moldovalibera.md
Щоразу під час кожної кампанії ситуація була все складнішою, ризиків ставало все більше, висновків робилося все менше…
Санду проти Стояногло. На кону визначення майбутнього напрямку країни: чи буде вона мати тісніші зв'язки з Європою, Заходом чи більше буде орієнтуватися на Росію?
Масштаб геополітичний тут є. У молдавському контексті кожні вибори є репетицією наступних. Наразі ми маємо дуже складну ситуацію, коли інтрига зберігається до одного моменту і невідомо, чи проросійського кандидата підтримають, чи не підтримають, чи здобуде перемогу проєвропейський кандидат, чи не здобуде. І цей каскад в контексті розуміння українською аудиторії сьогоднішніх, нинішніх виборів почався в 2023 році з місцевих виборів Гагаузії – це автономія на півдні Молдови біля кордону з Одеською областю. Сепаратистські настрої там роздмухуються з 2023 року все сильніше і сильніше і досягли такого масштабу, що ми вже говоримо, що небезпечніше: чи придністровській сепаратизм, чи гагаузький сепаратизм. Там розпочала свою роботу мережа підкупу виборців, яку координує олігарх-утікач із Москви на російські гроші. І це фінансування відбувається через російські банки, виводять ці гроші в готівку так звані фінансові установи з Придністров'я і ця ситуація нагніталася, ескалувалася ще звідти. Потім відбулися по всій країні республіканські місцеві вибори, де вже були помітні перші дзвіночки, що нинішня влада, так звана, проєвропейська влада отримала перші дзвіночки занепокоєння. Бо не вдалося, на жаль, пропрезидентській партії "Дія та солідарність" взяти жодного серйозного міста і чудом вдалося відбити від проросійських впливів північ країни. Є таке місто Бєльці – це друге місто за масштабом, за розміром, що з півночі граничить з Україною, і має дуже потужні проросійські настрої. Але, застосувавши адміністративний ресурс, був знятий проросійський кандидат і проведений черговий тур. Власне потім перший тур президентських виборів і маємо другий тур. І щоразу під час кожної кампанії ситуація була все складнішою і складнішою, ризиків ставало все більше і більше, висновків робилося все менше і менше. І в останні дні перед голосуванням в другому турі ми бачимо дуже потужну активність, яка мала би бути ще з 2023 року, якщо не говорити, не оцінювати взагалі весь політичний цикл, принаймні під час якого Мая Санду та її партія при владі. Я веду до того, що, на жаль, громадянам Молдови треба буде обирати між проєвропейською владою, яка втратила чотири роки, нічого не зробила, не завоювала довіри громадян, під час її каденції посилилися сепаратистські настрої, нічого не було зроблено, щоб протидіяти цій мережі підкупу, про яку було відомо ще з 2023 року і проти цієї проєвропейської сили Росія виставила дев'ятьох кандидатів на першому турі і фаворитом врешті став Олександр Стояногло – колишній генеральний прокурор, який не довів жодного жодного корупційного обвинувачення проти тих же олігархів, які, завдяки йому, стали втікачами, не довів до кінця справу проти Ігоря Додона – в його контексті це головна справа. Бо Ігор Додон – колишній президент, лідер партії соціалістів, чиєю підтримкою пан Стояногло користується сьогодні, як кандидат в президенти. Така заключна риторика, яка розгортається між кандидатами від Маї Санду звучить звинувачення в бік Стояногло, що саме йому, за його прокурорської каденції не вдалося довести жодної топової справи до суду. З такого дискурсу виникає логічне запитання і до чинної влади: як так сталося, що прокурор такої якості опинився за крок до президентського крісла?
Всі чутливі теми залишаються на поверхні і Росія підживлює їх
Як могло статися, що в Молдові такі сильні проросійські настрої, чим це пояснюється?
Така динаміка складається через те, що національні меншини недостатньо були інтегровані за час незалежності Республіки Молдова, тому російська пропаганда дуже вдало використовує таку нездатність чинної влади інтегрувати повноцінно всі верстви населення в єдине суспільство. І через те, що всі дезінформаційні кампанії, які лунають як з боку Росії, так і з боку проросійських проксі, якими Росія керує через ті активи із західних країн, адже пропаганда деколи йде і румунською мовою через різні інші активи, що контролюється Росією. Активне розкачування теми, що Румунія хоче поглинути Молдову, що молдовська ідентичность дорівнює радянській ідентичності. Всі чутливі теми залишаються на поверхні і Росія підживлює їх, не дає цим чутливим темам відійти в минуле і таким чином тримає суспільство у постійній фрустрації, у постійному пошуку сенсів. Тобто суспільство йде не за певним раціональним планом, не за певною національною ідеєю, яку, в принципі, в цьому політичному протистоянні навіть важко якось прощупати. Суспільство йде за пошуком ідентичності: чи на зближення з Росією, яка гарантуватиме так званий нейтралітет, так звану молдавську ідентичність, так звану молдавську мову, яка, в свою чергу, є ідеологемою радянського режиму. І Мая Санду на противагу цьому обіцяє Євросоюз, зближення з Європою і об'єднання з історичним культурним простором, тобто з Румунією в нових умовах, в нових обставинах в Євросоюзі. Дві території зустрінуться, історична справедливість начебто відновиться в Євросоюзі. Загострення саме цього дискурсу історичних якихось паралелей, історичного реваншизму, який культовує Росія, не дає певним чином раціоналізувати дійсно важливі речі. Тобто євроінтеграція, як була абстрактною категорією, так і залишилась абстрактною категорією. В той час, як Росія експлуатує соціальну тему, якісь прості рішення, прості обіцянки, за якими люди йдуть. Вони бачить в них для себе покращення вже завтра, а європейська влада, європейський табір політиків буксує за рахунок оцього інформаційного шуму в таких абстрактних категоріях, які для виборців здаються дуже далекими і незрозумілими. І це насправді є величезною перешкодою, тому що і комунікація невдала, і населення неорганізоване в рамках проєвропейського курсу і це дуже підтвердив референдум. Референдум підтримали трохи більше 50%, тобто перевага була забезпечена кількістю голосів, які складають менше 1%. І це буде дуже потужним аргументом для Росії, яка буде завтра казати, що… пів країни! Куди ви тягнете в ЄС, якщо пів країни сказали ні!? І вони будуть качати цю тему.
Я б хотіла тут більше побачити проактивності від Кишинева. Ті ситуації, ті паралелі, які дотичні і до нас, мають спонукати столиці, відповідно і Київ, до проактивної політики, яка б виходила з самої держави. Ми постійно чекаємо активнішої участі Заходу – його, звісно, є за що критикувати – за те, як вони сприймають Росію і недооцінюють цю загрозу. Повна відірваність від реальності і молдавської влади – нинішньої проєвропейської, яку ми називаємо проєвропейською – це теж факт. Коли ми говоримо про Придністров'я, то жодного стратегічного бачення, як би цей конфлікт мав би бути вирішений.
Нічого в інформаційному просторі просто так не з'являється
А як ви думаєте, цей варіант з деокупацією Придністров'я і очищенням Придністров'я він розглядався як реальний чи це більше вигадки?
Це вже ні для кого не секрет, що Україна неформальними каналами – блогери, політологи, експерти – обговорювали питання, що може бути проведена якась там спеціальна операція з деокупації цього регіону і питання було би закрите через 3 дні. В той час в Кишиневі лунають думки, що таких жодних ініціатив не обговорювалося, але чомусь Мая Санду “втихомирювала” Київ, їздячи по всіх столицях Європи, щоб вони вплинули на Україну. Так обговорювалося чи не обговорювалося? Оце домінування емоції страху, очікування, коли війна в Україні завершиться якось там, а потім ми побачимо, хто буде керувати, хто буде домінувати в регіоні, хто буде сильніше здатним просувати свої інтереси, отоді ми побачимо, яка нам політика буде вигідніша. Це не європейський шлях. Тобто це шлях в Європу не по європейському шляху. Це не європейські цінності, це не чесно, це не демократично, це пристосувальницька політика, і це все від страху, і це все ефекти і російської пропаганди, і російського залякування, і російського шантажу. Тому це дуже комплексна проблема.
Я не вірю в інформаційні наративи. Нічого в інформаційному просторі просто так не з'являється. Я дійсно переконана, що такі інформаційні їжачки з'являлися в нашому просторі не просто так. І ці всі ідеї з'являлися також не просто так. Чи звучало це на офіційному рівні? Ми цього не знаємо. Але такі новини, такі заяви від відомих людей ми всі чули. Я думаю, що певні неформальні дискусії з цього приводу були. Принаймні це так сприймають в Кишиневі, що Київ таким чином намагався закинути якісь ініціативи, протестувати громадську думку щодо цього. Російська пропаганда і так накручує, що Київ хоче на нас напасти… Що на це можна відповісти? Російська пропаганда собі завжди придумає привід, як демонізувати і Україну, і Київ, і Молдову, якщо їм це треба буде. Якщо їм треба буде, то вони нападуть і на Київ, і на Молдову – якщо вони зможуть це зробити. Тому єдиним гарантом і демократії, і євроінтеграції подальшої, і безпечного голосування – це ЗСУ. Це єдиний гарант регіональної безпеки сьогодні. І це в Молдові мають почути і зрозуміти.
Ці президентські вибори – це свого роду підготовка до парламентських виборів
Після другого туру Санду утримається чи можлива зміна декорацій?
Ситуація дійсно дуже напружена і інтригуюча. Мої співрозмовники одноголосно говорять про те, що якщо Мая Санду і переможе, то дуже з мінімальним відривом і це так, як і відбулося з референдумом. Але зараз всі сили кинуті на те, щоб мобілізувати якнайбільше виборців. І це робить як Мая Санду, так і її опонент Олександр Стояногло. Але проблема в тому, що Стояногло є звідки дібрати цих голосів, а Маї Санду немає. Бо жодних мостів із іншими проєвропейськими силами не було вибудовано, жодних дружніх партнерських відносин з іншими політичними партіями, які не фінансує Москва, не було вибудовано. Або ті, які змінили якимось чином свою позицію після 2022 року. Тому що так як і в нас, в Молдові 2022 рік обнулив дуже багато речей і у цій тотальній небезпеці дуже багато політиків переоцінили свої орієнтири, зокрема і геополітичні. В першу чергу мова йде про мера столиці Кишинева Іона Чебана – він запустив свій політичний проєкт. Але вони так і не знайшли із центральною владою спільної мови. І от тільки зараз, за день до голосування Мая Санду зустрічається із очільником столиці. Чому над цим не можна було працювати рік тому, два роки тому?
За рік в Молдові парламентські вибори і треба буде одразу починати, засукавши рукави, готуватися.
Я так відчуваю, що ми завершуємо тим, з чого почали. Тому що ці президентські вибори – це свого роду буде підготовка до парламентських виборів. І чотири кандидати, які набрали понад 5% підтримки, потенційно ми їх побачимо у парламенті. Звісно, ситуація буде змінюватися, і це зараз прогнози широкими мазками. Це треба рахувати. Прогнози, які мені спадали на думку, стосуються якраз не тих партій, які будуть присутні в парламенті, а того, як Мая Санду в подальшому буде вибудовувати відносини із головними політичними гравцями. Це сам Стояногло, тому що переможе він чи не переможе, він вже є другою політичною фігурою персонального плану в політичному спектрі Молдови. І від їхніх взаємин дуже багато що залежатиме, якщо вони знайдуть якимось чином спільну мову. Як буде діяти Стояногло: чи він буде запускати свій власний проєкт, чи він очолить партію соціалістів? Якщо вони дійдуть до якогось компромісу, то це буде такий собі навіть не грузинський сценарій, це буде болгарський сценарій 2009 року, коли шлях до Європи буде, але він буде настільки повільним через цей вплив Росії, руху Кремля, вплив Москви. Якщо цей компроміс між ними буде знайдено, він буде ширшого плану і між політичними проєктами. І, звісно Маї Санду тоді доведеться рахуватися із тими умовами, які ставитиме Москва. Якщо залишиться антагоністична перспектива – Санду окремо, Стояногло окремо, то дійсно буде залежати дуже багато від того, хто зможе сформувати коаліцію і чи зможе Санду знайти друзів в новому парламенті. І тоді розділене суспільство залишатиметься, тобто перспективи песимістичні.
Читайте також: "Вступ до ЄС підтримано більшістю населення Молдови" – Посол Валеріу Ківерь
