Ілюстративне фото: suspilne.media
"Львів дихає дощем і книжками"
Напередодні у Львові розпочалася знакова культурно-мистецька акція Lviv BookForum. А сьогодні в межах цієї акції відбулася дискусія, присвячена 100-річчю Українського Радіо з промовистою назвою "Радіо в складні часи". Чим дихає Львів сьогодні?
Юрій Табаченко: Віталію, щоб ви і наші слухачі менше заздрили, у Львові дощ. Уже 3 дні. Але це жодним чином не зменшує значимість цьогорічного форуму. І тим паче нашого радійного заходу, який відбувся сьогодні в його межах.
Наталія Соколенко: Так, Львів дихає дощем і книжками. Це для Львова, мені здається, звична атмосфера, але сьогодні трохи більш книжок і трохи більше, до речі, Українського Радіо.
"Інтерес закордонної преси такий, що навмисно вчать українську "
Просив би трошки докладніше розповісти – скільки людей на форумі, чи є інтерес у громадськості, чи є іноземці? Одним словом, яка атмосфера на Lviv BookForum?
Наталія Соколенко: Головна цьогорічна локація форуму – це Порохова вежа. Це теж старовинна споруда, дуже цікава, в центрі Львова. І там "тусовка" досить серйозна. Багато іноземних журналістів і письменників. І я відзначила для себе, що серед них чимало тих, які вивчили вже українську мову. Я особисто спостерігала за спілкуванням відомого нашого автора численних книжок з історії України Ярослава Грицака, який спілкувався з німецькою журналісткою, літературознавицею. Вона підписувала в нього якусь книжку Ярослава Грицака, перекладену німецькою мовою, і вони спілкувалися українською. І чудово вона спілкувалася українською. Вони говорили про перспективи поширення праць про українську історію і взагалі українського контенту німецькою мовою. Це така от особливість. Тобто інтерес закордонної преси аж настільки величезний, що вони навмисно вчать українську мову.
"Ковід допоміг нам підготуватися до роботи у воєнних умовах"
Що можете розповісти про саму дискусію "Радіо в складні часи". Про що говорили, які основні акценти були зроблені? І чи виникли хоч у когось сумніви, що радіо – це минуле, сьогодення і я так думаю, що дуже оптимістичне майбутнє?
Юрій Табаченко: Я думаю, що дискусія була не про те, чи є це так, а власне про деталі, про особливості. Людям було цікаво дізнатися, як різні європейські мовники, зокрема Українське Радіо, в ці складні часи працюють. Якусь внутрішню інформацію, якісь свої особливості. Адже учасниками були не тільки ми, представники Українського Радіо, але й наші колеги з Європейської мовної спілки, зокрема зі Шведського радіо, із Канади була учасниця. Ми обмінялись думками, нашими історіями, як ми працюємо. Звісно, так сталося, що Українське Радіо потрапило в такий історичний момент і в такі часи, що нам випали найбільш екстремальні умови. Якщо говорити про скрутні часи, то у нас вони найбільш скрутні, це не обговорюється. І не тільки в межах цієї дискусії, а взагалі за ці 2,5 роки ми отримуємо багато запитів від колег з інших радіостанцій з усього світу, з Європейської мовної спілки, щоб ми поділились нашим досвідом роботи в ці воєнні скрутні часи. І ми розповідали сьогодні про це. Можливо, це буде дивно чути комусь, але в перші місяці, я думаю, ви пам'ятаєте, як ми в редакції не раз говорили, що ковід допоміг нам. Як би це не звучало дивно, але ковід допоміг нам морально і фізично підготуватися. Ми багато процесів своїх вдосконалили, ми навчились трохи по-іншому командно працювати. І головне, ми морально були готові до певних випробувань. Звісно, ми явно не очікували аж таких випробувань, але це нам значно поліпшило підготовку і нам було вже значно простіше працювати у воєнних умовах.
Юрій Табаченко. Фото: Суспільне/Володимир Шевчук
Без радіо просто неможливо виходити із скрутних ситуацій
Наталія Соколенко: Я хочу додати, що ж розповідали на цій дискусії наші колеги. Зокрема, вмикалася до нас у дискусію із Стокгольма Софія Таавіцайнен зі Шведського радіо. І тут я хочу сказати, що коли наші менеджери і загалом працівники Українського Радіо кажуть, що цього року нам виповнюється 100 років, і Українське Радіо одна з найстарших радіокомпаній в Європі, та й у світі, напевно, то ми цьому сьогодні якраз і дістали підтвердження. Тому що Шведське радіо було засновано теж у 1924 році, як і Українське Радіо, щоправда всього лише на пів року раніше – 21 березня. І пані Софія, яка вмикалася із Стокгольма, розповідала про те, що теж у них без радіо просто неможливо виходити з якихось скрутних ситуацій, починаючи від великих пожеж, які були в 2018 році. Горіли ліси і треба було саме по радіо, бо інші канали зв'язку просто не працювали, розповідати шведам, як евакуюватися, яку дорогу обрати. І це все було через радіо, тому що радіо продовжувало працювати попри все. І звісно, спільна біда, спільний виклик для всього світу – це пандемія COVID-19, яку Швеція теж переживала. І пані Софія розповіла надзвичайно цікаву історію, як шведське радіо говорило під час ковіду. Воно мусило говорити не тільки шведською мовою, а й сомалійською. В них у Стокгольмі була велика громада людей, які приїхали до Швеції з Сомалі, які не знали шведської мови і були повністю розгублені, дезорієнтовані. І тоді Шведське радіо оперативно долучило до свого ефіру лікарів, які говорили сомалійською мовою, інших фахівців, які знали сомалійську, і тоді Шведське радіо саме для цієї громади заговорило сомалійською мовою. І їм вдалося стабілізувати ситуацію в цій громаді.
І ще цікавий у нас був співрозмовник – це Метью Раволл, старший медіааналітик з організації, яка об'єднує всі суспільні радіостанції Європи (EBU). Він теж говорив, що у випадку, наприклад, землетрусу, не тільки в Європі, а й в Сирії, в Туреччині, радіо залишалося єдиним каналом інформації, через який уряди могли повідомляти своїм громадянам, коли надійде допомога, як евакуюватися, тощо. Він теж згадав про пандемію ковід, але трошки в іншому ключі. Що саме радіо, суспільні мовники, такі як Українське Радіо, а у Франції Французьке радіо під час ковіду допомагало боротися з фейками, які тоді розганялися проти вакцинації, щодо інших заходів, які мусили проводити уряди. І саме Французьке радіо не дозволяло цим фейкам брати гору над нормальною, перевіреною інформацією. Це було надзвичайно цікаво почути, як в інших країнах. Бо ми ж живемо в Україні і нам зрозуміла наша ситуація. І зрозуміло, що в Україні без радіо – ніяк і ніде. Тому дуже було цікаво дізнатися, що радіо – це така технологія і такі високий стандарти мовлення, що вони працюють по всьому світу. Це було дуже цікаво.
Наталія Соколенко. Фото: facebook/natali.sokolenko
"Радіо – це ЗМІ останньої надії"
Юрій Табаченко: Я можу додати, що з нашого боку нам теж було чим відповісти. Ще один учасник дискусії з боку України – секретар Наглядової ради Спільного мовлення Вадим Міський – згадав наш досвід боротьби із фейками, особливо в перші дні повномасштабного вторгнення. Він розповів історію, як у нас почала виходити тоді програма "Русскій фейк". Вадим був ведучим цієї програми. І ми просто брали ці фейки, розкладали по поличках, що з ними не так. А потім уже нам прийшли відгуки, зокрема з Чернігова від одного зі слухачів, як він на радіоприймачі, не маючи ні світла, ні інтернету, слухав ці передачі, потім приходив десь у чергу в магазин і чув, що ті самі фейки, які розвінчувалися на Українському Радіо, звучали в цій черзі. І він розповідав людям у черзі аргументовано, базуючись на наших передачах, на нашій інформації, чому це брехня, чому це не так.
І ще одне. Якщо говорити про саму технологію радіо, що вона максимально доступна, мобільна, останньою залишається, я іноді так кажу, що радіо – це ЗМІ останньої надії. Це коли все уже зникає, а радіо залишається, то в наших українських реаліях це ще одна особливість. І Вадим Міський про неї теж згадав: радіо не залишає слідів споживання, слідів слухання. Тобто, якщо, наприклад, ти на окупованій території проходиш якийсь блокпост, у тебе ворожі військові перевіряють телефон і в ньому завантажені якісь українські телеграм-канали, наприклад, то це вже небезпека для життя. А якщо ти слухав радіо, то ніхто не дізнається, навіть якщо воно було на нашій хвилі налаштоване. Крутнув в бік налаштування і все, ніхто не знатиме, яка в тебе була хвиля секунду тому.
Українське Радіо працювало весь час протягом війни і не зникало
Радіомовлення під час війни. Чи всі резерви задіяла Україна, українська влада для того, щоб радіо давало 100% віддачу, як ви думаєте?
Юрій Табаченко: І держава, і вся наша команда, безумовно, доклали максимум зусиль. Але я думаю, що оцінку нам дадуть наші слухачі за нашу роботу в час війни. Але ми можемо точно сказати, що ми робили і продовжуємо робити все від нас залежне. І ми, до речі, сьогодні теж говорили на конференції про те, що дуже важливо і безпеку самого мовника організувати. Безумовно, ми не можемо і не будемо розкривати всі деталі того, як ми цього досягли, але за ці 2,5 роки ми вже настільки зарезервували наше мовлення, що дуже і дуже складно якось його вивести з ладу, завдати шкоди. Вже така настільки багаторівнева, багатоповерхова вибудована система, бо ми вже зіштовхувались із цим. Все-таки 14 телерадіотрансляційних веж було зруйновано ворогом за весь цей час, була маса різних диверсій і всього. Тому ми вчились. Тобто щось ми перебачили заздалегідь, щось доробляли і виправляли під час повномасштабного вторгнення. Але зробили таким чином, щоб і під час блекаутів, і під час обстрілів, і навіть, не дай Бог, у разі якихось більш серйозних нападів, Українське Радіо працювало весь час і не зникало. Це наша робота, безумовно, і всієї нашої команди. Я пам'ятаю той перший день, коли 24 лютого 22-го року ми всі зібрались в нашому офісі на Хрещатику. Це було неймовірне відчуття, коли буквально щохвилини відчиняються двері і заходять наші журналісти, режисери, редактори, і кожен пропонує, чим я можу бути корисним, що я можу зробити. Всі долучались, працювали як єдина команда. І з телебаченням Суспільним ми тоді разом робили – фактично наш Марафон. Тобто, щось ми у них брали, щоб можна було перепочити, щось телебачення брало нашого. Це була спільна робота. Все на Перемогу України.
"Ми за будь-яких обставин працюємо за стандартами"
Йшлося під час дискусії і про вивчення досвіду Українського Радіо. Як його сприймають у світі?
Наталія Соколенко: Про це коротко говорила Марта Дичок, професорка департаменту історії та політичних наук Університету Західного Онтаріо. Марта була журналісткою в 91-му році й опинилася в Києві якраз у дні, коли була проголошена українська незалежність, народжувалася наша незалежність. І вона якраз і говорила, що Українське Радіо, завдяки тому, що працює за стандартами, які зрозумілі для західних демократій, користується довірою. Тому ще одне наше джерело сили і авторитету – це те, що ми за будь-яких обставин працюємо за стандартами.
