Ілюстративне фото УНІАН
"Ритуальна антиповедінка"
– Структуруючи всі свята зимового циклу, як їх можна виділити?
Усе, що раніше звучало, як "за старим стилем", тепер просто повернулося назад на місце. Віднімаємо 13 днів і отримуємо те, що традиційно і відбувалося. Всі записи етнографів кінця 19-початку 20 століття якраз про традиційне святкування зі збереженими датами. Маємо на сьогодні Катерини 24 листопада, коли дівчата ворожили на долю. Це тепер, як я сміюся, старий стиль. 30 листопада – вечорниці, кусання калити, Андріївські ворожіння на долю, коли дівчата на сни загадували, коли хлопці робили цікаві збитки, наприклад викидали ворота на середину замерзлої річки…
– І це толерувалося…
Існують певні періоди в році, коли є ритуальні бешкети. І тоді дозволяється ритуальна антиповедінка. Ми говоримо про свято Андрія, коли хлопці могли тим дівчатам, які, наприклад, відмовили їм під час сватання або не так дружно проявляли інтерес і зацікавленість до них, таким чином символічно їм помститися. Але часто це були зовсім не приємні бешкети. І зараз це би зовсім не толерувалося. Ми можемо говорити навіть про певний тодішній булінг щодо дівчат, бо все завжди було "на межі".
Другий приклад таких ритуальних бешкетів, коли ми закінчуємо цей період святкувань – Маланка. Це головні найвідоміші ритуальні бешкети з усіма масками, щедруваннями, водіннями кози або Маланки з Василем, де Маланка – це хлопець, перевдягнений у дівчину, а Василь – це дівчина, переодягнена в хлопця. А щодо бешкетів, то могли в цей день ворота зняти, які закидали на середину замерзлого озера, або треба було їх зняти зі стріхи. Всі знали, що в хаті за гармидер нічого не буде від господарів, бо межа між світами цього дня стирається. Йдеться про формування нового світу. Ми створюємо спершу безлад, і цей ритуальний безлад потім нас приведе до створення нового космосу, нового світу.
– Які ще можна виділити дати?
Далі в нас йде 6 грудня – Миколая. І це ми говоримо лише про ключові свята. Бо є ще Варвари, Ганни. 24 грудня – Святвечір, 25 – Різдво. 31 – Маланки. Василя – 1 січня. Те, що раніше називалося Старим Новим роком і святкувалося 13-14 січня, тепер повернулося на Новий рік. Водохреща припадає на 6 січня. В деяких регіонах колядували аж до Стрітення. Але однозначно вся ця історія завершуватиметься саме на Стрітення 2 лютого.
День Святого Миколая
– 6 грудня – день Святого Миколая. Поговоримо про найпопулярніші міфи і стереотипи.
Для України історія з даруванням доволі свіжа. З другої половини 19 століття саме цей образ до нас зайшов із Європи. Якщо ми говоримо про святого Миколая, як про дарувальника, то це автентична історія для європейської традиції. Для слов'ян це не було характерним. Для нас було характерним, що він вважався другим після Бога, Чудотворцем. Важливою є легенда про чудесне спасіння дитини з Дніпра, коли мама випадково впустила хлопчика, коли вони поверталися з поклоніння мощам Бориса і Гліба. Це ми говоримо про початок 11 століття. Дорогою назад до Києва мати заснула, впустила дитину в Дніпро. Вони зразу почали молитися до Миколая, аби той посприяв і повернув дитину живою. І буцімто наступного дня в Софії Київській знайшлася ця дитина, яка лежала мокрою під іконою Миколая Чудотворця. Тепер ця ікона називається іконою Миколи Мокрого. Наразі вона перебуває в США. Є інформація, що після перемоги ця ікона до нас повернеться. Культ того, що цей святий допомагає ще й дітям – він у нас присутній. Але це все ж таки не про подарунок дітям. Ми можемо фіксувати історії про чарівне зцілення, рятування життя. Але подарунки з'явилися ближче до 19 ст.
– Хоча це ж можна потрактувати і як подарунок…
Відома історія про трьох дівчат, яким святий Миколай вкидав мішечки із золотом в той час, коли батько хотів продати їх в рабство у проституцію. Такі історії для Україні були поширені з грецьких текстів. Про них знали ще з часів Київської Русі, але це не вплинуло на те, щоби люди хотіли щось дарувати дітям. Уперше такі згадки зафіксовані в 13 столітті в районі Франції. І далі потроху це поступово поширювалося. І в 14-15-16 столітті традиція зі святим Миколаєм була поширена саме в Європі. І Санта-Клаус із Нідерландів також перекочував, коли нідерландські переселенці переїжджали до США. То вони цю традицію із собою перенесли.
"Святий Миколай керував процесом, а всю брудну роботу виконував його помічник"
Щодо нашого Миколая, то з часів німецьких колоній, які з'явилися на території України у 18 столітті, ймовірно ця традиція поширювалася до нас, як і історія з ялинкою. Але саме в німецьких сім'ях. Якщо ми говоримо не про Російську імперію, а про Австро-Угорську імперію, то там були так звані "миколаївські вечори", коли робилася ялинка. Все те саме, що ви зараз на раночках уявляєте. Тільки Миколай ходив із янголом і чортом. Або із двома чортами. Ці різочки – це не сам Миколай раніше робив, а його компаньйон, який саме і відповідав за роздачу подарунків. А Миколай завжди був такий білий і пухнастий, ходив у білій мантії. А всю брудну роботу за нього зазвичай робив персонаж, який часто мав якесь фольклорне демонічне походження, локальне. Є персонаж автохтонний, який під дією християнізації набув більш демонічних рис із козячими лапками – такий собі цапик із вивернутим кожухом. І з різочками, відповідно. Він якраз відповідав за всю брудну роботу. А Миколай – за всю позитивну. В Україні теж таке було, бо чорти і янголи робили все, а Миколай лише повідомляв, що і якій дитині робити.
– Ця історія популярна в багатьох народів світу: супергерой має помічників. Зокрема, Санта Клаус, який мав на фабриці помічників.
Ті сім'ї, які були в Російській імперії і мали західно-європейське коріння – то ті трохи впроваджували це все. Письменниця Зінаїда Тулуб, яка проживала в Києві, згадувала, що її бабуся була французького коріння і якраз вона і впроваджувала цю традицію зі святим Миколаєм. Для Російської імперії Миколай-дарувальник не характерний. Тому він і не прижився. Бо не характерно для цього святого саме на цій території у східних слов'ян робити саме отакі речі. Тому із часом виробився Дід Мороз.
"Дід Мороз був притаманний Російській імперії"
– Коли український святий Миколай почав носити подарунки?
Це кінець 19 століття-початок 20-го. Ми говоримо лише про Західну Україну – ті регіони, які були під впливом Австро-Угорщини. Або про ті регіони, які мали контакти із німецькими колоніями і могли бачили це все. Говорити треба про явище "миколаївських вечорів" на межі століть. Як такого Миколая радянська влада в 20 роках заборонити не могла, бо його як би не було. Був Дід Мороз. Та частина України, яка була під Російською імперією, то там Дід Мороз спокійно функціонував на тих же ялинках. Ближче до 30-х років прописали вже більш адекватно Снігуроньку. У 1840 роках Історія зі Снігуроньками теж фіксувалася, як казка.
.png)
Дарʼя Анцибор. Фото: ФБ-сторінка "Nordic Ukraine Forum"
– Як традиційно відзначили день Святого Миколая?
У діаспорі Миколай залишався, як активний дарувальник, незважаючи на те, що був період, коли він був офіційно нівельований, заборонений, а Дід Мороз перейняв на себе ці функції і зберігався, як головний дарувальник, але на Новий рік. З Миколаєм ми бачимо цікаву ситуацію: в окремих сім'ях цю традицію зберегли. В 40-50 роках продовжували. Коли ви знаходили подарунок саме під подушкою, то нічого складного технічно в тому не було, що Миколай це зробив вдома і цей подарунок лишився вдома. Це могла бути сімейна традиція. Але поширювати її знову почали ближче до кінця 80-х років, коли згадували, що це був давній звичай, який зник, і ми маємо його відроджувати. Покоління 90-х застало це десь і як відродження, а десь і як поширення цього звичаю, як автентичного. Для багатьох регіонів ця традиція не була автентичною, але вона настільки класно прижилася, бо вдало сприймалася нами, як автентичний персонаж.
Як святкували? Часто були такі братчини, коли могли проводитися спільні обіди, або пісні з обідами. Миколай часто асоціюється з моряками. Тому могла бути присутня риба на обід. В окремих місцевостях могли обкатувати коней. І тут є зв'язок Миколая з дохристиянським божеством – Велесом. Бо він теж любив коней. Існує багато приказок, за якими справжня зима починається саме на Миколая: дорога замерзає настільки, що можна і через річки проїхати. Миколай ніби заковує ці всі мости. Холодно буває від Миколая і до Миколая. Від зимового і до весняного. До весняного Миколая можуть бути морози, а пісня весняного не буде. І це на 9 травня.
"Ще з 1830 років ялинка в Києві масово викуплялася"
– Про Різдво з 24 на 25 грудня…
Якщо вам цікаво, як святкували Різдво у вашому регіоні, то треба розуміти, що у нас є багато різних етнографічних регіонів. І кожен по-своєму унікальний. Це все досить гарно записувалося і точно зафіксовувалося. Треба питати старше покоління та етнографів.
Щодо дідуха, діда, снопа, колідника, то він міг виглядати по-різному. Зараз це дійсно мистецтво. Далеко не у всіх регіонах роблять настільки вишукані форми дідуха. Часто це був просто сніп, обперезаний червоною стрічкою. Цей сніп може бути із міксу культур: ячменю, пшениці, жита, вівса. Все залежить від регіону.
– Дідух може бути адекватним українським аналогом ялинці?
Це зовсім непорівнювані речі. Українці далеко не всі були селянами, завжди було бажання і у містян наслідувати культуру, яку вони бачили і читали в книжках або в тих же різдвяних оповіданнях. І вони хотіли собі теж таке відтворити. Ялинка до нас зайшла, як саме подарунок для дітей. Ще з 1830 років ялинка в Києві масово викуплялася, тоді вже навіть були магазини на це заточені, стояли черги, купівля ялинок була поставлена на маркетингові історії. В першій третині 19 століття це була історія про дітей, вона одразу так і зайшла, як саме історія про дітей. Дід або сніп – це історія про спілкування з предками, їхнє вшанування, це про комунікацію щодо наступного року. А ялинка – це історія про те, щоби дитина була щаслива.
Як з'явилася історія про те, хто має приносити ялинку? З виникненням того ж Діда Мороза і Миколая. Вони виникали, як відповідь дітей на запитання: "мамо, а хто приносить ялинку" Вона чарівним чином з'явилася. Багато описів є про те, як дітей могли закривати на цілий день у кімнаті, а в цей час вони чули, що щось відбувається, але не могли зрозуміти що. А потім перед святою вечерею їм відчинялися двері і казали, що це янгол її приніс. І багато дітей описують стан шаленого дива, неймовірного враження від сяючої ялинки, що тоді було надзвичайною історією на той момент. І все, що на ялинці – все твоє. Ялинка – твій подарунок, все, що на ялинці – твій подарунок. Потім починається історія, що треба і під ялинку щось класти, і різного розміру можуть бути подарунки. Для сільських дітей це теж було цікаво. Панські садиби організовували дві ялинки: для своїх дітей і сільських. Вони приходили колядувати і їх запрошували, щоби там з ялинки щось собі взяли. Це називалося штурмом ялинки. Вона знищувалася ритуально дітьми, і всі подарунки, які ти встиг урвати, були твоїми. Є багато таких моментів, зокрема у Качанівці.
