Фото: nus.org.ua
Які причини таких невтішних результатів?
Причини вагомі. Україна ― єдина країна серед тих, які брали участь у дослідженні, перебуває у стані повномасштабної війни. Тому очікувати результатів, кращих аніж у 2018 році, було б марно. Хоча це дослідження радше показує вплив пандемії на освіту, аніж війни. Вплив війни ми побачимо в наступному циклі досліджень ― у 2025 році. Насправді свіже дослідження PISA ― це про героїчних українських вчителів та учнів, які писали дослідження у Києві, до речі, 10 жовтня 2022 року, після масованого обстрілу столиці, коли ракета влучила біля Червоного корпусу університету Шевченка. Тому, враховуючи емоційний стан, у якому перебувають підлітки, ці результати не є шоком. Інша річ, що дослідження 2020-22 показало шалений розрив у рівні володіння читацькими, математичними і природничими навичками у дітей із міст та сіл. PISA цінне тим, що не лише показує рівень здатності 15-річних підлітків аналізувати тексти, робити висновки, виконувати проблемні математичні завдання, а й робить хороший зріз суспільства. В Україні між містом і селом розрив у читанні ― майже 5 років. Тобто ― для того щоб учням із села наздогнати учнів із міста, їм потрібно навчатися додаткових 5 років. І це найбільший PISA-шок для нас як для країни, він підсвітив ще більший розрив у доступі до освіти між містом і селом. Понад 3800 учасників дослідження ― це учні з дуже різних населених пунктів, різних шкіл, ліцеїв та гімназій. І якщо відсіяти села і говорити про результати дослідження саме по містах, то школярі з міст показали результати вищі, ніж середні по країнах ОЕСР (Міжнародна організація економічного співробітництва та розвитку, що об'єднує 37 країн світу, більшість із яких є країнами з високим доходом громадян та високим індексом людського розвитку ― ред.). Тобто рівень освіти у місті не такий вже й поганий, на відміну від села, адже 5 років розриву у читанні ― це шалено велика цифра.
Рівні сформованості математичної, читацької та природничо-наукової грамотності 15-річних учнів в Україні. Джерело: Національний звіт PISA-2022
У невеликих містечках і селах доступ до книжки ― це не книгарня, а бібліотека. Але ж стан бібліотек вкрай незадовільний. Як бути із цим питанням?
Це комплексне питання. Доступ до книжок можна отримати, якщо є бажання і якщо в сім’ї присутній культ читання. Так, сільські бібліотеки перебувають у жахливому стані. 70% літератури, яка була в сільських бібліотеках, це книжки російською мовою. Вони їх позбулися ― і лишилося "нічого". Ми як фонд одним із фокусів своєї роботи маємо поповнення сільських бібліотек гарними книжками українських авторів або в перекладах українською мовою. Але тут треба розуміти, що PISA досліджує не стільки те, як багато дитина читає і що вона проживає читаючи, або чи вміє вона писати есе. PISA вимірює, наскільки дитина вміє працювати з текстами, аналізувати інформацію, робити висновки, наприклад, чи це фейкова інформація або ж правдива. Тому надзвичайно важливою складовою є вміння вчителів навчати дітей працювати із текстами. І це не лише літературні тексти, а й таблиці, наприклад, де треба порівняти текстові дані та зробити висновки. Питання ненаповнених бібліотек, відсутності культури читання у родинах та рівня викладання у школах ― саме ці три фактори впливають на те, чому у нас низькі результати PISA. Більшість дітей вперше бачили такі типи завдань. Це завдання не на знання, а на логіку, на вміння знаходити відповідності тощо.
Які практичні та ефективні кроки ми можемо зробити?
Держава напрацьовує політики і може ініціювати загальнонаціональні кампанії. Проте 90% успіху таких кампаній залежать від того, як їх підхоплюють на місцях. Тобто це радше питання того, як спрацьовує громада. Наприклад, ми у нашому фонді "savED" відкриваємо цифрові освітні центри по Україні та свідомо наповнюємо їхні бібліотеки, аби діти на деокупованих територіях мали доступ до якісних книжок. Це може зробити насправді кожна громада. У мене був запит на Вінниччині, чи можемо ми наповнити бібліотеку. Наразі ми не можемо, бо працюємо з деокупованими територіями, але ― громада може ініціювати збір книжок серед локальних бізнесів, зробити невеличкий фандрейзинг. Учителі мають змінювати підходи до викладання літератури. Держава напрацьовує державний стандарт, у тому числі з мовно-літературної галузі, а у вчителя є свобода, як цього навчити ― працювати з текстами і завданнями. Учитель може піти на портал Українського центру оцінювання якості освіти, подивитися, які є завдання у PISA, і починати із цим працювати. Бібліотека разом із активними батьками, директором школи може шукати фонди, які допомагають оновлювати фізичний стан бібліотек, робити їх приємнішими для перебування. І лише у цій синергії, коли всі зацікавлені та залучені, ми досягнемо успіху. Жодне рішення, спущене "згори", якщо "внизу" немає ініціативи, не спрацює.
Олена Северенчук. Фото: uamodna.com
Триває Національний тиждень читання. Можливо, маєте якісь поради щодо книжок?
Прямо зараз я читаю грузинську авторку Ніно Харатішвілі ― "Восьме життя (для Брільки)". Це сімейна сага на 1400 сторінок, яка дуже корелює з нашим сьогочасним контекстом. Читаю багато наукових та аналітичних текстів, які пов’язані з освітою, тому на художню літературу залишається не так багато часу. Але мій спринт, який я сама собі встановила, це хоча б одна художня книжка на два місяці, бо інакше мозок та емоції починають іржавіти.