Олімпійські кільця на Ейфелевій вежі, Париж, 2024 рік. Фото: commons.wikimedia.org
Збірна України – 140 олімпійців у 23 видах спорту
Збірна України – це 140 атлетів, які змагатимуться у 23 видах спорту. Під час війни Україні потрібно активно заявляти про себе, зокрема, і на спортивній арені. Тому участь наших спортсменів вкрай важлива. Але у них значно гірші умови для тренування. Росіяни винищили низку наших спортивних потужностей. Як нам вдалося зібрати збірну і вийти таким якісним складом – 140 спортсменів?
Нам держава, уряд, президент дозволяють це робити. Якби на було дозволу, ми б цього зробити не змогли. Тому що ми всі разом. Ті, кого навіть згадувати зайвий раз не хочеться, дуже хотіли потрапити на Олімпіаду, і всіма правдами і неправдами, своєю дезінформацією, вони робили все, щоб ми туди не потрапили. У них така політика. Ми писали листи до МОК разом із Міністерством молоді та спорту і різними федераціями для того, щоб не допускали атлетів, які підтримують і пропагують війну, або є військовослужбовцями РФ. За олімпійською хартією – це позаполітичні змагання. Колись під час Олімпійських ігор зупинялися війни.
Валерій Андрійцев. Фото: Олег Тарануха/ nachasi.com
У недопущенні росіян на Олімпіаду "ми досягли максимального результату"
Як ви оцінюєте зусилля НОК і окремих спортсменів, які багато виступали проти участі росіян та білорусів, котрі також підтримують цю війну проти України?
Нещодавно збірна Росії з дзюдо відмовилася від участі, збірна Росії з боротьби відмовилася від участі. Хоча там у них топові спортсмени, і росіяни максимально розраховували на їхній результат. Але за рахунок того, що ми їх не допустили, написали відповідні листи в усі організації, ми досягли максимального результату. Хотілося б, щоб наших хлопців поїхало більше. Але у них (росіян та білорусів) із двох країн – до 50 спортсменів, а у нас із однієї – 140. Наші хлопці й дівчата доклали максимум зусиль. Хтось тренувався за кордоном, хтось тренувався вдома під час постійних тривог. У наших союзників із різних держав були рівні умови. А у нас у цей надскладний час те, що ми здобули ліцензії і маємо можливість їхати на Олімпійські ігри – це вже великий успіх. Тому що ми пропустили багато турнірів. Наші спортсмени відмовлялися брати участь в тих змаганнях, в яких брали участь спортсмени країн-агресорів під їхніми прапорами. І ми через це багато втратили ліцензій. Але завдяки фехтувальниці Ользі Харлан нам теж багато чого вдалося досягти.
"Завдяки вчинку Олі Харлан можемо не тиснути руки тим, хто представляє навіть нейтральні країни"
Давайте нагадаємо про цей її вчинок, яким вона сколихнула весь світовий спорт.
На змаганнях виставили російську спортсменку, завданням якої було не перемогти Олю Харлан, а показати, що у нас дружні народи, і у нас все нібито о’кей. І Оля зробила жест, який, в принципі, не заборонений змаганнями. Вона відмовилася рапірою, можна сказати, тиснути руку. Розвернулася і пішла. Загалом, згідно з правилами, спортсмени мають наприкінці вітатися. Але Оля зробила дійсно мужній вчинок, показавши, що ми не друзі, що у нас війна. Росіяни почали добиватися, щоб її дискваліфікували. Голова МОК Томас Бах сказав, що дає їй білу картку, тобто вона може брати участь в змаганнях. Проте вона сказала, що здобуде ліцензію сама. Що вона і зробила. Завдяки її вчинку в Асоціації вільної боротьби нам вдалося добитися, щоб ми не тиснули руки нейтральним спортсменам. Про прапори я вже мовчу. Але зі спортсменами, яких випускають під нейтральними прапорами, нам потрібно було тричі тиснути руки. Перший раз, коли виходиш на килим, другий раз – коли сутичка закінчилася, тиснеш йому і секунданту. У нас усі категорично відмовлялися. Але завдяки вчинку Олі Харлан нам вдалося добитися, щоб, виступаючи на змаганнях, ми не тиснули руки тим, хто представляє навіть нейтральні країни.
Ольга Харлан. Фото: AP/Antonio Calanni
Розкажіть про наші олімпійські надії. На кого ми сподіваємося?
У нас є вже титуловані спортсмени, але самі спортсмени не люблять нічого загадувати. Олімпійські ігри – це непередбачувані змагання. Чемпіонати світу, Європи – це один рівень змагань. Приїжджаєш на Олімпійські ігри, а там зовсім інша атмосфера. І навіть близькі люди "допомагають", говорячи "ми чекаємо від тебе всі медалі".
"Це унікальний плацдарм"
Це тисне психологічно?
На більшість тисне. Ми, українці, розуміємо, скільки зараз в цей час на нас покладається сподівань. Хлопцям на фронті перемоги на міжнародній арені зміцнюють дух. Дух йти в атаку. Так само після перемоги Олі Харлан хлопці на передовій казали, що йшли в атаку з її словами і її перемогою. Тиск величезний. Адже у нас війна, і всі очікують Перемоги. Добре, коли тренер і спортсмен це розуміють. У кожного є своя методика. Я думаю, що всі, хто поїхав, розуміють, що вони представляють честь країни. І вони докладуть максимум зусиль для того, щоб здобути золото Олімпійських ігор. Кожен зі спортсменів, не важливо, з якого виду спорту, 24/7 тренується і думає про те, як стати олімпійським чемпіоном і принести славу нашій державі.
Спорт – це унікальний плацдарм. Це меседж, який не можуть зробити тисячі дипломатів. Спортсмени – це маленькі посли, які розповідають про те, що у нас відбувається в країні, які звірства окупантів відбувалися і відбуваються у нас. І вони доносять правдиву інформацію по всьому світу. Адже агресор потужно працює в цьому плані й доносить інформацію з іншої сторони, мовляв, "у нас звичайний конфлікт". Спортсмени допомагають роботі дипломатів. Для того, щоб дружні країни підтримували нас.
Військові чекають наших перемог
Яка атмосфера панує загалом в олімпійському селищі? Як спортсмени і тренери стабілізують свій психологічний стан? Як впливають побутові моменти?
Насправді у кожного чемпіона, у кожного спортсмена – свій шлях. Під час боротьби немає часу думати. Ми прораховуємо сутичку наперед. Ми прораховуємо всіх можливих суперників, всі ймовірні варіанти, з ким доведеться зустрітися. На кожного суперника ми робимо тактичну схему і попередній план дій. Бо коли ти виходиш на бій, а у тебе немає плану, ти вже нічого не зробиш. Ймовірніше за все, ти програєш. Є штаб, який працює. Його не видно, не чути. Але там серце, там кипить робота. Вони 24/7 спостерігають за змаганнями, допомагають спортсменам дістатися до тренувального табору, до змагань тощо. Було багато моментів, коли спортсмени могли залишитися без медалей, але завдяки роботі координаційного центру НОК, який є в місцях проведення Олімпійських ігор, у нас додалося дуже багато медалей. До кожного спортсмена індивідуальний підхід. А щодо атмосфери, то в умовах війни росіяни і білоруси просто змінили громадянство, попереходили під прапори інших країн. Але вони все одно залишаються представниками країн-агресорів. І навіть не показуючи цього, вони ведуть свою політику. В таких умовах, звісно, нашим спортсменам тяжче. Але зазвичай там дружня атмосфера. Там є певні традиції, там є обмін досвідом, там є вибори в комісію атлетів МОК. Наші спортсмени мотивовані, у них є підтримка уряду, міністерства, НОК. І найважливіше – підтримка людей, які захищають нашу країну. Військові чекають наших перемог. Вони на фронті, але вони спостерігають, вболівають і чекають, щоб наш стяг піднімався над всім світом. Нашу країну знають і завдяки спорту. Це наш найпозитивніший меседж.