Ірина Фаріон. Фото: Фейсбук
"Таких цілеспрямованих, рішучих, принципових, як вона, серед української еліти практично не було і немає"
Хотілося б почути ваші спогади про те, як пані Ірина потрапила до лав вашої партії? Як перетнулися ваші шляхи?
Олег Тягнибок: Ірина була унікальною жінкою, патріоткою, націоналісткою. Ми запізналися декілька десятків років тому, коли вона, працюючи в "Львівській політехніці", організувала конкурс плакатів. І тоді комуністичні, соціалістичні партії подали на Фаріон до суду, в прокуратуру. І років 25 тому почалися її переслідування. Наша політична сила "Всеукраїнське обʼєднання "Свобода" тоді захистило Ірину Фаріон в судах.
А який напрямок був закріплений за пані Іриною у вашій політичній силі? Як вона проявляла себе як організаторка партійної роботи?
Олег Тягнибок: Ірина Фаріон була членом найвищого керівного органу нашої політичної сили. Вона відповідала за напрямок захисту української мови та освітній напрямок. Це була унікальна людина, таких цілеспрямованих, рішучих, принципових, як вона, серед української еліти практично не було і немає.
Вона була частиною нашої команди. "Свободу" було важко уявити без Фаріон. Те, що вона і ми сповідували, тому що ідеї, які ми проголошували протягом багатьох десятиліть, сьогодні сприймаються в українському суспільстві особливо. Ніхто не може заперечувати, що те, що говорила Ірина Фаріон, що вона відстоювала, не відповідає інтересам української нації. Могли бути питання до того, як вона викладає свої думки. Але коли я з нею про це кілька разів говорив, вона завжди казала: "Якщо переді мною є ворог, противник, опонент, то як я можу інакше з ним спілкуватися? А якщо переді мною друг, то й розмова та її тон інші".
"Те, що це справа та інтерес Московії, — поза будь-яким сумнівом"
У заяві політичної партії "Свобода", яка зʼявилась після того, як стало відомо, що пані Ірина загинула, йдеться про те, що за українську мову Москва стріляє у скроню. Чому ви одразу так безапеляційно заявили про московський слід, які підстави були у вас для таких заяв?
Олег Тягнибок: Це навіть не піддається сумніву, що замовником є Москва. Москві це найбільш вигідно. Їхня тактика споконвіків в боротьбі проти своїх опонентів — знищувати лідерів, тих, хто веде за собою націю, зокрема й українську еліту. Вони так уявляють, що якщо вони вбʼють провідника, то буде знищений весь народ. Але насправді людину можна фізично усунути, але ідею, яку сповідує ця людина, не усунеш. Вона існує і знайдуться продовжувачі цієї ідеї.
Немає значення, в чию руку вклали пістолет, яким було цинічно вбито Ірину Фаріон. Має значення, що замовником є наш споконвічний ворог — Московія. Ми, звісно, сподіваємося на наші правоохоронні органи, які зобовʼязані вирахувати та затримати, а потім судова система мала би справедливо покарати і вбивць, і замовників цього злочину. Але те, що це справа та інтерес Московії, — поза будь-яким сумнівом.
"Ірина Фаріон мала рацію, коли казала, що "як не буде української мови, то не буде взагалі нашої країни"
Пане Богдане, у Ірини Фаріон було багато цікавих телевізійних проєктів, зокрема й "Ген українців", який вона почала робити вже після початку широкомасштабного вторгнення. У цьому проєкті вона надзвичайно артистично змальовує портрети видатних українців. Чи радилась вона з вами, чи була від природи така артистично обдарована?
Богдан Бенюк: Ірина Дмитрівна запамʼяталася нам цілісною натурою, надзвичайно обдарованою з різних боків. Це й роботи, які вона робила, й її освіченість, позиція, знання, комунікативність, яку вона проявляла з багатьма людьми. Крім того, пізнавальна сторона її особистості є також надзвичайно важливою, тому що вона весь час відкривала нові історії, забуті, які для українців є надзвичайно важливими. Вона мала вчительську натуру.
Чи розуміємо ми кроки, які робила Ірина для того, щоб ми тягнулися за нею? Було багато супротиву, багато речей, які повʼязані були і з конфліктними ситуаціями. Й лише зараз ми починаємо розуміти, що ті конфліктні ситуації були виправдані. У нас є ще багато роботи для того, щоб зробити Україну українською й не боятися позиції українців. Ірина Дмитрівна мала рацію, коли казала, що "як не буде української мови, то не буде взагалі нашої країни". Це річ, яку повинен усвідомити кожен з нас, хто зараз має якісь інші думки й інші позиції, кажучи, що під час війни це неактуально. Але до війни це теж було неактуально, щоб не спровокувати московського ворога, коли був Янукович, було неактуально через економічні питання. Питання національної свідомості нібито весь час були в нас неактуальні, а про людей, які займалися цим питанням, казали, що вони маргінальні, живуть на якійсь іншій планеті, тому що в нас зараз важливі не ці питання. А коли почалася повномасштабна війна, виявилося, що це є надзвичайно важливим.
Ірина намагалась достукатися до українців, відкрити свою позицію. Нехай ця позиція була жорстка, але без жорсткості не буває нічого. Тепер ми з вами розуміємо, що жорстка позиція має бути в усіх, особливо в тих, хто працює на державних роботах, керує державою.
Особистість Ірини Фаріон обходиться не просто своїми телевізійними роботами чи громадською діяльністю, вона переходить в політичну площину. Я пригадую, як вона відстоювала питання української мови у Верховній Раді і що там робилося з "Партією регіонів". Цей момент напористості й спровокував її загибель.
"Це втрата не лише для її родини, але й для України"
Ми хотіли би запитати у вас про Ірину Фаріон як мовознавицю. Вона докторка філологічних наук, авторка багатьох книжок, відеоматеріалів про українську мову. Який її внесок у розвиток української мови і мовознавства?
Тарас Марусик: Це втрата не лише для її родини, але й для України, мовознавчої науки та політики, бо політику та мовознавство, науку було дуже важко розʼєднати в Ірині. Вона поєднала не лише наукові дослідження, але й дуже активно працювала на науково-популярному полі. Я назву її наукові та науково-популярні праці, щоб зрозуміти, який обшир вона охоплювала: це і "Мовна норма: знищення, пошук, віднова", її перша і дуже серйозна монографія "Українські прізвищеві назви Підкарпатської Львівщини наприкінці XVIII – початку XIX століття", це й окрема книжка про правопис "Правопис — корсет мови. Український правопис як культурно-політичний вибір". Дуже цікавою працею є "Отець Маркіян Шашкевич: український мовознавець".
Коли я давно записував з нею перше велике інтервʼю для "України Молодої", я запитав про походження мого прізвища. Й вона пояснила, що суфікс в моєму прізвищі "сик" не є західноукраїнським. Таким чином підтвердилася родинна легенда, що родина Марусиків походила з Чернігівщини.
Ви дуже слушно зазначили, що вона поєднувала мовознавчі дослідження з політикою. Який її внесок щодо обстоювання української мови політично?
Тарас Марусик: Вона була головним рупором оборони української мови, коли стала депутаткою. Я знаю це особисто, бо був її помічником тоді. Була програма "Велич особистості", яка спочатку виходила на телеканалі "Рада". Так от, її трохи побоювалися, і співробітник телеканалу "Рада" знайшов мене в кулуарі і запропонував їй передачу, яку вона потім вела довго й після того, як стала депутаткою, до 2019 року.
