Ілюстративне фото ВМС ЗС України
ЗСУ користуються найбільшим авторитетом серед українців
— Що показало ваше дослідження про рівень довіри українців до армії, президента і головнокомандувача ЗСУ?
Найбільша довіра в суспільстві зберігається саме до Збройних Сил України. Торік у грудні їм довіряли 96% і в грудні цього року – теж 96%. Цього року ми також запитували про довіру головнокомандувачу Валерію Залужному, йому довіряють 88% українців. І ця інституція, Сили оборони, користується найбільшим авторитетом серед українців наразі.
— Як змінилися дані у порівнянні з попередніми дослідженнями і що на це впливає?
Найбільша зміна, що привернуло увагу ЗМІ – це зниження довіри до всіх органів центральної влади. Знизилась довіра до президента, до Верховної Ради, до уряду. Хоча, якщо у випадку уряду і парламенту зараз більше тих, хто їм не довіряє, ніж довіряє, то у випадку президента більшість людей, а саме 62%, зберігають довіру йому. Є ще 20% тих, які обрали "важко сказати". Але якщо ці 20% просити все-таки визначатися, то з них більшість скажуть, що довіряють.
Питання в тому, що до президента також наростає певна критика, але він реально зберігає ще високу легітимність серед населення. І це попри різні статті, які ми бачимо, особливо в західних виданнях, які, як соціолог можу сказати, навіть дещо викривлено подають результати, щоб підкреслити начебто негативну ситуацію. Але на цей момент вона не настільки погана для президента, як багато хто хотів би її зображати.
"Зниження було очікуваним"
— Як ви оцінюєте таку динаміку зміни і коливань?
Це дуже хороше запитання, тому що в будь-якому випадку після сплесків деяких показників завжди йде повернення до якихось більш природних середніх рівнів. До органів влади в Україні дійсно був великий сплеск довіри після вторгнення за результатом того, що люди відчули потребу єднатися навколо влади, і взагалі єднатися в суспільстві для спротиву агресору. Тому зниження було очікуваним. Цей рік був дуже важкий. У людей були певні несправджені очікування. Люди бачили корупційні випадки, які їх тригерили і провокували на негативні емоції. Але якщо у випадку Верховної Ради і уряду прикро бачити такі показники, і це породжує розуміння того, що треба щось з цим робити, то добре, що хоча б у випадку президента зберігається така довіра. І насправді ситуація не така погана, яка могла би бути. Але це тривожні тенденції, які мають враховуватися владою і комунікуватися.
— Чи можна ці зміни назвати критичними?
Наразі вони точно не критичні. Якщо будуть зберігатися відкриті канали комунікації між владою і суспільством, і буде все-таки цей взаємний партнерський процес, то це дозволить вирівняти ситуацію. Зараз ситуація ще не є критичною і насправді є велике вікно можливостей для її виправлення. Все залежить від того, наскільки сторони готові до співпраці. Але ми також закликаємо і журналістів, і громадських активістів, і опозицію займати позицію не "хрестового походу", де ви будете критикувати владу за кожне хибне рішення, чи за кожну ситуацію, а триматися в більш конструктивних рамках. Зараз тенденції тривожні, але вони не такі погані і в них є простір рішень для того, щоб їх виправити.
Єдина погана ситуація – з довірою до суддів і прокурорів, яка за рік стала ще значно гіршою. Це сфера справедливості і це те, на що постійно вказують українці. У нас, до речі, пізніше будуть результати, що більшість українців готові, щоб корупціонерів карали якомога швидше навіть поза законами. І це тривожно, тому що люди не вбачають можливості досягнути справедливість у суспільстві. А це теж створює вогнища нестабільності.
Антон Грушецький. Фото: rbc.ua
"60% населення належить до табору, який довіряє і президенту, і головнокомандувачу"
— У поточній ситуації важливо розуміти, як перетинаються поля довіри до президента і головнокомандувача. Наскільки таке так зване "протистояння" впливає на симпатії і довіру українців?
Воно, безумовно, впливає. Саме тому ми акцентуємо увагу на такому перетині. Бо якщо подивитися соціальні мережі або заяви різних лідерів думок, то може скластися враження, що в нас в країні є два табори. Один табір – це президент Зеленський, інший табір – це головнокомандувач Залужний. Але, насправді, більшість населення, це 60%, належить до табору, який довіряє і президенту, і головнокомандувачу. Але якщо рік тому у нас було тільки 10%, які вірили в наявність конфлікту між президентом і головнокомандувачем, то на початку жовтня цього року таких було вже більше 30%. Зараз, я думаю, цей відсоток ще вищий. І це, звісно, тривожно, тому що в людей є запит на єднання. Люди розуміють, що тільки в єдності можна протистояти ворогу. І будь-які такі розколи зневірюють населення і в багатьох можуть опускатися руки, якщо навіть на вищому рівні люди конфліктують. Але ми цими даними і показуємо, що ми повинні всі працювати як єдина команда.
І окремо зазначу. Те, що є окремі представники влади, які можуть дозволяти собі відверто критикувати головнокомандувача – це, скоріше за все, буде негативно позначатися на владі в цілому, а не на головнокомандувачу, який зараз користується безумовним авторитетом в українському суспільстві.
— За рахунок чого змінюється думка людей щодо так званого "протистояння" між головнокомандувачем і президентом? Які фактори на це впливають?
Тут є декілька факторів. По-перше, загалом населення зараз психологічно втомлене і більше сприйнятливе до різної інформації, тому що майже два роки широкомасштабного вторгнення. У нас майже 80% людей мають близьких, хто загинув або був поранений, у більшості хтось служить, більшість донатять, певним чином волонтерять. Це емоційно виснажливо і люди стають більш сприйнятливими до такої інформації. Адже вони все-таки оцінюють інформацію крізь призму медіа. А там щотижня то західна стаття вийде, то в українських виданнях, то певні лідери опозиції, громадські активісти чи журналісти критичну до влади публікують інформацію, розказуючи про цей наратив, що є нібито, скажімо, "поганий" президент і "гарний" головнокомандувач. І все більше людей починають в це вірити. Це, насправді, тривожна тенденція. Треба розуміти, що в нас є легітимний президент і кращого зараз ми в будь-якому випадку не будемо мати. Тому це розхитування – це, скоріше, буде більше втрата керованості інституцій і може призвести до гірших результатів. Тому подобається, не подобається, але, як мінімум на період війни, ми повинні діяти як злагоджена команда. Зрозуміло, що критика повинна бути, але в конструктивних рамках.
