Фото ілюстративне, pon.org.ua
В 2023 році 55% роботодавців говорили про нестачу робочої сили. В 2024 році по це заявляли 74%
Чому ви вирішили провести це дослідження і що хотіли дізнатися?
Ми планували це дослідження ще минулого року, і причиною реалізації цього проєкту стало усвідомлення того, що є великий запит збалансувати майбутнє ринку праці в Україні. Економіка України після початку повномасштабної війни впала на 29%, хоча міжнародні фінансові інституції прогнозували падіння на рівні 45%. Історично так склалося, що економіка України своїм основним драйвером мала споживання і державні витрати. В нас було досить мало прямих іноземних інвестицій, а також експорту. І, відповідно, це все впливало на ринок праці. Після повномасштабної війни рівень безробіття в Україні становив близько 21%, порівнюючи з попередніми показниками рівня безробіття на рівні від 6,9 до 10%. Хоча в країнах ЄС рівень безробіття становить близько 6%. І це була велика аномалія. НБУ та Міністерство економіки прогнозували рівень безробіття на рівні 26% у 2022 році. Але економіка України стала більш стійкою, і, відповідно, малий та середній бізнес досить багато інвестував в такі речі, як релокація, як створення якихось нових виробництв або переміщення існуючих. Відповідно був запит на робочу силу всередині економіки. І тому рівень безробіття почав зменшуватися, він уже становив близько 14-15% в 2023 і 2024 роках. Зараз ми розуміємо, що навіть незважаючи на такі високі показники рівня безробіття, які були в Україні в період з 2022 по 2024 рік, роботодавці говорять про те, що є нестача робочої сили або людського капіталу в Україні.
Європейська Бізнес Асоціація проводила досить цікаве дослідження і опитування основних роботодавців в Україні, і в 2023 році 55% з них говорили про те, що є нестача робочої сили. В 2024 році це вже було 74%. Ми розуміємо, що є певний дисбаланс на ринку праці. Наша організація вирішила зацікавитися, яким чином взагалі збалансувати ринок праці, яким може бути майбутнє робочої сили в Україні і проаналізувати основні тренди щодо того, як краще залучити вимушених мігрантів і повернути їх з-за кордону, так як згідно різних оцінок зараз близько 5 млн українців перебуває за кордоном в основному в країнах Європейського Союзу. Їх потрібно повертати, щоб відновлювати економіку України, щоб забезпечувати темпи економічного зростання на рівні не менше ніж 7%, щоб подвоїти українську економіку в найближчі 10 років. Але цього недостатньо, і тому потрібно також дивитися на можливості, які ми могли би створити в контексті кращої економічної інтеграції соціально вразливих груп населення. І саме тому ми почали реалізовувати цей проєкт разом з Partnership Fund for a Resilient Ukraine, він називається допомога у формуванні публічної політики в сфері інтеграції соціальних вразливих груп населення до ринку праці. Ми провели фундаментальну аналітику, яка дозволила нам, як краще зрозуміти поточний стан речей на ринку праці, поцікавитися міжнародним досвідом, яким чином країни створювали такі можливості для соціально вразливих груп населення, а також сформувати певні рекомендації, які будуть корисними для різних груп стейкхолдерів: і для уряду, і для роботодавці, і безпосередньо для соціально вразливих груп населення.
В Україні рівень працевлаштування осіб з інвалідністю в п'ять разів нижчий, ніж в країнах Європейського Союзу
Можете перерахувати групи людей, щодо яких ви проводили дослідження?
В першу чергу ми дивилися на вимушених мігрантів, так як це є об'єктивно найбільша група населення, яка зараз перебуває за кордоном. Також це особи з інвалідністю, це внутрішньо переміщені особи або всередині країни — між областями, або всередині областей. Це також жінки, молодь, ветерани війни.
З якими проблемами ці групи зіштовхуються?
1. Особи з інвалідністю. Ця проблема існувала ще до повномасштабної війни. Вона зумовлена тим, що в суспільстві існують певні стереотипи та упередження, можливо, стосовно нижчої продуктивності, або стосовно певних юридичних питань, які потрібно вирішити. Але це насправді не так. Тобто це є перша проблема, яка, насправді, зменшує можливість інтеграції соціально вразливих груп населення до ринку праці. Також тут варто не забувати про те, що в радянські часи до моменту відновлення української незалежності в 1991 році існувала принципова політика непрацевлаштування осіб з інвалідністю. І після 1991 року, коли Україна відновила свою незалежність, ми почали активно руйнувати цю політику, почали більше долучати осіб з інвалідністю до ринку праці. Почали більше створювати певні регуляторні умови, організаційні умови, але цього недостатньо, оскільки розвинені країни світу десятиліттями будують політики адаптацій, вони будують політики, які дозволяють краще залучати до ринку праці осіб з інвалідністю. Про це свідчить також статистика, те, що в Україні рівень працевлаштування осіб з інвалідністю в п'ять разів нижче, ніж в країнах Європейського Союзу.
Це стереотипи, чи є якісь об'єктивні причини, чому люди з інвалідністю менше мають шансів влаштуватися на роботу?
В першу чергу це стереотипи і упередження, але не тільки. Тут ми можемо говорити і про об'єктивні фактори навколишнього середовища, питання безбар'єрності, яке є надзвичайно важливим, в першу чергу фізичної безбар'єрності. Тут варто розуміти, яким чином людина з інвалідністю буде добиратися до роботи, наявність ліфтів, наявність пандусів, багато інших речей, які, дозволяють краще адаптуватися до ринку праці. Це є регуляторка, яка теж є не завжди досконалою. В Україні заборонено мати випробувальний період для осіб з інвалідністю, так як це суперечить українському законодавству. І в деякі моменти це відлякує роботодавців. Це б суттєво створило більше можливостей для осіб з інвалідністю, якби такої вимоги не було або якби вона була добре прокомунікована українським роботодавцям, які хочуть все ж таки взяти особу з інвалідністю. Це певним чином політика, яка стосується квотування. В Україні існує політика того, що має бути працевлаштовано не менше ніж 4% осіб з інвалідністю на підприємствах як в державному, так і в приватному секторі. Але інші країни світу мають трошки відмінні методи кращої інтеграції або кращої адаптації. Якщо ми говоримо про найбільш розвинені країни Скандинавії, такі як Швеція, Норвегія, або якщо ми говоримо про Сполучені Штати Америки, Нідерланди, вони, як правило, віддають перевагу створенню програм та інструментів для економічної інтеграції осіб з інвалідністю, аніж певного роду квотування. Тобто там існує розвинена екосистема, в якій є соціальні працівники, які супроводжують особу з інвалідністю з дитинства, які займаються професійною орієнтацією, які займаються тим, щоб дійсно в людини було створено достатньо можливостей. І це формує певну культуру інклюзії, над цим потрібно працювати, над цим потрібно думати з щодня і створювати такі можливості в Україні. Потрібно створювати можливості фінансування для доопрацювання робочих місць або для їхньої адаптації, це має бути співфінансування зі сторони держави.
Зараз за підтримки міжнародних партнерів Україна імплементує досить значну кількість програм, які дозволяють створити кращі умови для працевлаштування соціально вразливих груп населення
Швеція є лідеркою з інклюзивного і безбар'єрного працевлаштування. В чому проблема не зробити таке в Україні?
Насправді проблема завжди полягає або в організації процесу, або в наявних ресурсах. І зараз ми вже розуміємо, що ринок праці настільки змінився, що нам недостатньо фахівців з реабілітації або соціальних працівників. І соціальні працівники — це те, що стосується не тільки проблем осіб з інвалідністю, а також і проблем вимушених переселенців, до прикладу. От якщо ми подивимося на статистику в деяких об'єднаних територіальних громадах, то на декілька тисяч або навіть на декілька десятків тисяч, до прикладу, вимушено переміщених осіб є буквально двоє або троє соціальних працівників. І це недостатній масштаб. Це з однієї сторони. З іншої сторони питання законодавчого регулювання — це теж те, над чим потрібно нам працювати. Але є ще більша проблема — це низька обізнаність або низький рівень поінформованості щодо тих програм, які вже імплементуються. Насправді держава зараз за підтримки міжнародних партнерів імплементує досить значну кількість програм, які дозволяють створити кращі умови для працевлаштування соціально вразливих груп населення. І це має бути скоординована політика, до прикладу, як в країнах Скандинавії або Західної Європи є значний рівень координації між урядовим сектором — і в Україні це мали б бути Міністерство економіки, Міністерство соціальної політики, Державна служба зайнятості, Міністерство цифрової трансформації, які б мали мати один голос щодо того, яким чином ми, як держава, створюємо умови. Бо насправді створюється досить багато умов. І ми зробили значний прогрес, порівнюючи з 1991-м роком. І ще більший прогрес ми зробили в умовах повномасштабної війни, так як ця проблема стала ще більш кричущою і такою, яка вимагає негайного вирішення.
2. Переселенці. Українська економіка змінилася досить суттєво. Взагалі економічна географія України змінилася суттєво. З початку повномасштабної війни і взагалі з початку війни, яка триває вже майже 10 років, економіка України переживала таку структурну трансформацію, з однієї сторони, через те, що сектори економіки змінювалися, ми почали краще інтегруватися в ЄС, і в ланцюжки доданої вартості, відповідно, створювався запит на нові професії, на нові сектори, на нові індустрії. Але ця проблема почала посилюватися після початку повномасштабної війни. На це є декілька причин: по-перше, релокація підприємств і створення можливостей в тих секторах економіки, які були не притаманні регіонам, в які релокувалися підприємства. По-друге, це значна кількість вимушено переміщених осіб. Якщо раніше існували стереотипи про те, що переважна більшість людей переїхали зі сходу на захід, то це насправді не так. Через те, що найбільшу кількість внутрішньо переміщених осіб прийняли регіони, які є відносно близькими до прифронтових регіонів: це Київ, Київська область, Харківська область, Дніпропетровська область. І тут і підприємства, і потенційні шукачі роботи зіштовхнулися з такою проблемою, як невідповідність наявних робочих місць, експертизі або кваліфікації людей, які переїхали. Це перша і найбільша проблема, яка зараз існує. Ми можемо це перевірити досить просто. Ми можемо подивитися на економіку однієї області, до прикладу, Закарпатської області, в якій зарплати або рівень доходу зростає досить швидкими темпами, але в той же час рівень беззробіття є високим. Що це означає? Якщо зарплати зростають швидко, це означає, що є великий попит на робочу силу. Відповідно, роботодавець готовий платити. Що означає високий рівень безробіття? Це означає, що все рівно, навіть маючи величезну конкуренцію за робочу силу, немає достатньої кількості кадрів, які могли би замістити ці вакансії, а для частини потенційно кваліфікованої робочої сили немає роботи, яку вони могли б виконувати. І це формує дисбаланс на регіональному рівні і, відповідно, формує певний запит для перекваліфікації. А це ще одна річ, яка пов'язана з досить низькими рівнями працевлаштування внутрішньо переміщених осіб. Міграція всередині країни має більш-менш ситуативний характер або в сприйнятті потенційних роботодавців має такий характер — це, напевно, одна з найбільших проблем.
3. Українські мігранти за межами України. Рахувати вимушених мігрантів дуже складно. Єдині достовірні дані, які ми можемо використовувати, це дані Євростату. Це близько 4 млн українців, які проживали ще в 2023 році в країнах Європейського Союзу. Це є дуже значна категорія населення. Ми розуміємо, що для потреб українського відновлення та розвитку українська економіка має зростати і зростати досить швидко, як мінімум 7% щороку, щоб подвоїти українську економіку в наступні 10 років. Для цього в нас буде формуватися певний дефіцит робочої сили. За нашими оцінками це від 3,5 до 4,1 млн людей. Відповідно, українців потрібно повертати не тільки з соціальних, патріотичних причин, а також і з економічних причин. Ми аналізували досить багато динаміку настроїв українців, які перебувають за кордоном, і можна виділити декілька факторів, які формують це сприйняття.
Перший і найважливіший фактор — це безпека. Тобто є значна частина людей, які очікують української перемоги на таких умовах, які потрібні нашій країні.
Другий фактор — це інфраструктура. Значна частина людей втратили свої домівки, відповідно до того моменту, поки не буде відбудовано їхнє житло або не будуть створені можливості в деяких інших регіонах — і тут теж є певна статистика, що частина людей, які виїжджали з прифронтових регіонів були більш схильними повернутися в більш безпечні регіони заходу або центру України. Третій фактор — це економіка. Напевно один з найважливіших факторів. Ми розуміємо, що безробіття досить високе, відповідно потрібно створювати економічні можливості, інформувати про них українських вимушених мігрантів.
