Фото: ФБ-сторінка Масі Найєма
— За даними КМІС, 78 відсотків опитаних українців мають близьких або родичів, які були поранені або загинули за час повномасштабного вторгнення. Йдеться про досвід національного масштабу, і його складовою є досвіди ветеранів, поранених військових, які стикаються з багатьма викликами. Але почати хочу з вашої власної історії та розуміння цих викликів.
— Після отримання важкого поранення і перебування у лікарні впродовж 2,5 місяців, я вирушив додому. Однак у військовій частині мені сказали, що так бути не може: я маю бути або у військовій частині, навіть після важкого поранення, або маю отримати дозвіл на відпустку на 30 днів. Для цього потрібно було їхати у військово-лікарську комісію. Коли я туди приїхав, дізнався, що треба направлення з військової частини. Коли я взяв направлення, з'ясувалося, що ці довідки в Києві видають лише з 13 до 15 години. Це при тому, що вся країна працює в іншому режимі. У перший день мені не вдалося потрапити до членів комісії, оскільки я був 72-м у черзі. І лише на наступний день я пройшов комісію та отримав довідку, після чого пішов у військову частину. У мене після поранення відсутнє око. А хлопці, у яких, приміром, немає ноги, мають пройти той самий шлях. А уявіть, якщо військова частина розташована в іншому місті. І людині після важкого поранення треба сідати у потяг і їхати за довідкою.
До речі, юридично я й досі не є людиною з інвалідністю, бо коли намагався пройти МСЕК — медико-соціальну експертну комісію й отримав купу талончиків на черги до одного лікаря, до другого, до третього, до десятого, я пережив якісь дуже неприємні відчуття. З одного боку, ми декларуємо повагу до військових, з іншого боку, повагу я розумію не так. Для чого ми проходимо комісії? Для того, щоб держава з повагою виплатила соціальну допомогу. А виходить, для того, щоб держава з повагою щось зробила, вона спочатку принижує військових.
Тому я зрозумів, що ми, як суспільство, повинні на це вказати державі. Бо навіть грошима повернути здоров'я тим хлопцям, які його віддали, не можна. Але можна принаймні з повагою до них ставитися.
Мустафа Найєм та Ірина Славінська. Фото: Радіо Культура
— Нагадайте, будь ласка, що таке ВЛК та МСЕК?
— ВЛК — це військово-лікарська комісія, яка, з огляду на поранення, видає рекомендації або піти у відпустку, або лікуватися далі. Без висновку цієї комісії вас не можуть "списати", якщо у вас, приміром, важке поранення. ЛВК дає висновок, придатні ви для служби далі, частково придатні чи не придатні.
МСЕК — це медико-соціальна експертна комісія, яка, з огляду на висновки про стан вашого здоров'я, встановлює групу інвалідності, може прописати план реабілітації, після чого людина отримує соціальні виплати.
Проблема в тому, що від моменту поранення до отримання інвалідності проходить дуже багато часу: в найкращому разі — 3-4 місяці. Але здоров'я не може чекати. Вже на наступний день після поранення повинна починатися реабілітація. Повинен працювати психолог, реабілітолог тощо: це мультидисциплінарна команда. Ситуація потроху змінюється, але поки що фахівців не вистачає.
— Ваша організація допомагає військовим долати бюрократичні перепони на шляху реабілітації. Як ви збираєте інформацію про потреби військових?
— Коли ми створювали нашу організацію, розуміли, що безпосередньо з кожним ходити за руку не зможемо. Бо це вимагає шалених коштів на юридичні послуги. Ми зрозуміли, що нам потрібно змінювати правила гри. Тому ми не займалися безпосередньо консультуванням кожної людини. Для цього ми створили правовий навігатор, він відкритий, безкоштовний, і там можна знайти усі відповіді на запитання.
У пошуковій системі просто пишете "Правовий навігатор", або "Принцип", або на моїй сторінці у фейсбуці знаходите посилання. Там розписано 5 етапів, які проходить військовий після поранення: евакуація, лікування та довідка про поранення, ВЛК, лікування за кордоном, встановлення групи інвалідності. Ви зможете знайти відповіді на всі запитання щодо кожного з етапів. Також там є зразки документів, вони вже заповнені, вписати потрібно тільки ім'я та прізвище.
Щоб швидко змінити всі ці алгоритми, потрібно багато часу і політична воля. Але щоб одразу допомогти військовим і полегшити їхній шлях реабілітації, ми створили цей навігатор. Він з інтерфейсом для військових. Зараз ми створюємо навігатор з інтерфейсом для родичів: родичів важко поранених, загиблих і тих, хто опинився у полоні.
Фото: navigator.pryncyp.com
— Чи співпрацюєте ви з державними інституціями, які вже давно працюють в правовому полі, наприклад, з Центрами безоплатної правової допомоги?
— Безумовно! Ми співпрацюємо з усіма, хто може допомогти військовим. Ми готові надавати нашу аналітику, посилання на наш навігатор. Ми відкриті для всіх, і з багатьма громадськими організаціями ми співпрацюємо. Також ми працюємо над написанням законів чи змін до законів. Нам треба побудувати такі правила гри, що випереджали б проблеми, з котрими стикаються військові, які нас захистили, завдяки яким ми живемо.
— Які нині найнагальніші проблеми ветеранів?
— Найболючіша проблема нині — це те, що командири не завжди беруть до уваги висновки ВЛК. Інша проблема — коли людині з явно важким пораненням у висновку пишуть "придатний".
— Як таке можливо?
— На членів комісії впливає багато різних факторів. Наприклад, є реальні уклоністи, які хочуть втекти з армії. Насправді цей відсоток дуже малий. І цю проєкцію, коли є такі умовно "погані" хлопці, вони перекладають на всіх військових без винятку. Іноді члени ЛВК пишуть такі висновки, щоб з ними прийшли "домовлятися". Корупція існує. Іще один наш біль — коли людина через поранення стає непридатною, їй різко зменшують зарплату. Ще донедавна це було 1000 гривень. Ми підняли це питання, і тепер це буде сума 20 000.
— Тобто виходить, що людина в штаті у лавах ЗСУ, через поранення, отримує меншу зарплатню, піти на іншу роботу не може, бо повна ставка залишається у військовій царині?
— Так, вона не може піти працювати, займатися своїм життям, бо має бути у військовій частині. Цих людей треба просто відпустити.
— Що можна було б зробити, щоб полегшити цю ситуацію?
— У ВЛК сидять люди, втомлені від важкого спілкування з військовими. Люди, повернувшись з війни, мають "підірвану" психіку, і спілкування не завжди толерантне. І це зрозуміла реакція на прохання ЛВК принести 35-й папірець. Що ми можемо зробити? Пояснювати цим людям, чому військовим потрібна повага. Бо навіть у соціальних мережах проблеми, пов'язані з військовими, подаються як вкрай негативні. Під кожним постом з'являється маса нецензурних коментарів щодо держави. Але це не вирішить проблеми. Потрібно ще раз і ще раз доносити проблеми до уряду, Міністерства оборони тощо.
Маю приклад, коли маленькі ініціативи реально змінили ситуацію: волонтери зібрали гроші, поставили у ВЛК лавки, ксерокс і людину, яка допомагає робити копії документів. Тепер військовим з пораненнями не потрібно йти три квартали, щоб зробити копію документа. Ми можемо самі допомагати комісіям, які є в нашому районі, місті, містечку.
— Чи готові державні інституції взаємодіяти з громадським сектором?
— Співпраця є. Чи ми задоволені цією співпрацею у питанні швидкості виконання поставлених задач? Ні, не задоволені. Чи ми можемо сказати, що геть все погано? Також ні. Нас чують. Я б не говорив, що все погано, і нічого не робиться.
— Як адекватно говорити з тими, хто пройшов війну?
— Не вистачає якісного спілкування, вміння слухати. Цього треба навчитися. Навчитися просто слухати. Не ставити зайвих запитань, не тиснути. Людина розговориться, коли відчує, що поряд відкриті двері. Другий нюанс — спілкуватися з військовими на рівних. Попри контузії та поранення, ці люди не стали хворими. Так, у них змінена психіка, але спілкуватися потрібно на рівних. І ще одна важлива річ: не намагайтеся зробити щось за поранених, поки вони про це не попросять. Бо тільки за нашим ставленням до військових вони будуть або не будуть відчувати себе повноцінними людьми.
