Будівля Господарського суду Харківської області після обстрілу 28 жовтня 2024 року. Фото: facebook/supremecourt.ua
"Верховний суд дав чітку позицію"
Після початку широкомасштабного вторгнення чоловіки пішли в суди захищати своє право те, що вони одноосібно виховують дитину чи дітей, і мовляв через це їм потрібно встановити цей статус, щоб отримати відстрочку у ТЦК. Наскільки багато таких справ і яка позиція Верховного суду щодо цього?
Наскільки мені відомо, таких справ небагато.
Тобто медіа перебільшують? Бо видання, які працюють для юридичної спільноти, дуже багато пишуть про такі позови.
Правильно, можна взяти із тисячі випадків один і він дійсно буде помітний. Тим більше, це неприємна історія і для суду. Бо заведено і розслідується кримінальне провадження по одному з судів Одеської області, де якраз було озвучено медіа. Хоча тут треба говорити і про презумпцію невинуватості, справа ще не завершена, але принаймні підозра якраз була в тому, що суд постановляв такі рішення і, за їх припущенням, не завжди обґрунтовані і в великій кількості. Безперечно, з цим треба розбиратися в правовому полі – спочатку слідству, а потім суду.
Якщо про таке явище говорити в цілому, то давайте подивимося передумови цього. Дійсно, закон про мобілізацію визначає певний перелік осіб, які мають право на відстрочку. Одним із таких пунктів зазначено, що особи (це може бути чоловік, жінка і не обов'язково батьки), які самостійно утримують і виховують дитину. Далі є урядова постанова, в якій написано, що підставою для відстрочки від призову може бути надання у ТЦК рішення суду про встановлення факту самостійного утримання і виховання особою дитини. Тобто якщо особа підлягає призову по мобілізації, і якщо така ситуація є, то треба подати рішення суду. Практика суддів не була великою, але дійсно по країні пішло і одна справа дійшла до Верховного суду, навіть було передано на розгляд Великої Палати Верховного суду. Що суди ставили на вирішення вищого органу регулювання судової практики? Те, чи повинні вони розглядатись в порядку позовного провадження, чи в порядку, як уряд написав, встановлення факту. Я розумію, що це юридичні складності, але в чому вони полягають. Встановлення факту – це в суді фактично немає відповідача, незрозуміло до кого заявлені претензії, хоча в даній справі було ТЦК навіть залучено в якості зацікавленої особи, хоча воно не попадало в цей формат. І стало очевидно питання: а де ж інші особи, якщо там чоловік чи дружина, які теж по закону зобов'язані утримувати особу, її виховувати? Чи не звільняємо ми так від обов'язків? Хоча життя зараз дуже цікаве і теж були дискусії, а якщо скажімо дружина в силу певних обставин залишилась на тимчасово окупованій території, не змогла виїхати, або навпаки виїхала за кордон. Але знову таки, якщо перебуває за межами України, то чому вона не допомагає, чому не забирає дитину. Були великі палкі дискусії, але ми розуміли, що ці питання треба вирішити достатньо швидко. І достатньо швидко було Великою Палатою Верховного суду ухвалене рішення.
Але давайте нагадаємо фабулу, про яку справу йдеться. Це події 22-го року, що нібито в лютому 2022-го дружина виїхала, дитина залишилася з батьком, і батько вирішив, що йому треба, як там перелічено, субсидії, ще щось отримувати, і відстрочку від мобілізації. Тому він звернувся в суд, а перед тим вони ще встигли з дружиною розлучитись. І яке рішення Великої Палати ВСУ, що має тут суд встановлювати, чи не має?
От Велика Палата і вирішила. Перша і друга інстанції відмовили йому у встановленні факту. Чому? По-перше, він не довів, що самостійно виховує дитину. А друге – те, чому інша сторона, зокрема, дружина, не бере в цьому участі. Хоча тут справа була цікава, бо було залучено навіть ТЦК. Усі ці справи по факту, там прямо в законі написано: "якщо воно не породжує спір про право". А в даному випадку явно спір про право, тобто чи маєш ти відстрочку від мобілізації чи ні. Я думаю, що це не зовсім коректно було виписано в постанові уряду про ці факти. Може й розумілося, що факт то певний встановлюється, але це повинно бути не в фактовому провадженні, а в позивному, де повинні враховуватись хто є з родичів, що каже орган опіки та піклування, свідки, сусіди. Позиція ТЦК, якщо ми кажемо про спір про право. І зараз це рішення скасували, саме сказавши, що треба його розглядати в позовному провадженні, але окресливши ці всі моменти, що повинні вияснити до кінця все. І це я так думаю, що стримуючий фактор для того, що таких ситуацій, де особи можуть зловживати своїми такими правами. І якраз тут Верховний суд дав чітку позицію. Ми розуміємо, що виключити не можем. Раз держава давала і в законі, і в постанові уряду, то такі випадки дійсно можуть бути.
І вони є насправді. Але як не допустити зловживань?
Якраз ця позиція Великої Палати Верховного суду і сказала, що, по-перше, повинні бути чітко сформовані позовні вимоги, до кого, вислухали всі позиції, дослідили їх, а тоді вже висновок – так або ні.
Тобто не буде тепер такої ситуації, коли чоловік приходить до ТЦК вже із довідкою? Це мається на увазі?
Та якби ж із довідкою, з цілим рішенням суду. Але рішення суду – це якраз йде мова про те фактове, яке виносилось по спрощеній процедурі, де якби нема нікого, прийшов, заявив, що в мене є такі правовідносини. Знаєте, це колись часто використовувалось. Скажімо, факт належності певного документу. Там наче і нема відповідачів, але є факт, який обов'язково породжує певні наслідки. Бо той документ кудись можна подати, щось на підставі його отримати.
Окремі думки і відхід від попередніх позицій
Я знаю, що були різні думки у суддів Великої Палати, 8 окремих думок написали, тому в мене тут 2 питання. Чи може бути таке в перспективі, що Велика Палата може переглянути якось своє рішення? І як ви вважаєте, хто і що має допрацювати, щоби була якась правова визначеність у громадян, які опиняються перед перспективою мобілізації?
Ви порушили одну дуже важливу проблему – це відхід від попередніх позицій. Не всі розуміють, що це дуже серйозний інструмент і ним треба користуватися обережно. Я маю на увазі, що при тій самій законодавчій базі у відносно короткий період часу, якщо ми сформували практику, то треба її триматись. А в нас чим це обумовлено? У нас судді в Великій Палаті делеговані від Касаційних судів, вони відпрацьовують 3 роки, їх можна ще на такий термін переобрати або не переобрати, але не більше 2 термінів. Змінились люди, можливо десь позиція, і звідси у нас досить часто відходи від попередніх позицій. Але я думаю, що це нам треба перерости і розуміти, що і попереднє рішення наших колег, якщо воно сформувало позицію, то це дуже важливо для єдності і стабільності практики. І його бажано триматися. Взагалі бажано, щоб зміни були уже на підставі закону. Але ми не виключаємо, ми знаємо рішення Європейського суду, які кажуть – це живий організм, і ми іноді відходимо.
І Велика Палата має такі приклади?
Має. Але якщо повертаючись до цієї ситуації, то ті окремі думки суддів були не від того, що там були принципово проти позиції, яку ми озвучили. По-перше, ми виходимо із добропорядності, що усі порядно користуються своїми правами і не будуть зловживати. А всередині мова вже велась саме про механізми, бо судді бачили, що може бути і в фактовому провадженні. А я вже наголошував, що саме по цій справі були залучені і ТЦК, було перевірено і дана оцінка по тому розлученню, і там теж було відмовлено у встановленні такого факту. Тобто це більше велась мова за правовий механізм.
Станіслав Кравченко у студії Українського Радіо
"За ці роки ми вже навчились і трактуємо на користь людини"
Правозахисники звертають увагу на те, що немає єдності в практиці суддів у визнанні чи не визнанні документів, які були видані на тимчасово окупованих територіях. Законом визначено, що українська держава має визнавати певним порядком документи про народження, про смерть, про шлюб і розірвання шлюбу. Але з цим є 2 проблеми: по-перше, інколи суди приймають і розглядають, інколи не приймають і не розглядають. По-друге, правозахисників обурює те, що в таких позовах закон не звільняє людей від судового збору, однак це теж неоднакова практика.
Я пам'ятаю історію, був 14-й рік, тільки пішли агресивні дії, фактично війна, треба називати речі своїми іменами, але для того її придумали гібридною, щоб ми заплуталися і думали в правовому сенсі. Я розглядаю кримінальне провадження, мені обов'язково треба, що особа знає про те, що я його розглядаю. А вийшло так, що особа перебуває в слідчому ізоляторі в Донецьку, який на той час фактично був тимчасово окупований. Але ще був якийсь формат комунікації. І приходить електронною поштою повідомлення, документ. Перше – розписка особи, що він знає про це. А друге – супровідна, але уже з гербом країни, яку я не можу визнати (ДНР і орел). Як бути? Приймати офіційно? Як дати оцінку? З одного боку права людини, а з іншого – я ніколи не визнаю цей орган. І треба вибирати і оцінювати. Далі наступне. Пам'ятаєте, колись був резонанс – рішення суду в Полтавській області, коли він теж взяв якісь документи чи довідки, чи десь послався на рішення РФ, і наскільки це було сприйнято, мовляв Україна визнала. Так само була з історія з Кримом. У нас навіть такі моменти були провокативні: "а заберіть особу, яку ви просили на екстрадицію, але заберіть із Сімферополя". І фактично проблема ж залишилась, вона ще й погіршилась. Тому треба бути з цими речами обережними.
Щодо прикладів, які ви навели. За ці роки ми вже навчились і якраз трактуємо на користь людини. Зокрема щодо переміщених осіб при встановленні фактів народження, смерті, саме виходячи з прав людини. Наскільки мені відомо, така практика у судах є. Бо тут точно вже права і інтереси людини, дальше права і інтереси дитини, яка народилась, і всі інші правовідносини. Якщо це громадянин України і перебуває на нашій території, то ми зобов'язані його захищати. У тих випадках, коли є різність позиції суддів, то правозахисники точно знають, що робити. На відміну від кодексів, які в нас були до реформи 16-го і 17-го року, на той час вищих касаційних судів, я в такому суді працював, це була дуже велика проблема, бо в нас не було механізму забезпечення єдності. Від старих постанов пленуму Верховного суду ми відмовились, а нового так і не створили. Зараз такі механізми є. Це якраз у Касаційному суді, ми згадували зараз Велику Палату, але це не обов'язково. Ця позиція може бути сформована при звичайному розгляді колегії. Є такий механізм як об'єднані палати, є й палатне рішення, або є Велика Палата Верховного суду. Що це таке? Коли в суді виникає проблема і він бачить, що вже сформована позиція раніше, але вона йому не подобається, він вносить, це теж касація, мотивованою постановою передає на розгляд об'єднаної палати. В кожному суді є по 3 або по 4 палати, вони делегують свого представника в цей орган, і голова Касаційного суду є за посадою. Це 7 або 9 осіб. Уже не трійка, не п'ятірка, а розширена колегія. І вирішують, як правильно бути. І це сформована позиція, яка вже обов'язкова і для суддів касації, і нижчих інстанцій. А якщо вже зовсім не погоджуються з таким рішенням, а такі випадки є, то передають уже на Велику Палату. Пишуть, що це виключна правова проблема. А в Великій Палаті - це вже аж 21 суддя. І якщо позицію дали, то далі вже подобається, не подобається, будь ласка, слідуйте. Якщо, скажімо, це судова помилка або щось визначено не так, як це відповідає в законі, то на те є апеляція і касація. І в тому числі можна поставити питання, що неправильно стягнуто судовий збір і його повернути. Можна і такий механізм застосовувати. Але якщо це бар'єр і відмова, то тоді треба дивитись на ситуацію, як вона врегульована в законі.
"Тільки за вересень-жовтень ми змушені були зупинити роботу 6 судів"
На ваш погляд, як дають собі раду суди, судді, судова система в умовах широкомасштабної війни? Як вони працюють і наскільки справляються?
Я надзвичайно пишаюсь і судами, і суддями. Дуже важко, дуже складно. Наприклад, тільки за вересень-жовтень ми змушені були зупинити роботу 6 судів, це 6 районів Донецької області. Тому що є вже і територія захоплена, а лінія фронту наблизилась настільки, що перебувати там просто не можна ні суддям, ні працівникам апарату. Зараз існує такий механізм, за поданням голови Верховного суду, Вища рада правосуддя може змінити підсудність. І в даному випадку ми позмінювали підсудність справ на суди Дніпропетровщини. Це для них дуже велике навантаження. Справляємося, але дуже важко. Перш за все – кадровий голод, у цих умовах працювати надзвичайно складно. Для виконання будь-яких завдань повинні бути відповідні ресурси, а саме основне – людський фактор. І якраз з питанням наповнення суддів, особливо в апеляціях, є проблеми.
Ви маєте на увазі суддів чи апарат суду теж?
Суддів. Апарат теж, там невелика заробітна плата, йде змінюваність кадрів і ця проблема є. Але перш за все суддів. Щоб ви зрозуміли, на минулому тижні Європейський суд з прав людини організовував у Києві захід, на якому я зустрівся із заступниками з кримінальних справ Одеси. А Одеса – завжди складний кримінальний регіон, і там 2 судді, які розглядає кримінальні справи. Хоча за штатом їх там повинно бути мінімум 30-40.
