подій, а також і культурних.
Галина Бабій: "Громадянська позиція – це вірність своїй нації, своїй державі, усвідомлення того, що ми самобутні, єдині і неповторні в світі серед інших народів. І тому ми маємо право на свою державу. Це наше законне право. І таке право має кожен народ, який має свою громадянську позицію і відповідність своїй ідентичності. Мені здається, що логічний ланцюжок в цьому простежується дуже явно. Я спочатку була здивована, що мені присудили цю премію. З іншого боку, я розумію, що, можливо, таким чином приклад мого простого життя є громадянською позицією. Може когось це теж надихне бути самим собою, відстоювати цінності своєї нації, своєї держави і свого народу. Лариса Івшина додала до премії традиційний грошовий еквівалент – 25 тисяч гривень, і я хочу спрямувати ці кошти на той великий збір, який Українське Радіо здійснює для 14-тої окремої механізованої бригади разом із фондом "Повернись живим". Я щаслива долучитися цими коштами до цього збору".
Теплі слова про Галину Бабій сказав голова Ради премії Сергій Тримбач: "Сьогоднішня наша лауреатка належить до когорти журналістів культурного фронту. Діяльність Галини Бабій полягає у відстоюванні сили нашої культури. Багато в чому завдяки пані Галина ми знаємо, що українська композиторська школа на високому світовому рівні. Кандидатуру Галини Бабій одноголосно підтримали всі члени журі. Лауреатка закінчила консерваторію, однак обрала шлях популяризації музики через журналістику".
Ірина Жданова: "Також до Ради премії входить дружина Джеймса Мейса Наталя Дзюбенко-Мейс. Нам Джеймс Мейс відомий, насамперед, як дослідник Голодомору і як людина, яка, не маючи українського коріння, досліджувала і сприймала близько до серця цю трагедію. Він зробив дуже багато, щоб правда про Голодомор відкривалася. Особливо важливо – в ті часи, коли про це було небезпечно навіть говорити. Джеймс Мейс помер у 2004 році. Минуло вже 20 років. Я запитала у пані Наталії, чи думає вона про те, як би її чоловік сприймав сьогодення, як би пояснював ці події. І вона сказала, що він багато чого передбачав.
Наталія Дзюбенко-Мейс: "Всі події він передбачав. Він передбачав навіть логіку цих подій. Він говорив, що тоді Росія ще не мала стільки сил. Але завтра "вона вб'ється в пір'я і неминуче висуне до України претензії і культурні, і політичні, і територіальні". Він говорив це ще тоді, коли сюди приїхав. Чому він добивався міжнародного визнання Голодомору? Тому що він вважав, що ці 4 томи документів, цей звіт, який він приніс комісії Конгресу США з вивчення Голодомору 1932—1933 років, яку сам очолював, ці документи для Незалежності і самозахисту України мають не менше, а навіть більше значення, ніж відкриття документів Молотова-Рібентропа для країн Прибалтики. Він вважав, що визнання світовою спільнотою Голодомору, як акту геноциду, стане політичним захистом для України. Якби на Кремль було накладена вина за народовбивство України в усіх трьох Голодоморах, Кремль дуже серйозно подумав би, чи нападати на Україну. Він добре подумав би, якби визнання було на рівні ООН, якби це було визнання не 36 країн, як сьогодні, а 136 країн. Тому Джеймс Мейс – адвокат України. Тому він їздив по всьому світові. І він бачив Україну в небезпеці".
Віталій Науменко: Пані Наталя сказала дуже правильну фразу про те, що нам потрібно вчитися говорити мовою культури з іншими народами. Це єдина цивілізована мова, яка прийнятна сьогодні.
Ірина Жданова: І це місток між політикою і культурою, про який говорили сьогодні практично всі присутні.
Сергій Тримбач: "Під час війни в Києві, у Львові та інших містах відбувається сплеск культурної енергії. Люди не можуть потрапити в театр, бо квитків немає. Щастя бачити, скільки з'являється книжок. Тобто ми все ж деякі уроки засвоїли".
Галина Бабій: "Мені здається, що зараз, в час війни проявляється наша ідентичність в тому, що ми – культурна нація. Ми про це починаємо згадувати. Тому що спокій, душевну рівновагу, надію ми черпаємо саме в пісні, а театрі, у виставах, у художніх виставках, у літературі. Ми – обдарована талановита нація. І воюємо ми тільки тому, що хтось оці наші таланти хоче перекреслити, затерти в історії і нав'язати нам свій чорний морок, чорний "русскій мір". Люди рятують свою психіку після бомбардувань саме у мистецьких закладах, люди відчувають в цьому потребу, як підживлення своєї ідентичності. Це джерело нашої енергії, джерело нашої життєстійкості. Наша українська душа виходить з мороку – інформаційного та пропагандистського. Вона очищається. Вона потребує високого".