Фото: armyinform.com.ua
"Немає формули стосунків під час війни"
Немає універсальних порад для всіх категорій на відстані. Треба зважати на обставини, які пережила людина до і після війни. Тобто навіть стосунки до війни є важливими. Коли ми зустрічаємо один одного, у нас є підлаштування одне до одного. Ми намагаємося створити контекст нашого майбутнього спільного життя і обговорюємо, наприклад, скільки хочемо мати дітей. Відтак ми розуміємо, що якщо в нас не співпадають якісь речі, можливо, ми й не будемо далі з цією людиною. Війну ж неможливо передбачити. Неможливо запитати у людини — а як ти себе будеш поводити, якщо війна? Підеш ти на фронт чи ні? Дуже багато жінок мені жаліються на те, що вони втрачають повагу до власних чоловіків, через те, що вони ховаються, через те, що вони бояться, через те, що вони бачили їх інакшими. І ця повага видається дуже важливою для багатьох жінок. А інші навпаки кажуть — ні, я хочу заховати свого чоловіка, нехай він буде тільки мій, а інші йдуть воюють. І ця різниця дуже суттєво впливає і на стосунки. Тому що стосунки, це не тільки про любов. Це про повагу, прив'язаність, ставлення до грошей, до дітей та до багатьох інших речей. І якщо вони через війну перестали співпадати, це може стати, на жаль, приводом для того, щоб не бути разом. Це не говорить, що той, хто йде на війну чи не йде на війну, він краще чи гірше. Я взагалі вважаю, що для того, щоб йти на війну, має бути впевненість в тому, що я здатен бути там корисним. Але стосунки – це про те, що виникає на тлі певних подій. І якщо на тлі цих подій виникає якесь нове почуття, яке мені неприємне, звичайно, я, можливо, хочу такі стосунки завершити.
Ми маємо пройти новий етап звірки, познайомитися заново один з одним, перебрати наші важливі нові опції для того, щоб звірити. І може так статися, що коли ми звіряємо їх, вони не співпадуть. І можемо бачити свій вихід в тому, щоб не бути разом далі. Бо без оцих основ ми не можемо йти далі. Але якщо це співпадає, якщо ми бачимо, що в таку складну ситуацію ця людина, вписується в мою свідомість, в мої принципи, в мою мораль, тоді стосунки можливі і їх треба розвивати і утримувати.
Війна може відкрити якісь інші грані, які можуть виявитися і негативними, і позитивними для стосунків. І це виклик незалежно від того, де перебувають люди. Не можна сказати, що є формула стосунків під час війни.
"Стосунки — це непроста річ, у нас дуже складний набір якихось дотичних речей, які ми маємо або узгодити, або прийняти"
Будь-яка людина може жити з будь-якою людиною, якщо обоє можуть пристосуватися до ритмів життя один одного і якщо в нас є таке бажання. Якщо ми хочемо вибудувати свої власні жорсткі кордони, ось тоді в нас може це не відбутися. Я вважаю, що у кожної людини все одно є власне життя, яке може бути поза очі партнера. Але це не зрада чи брехня якась, а друзі чи захоплення. А також мають бути спільні інтереси з партнером. Стосунки — це непроста річ. Це не відбувається так, що ми взяли і співпали, як пазли. У нас дуже складний набір дотичних речей, які ми маємо чи узгодити, чи прийняти. Однак все одно не можна сказати — приймай мене такою, яка я є. Я все одно трохи маю підлаштуватись. І мій партнер теж має щось зробити, що мені бажано.
"Сутичка стається там, де це дуже принципові речі"
Сутичка стається там, де це дуже принципові речі. Наприклад, хтось шукає "хороших русских" в родині, а хтось вважає, що таких немає. А коли це вже ціннісний та моральний конфлікт, узгодження цих розбіжностей майже неможливе. Це може стати принциповим для того, щоб прийняти рішення не бути разом далі. Є речі, які у кожного з нас є принциповими.
Чи може розлука спричинити загострення стосунків або збільшення конфліктів у цілком благополучній сім’ї?
Коли ми спілкуємося очно, у нас є дуже багато речей, які ми передаємо через міміку, обійми, погляд. На відстані це втрачається, і ми можемо, наприклад, написане неправильно інтерпретувати. Виходить, що ми втрачаємо сенс, який вкладала людина. І у цьому випадку я б порадила наступне — якщо ви щось не розумієте чи можете зрозуміти не так, не бійтеся перепитати, чи правильно ви зрозуміли іншого. Це має бути не викликом, а просто запитанням, яке уточнює те, що ви відчуваєте через відстань і втрату сканування іншої людини. Нехай людина перефразує, що вона мала на увазі. Чи ви перефразуйте. І тоді оці сенси не будуть втрачатися. Тому що відстань впливає саме на втрату такого розуміння. Тому що дуже рідко ми переживали такі довгі розлуки за нормальної сімейної ситуації. Крім того, це дуже складний перехід від дуже тісних стосунків, коли був ковід і сім’ї були вдома, до дуже швидкого, несподіваного розриву. Якщо у людей є сили проговорити образи, коли, наприклад, чоловік ображений на те, що жінка поїхала і залишила його, то такі стосунки можуть швидше відновитися і будуть мати перспективу надалі. Тому що нам дуже часто не вистачає щирості. І навіть якщо ми говоримо про неприємні почуття, але щиро, то є можливість це обговорювати і бути потім разом.
Виклик війни міг принести виклик розчарування у людині у її вчинках, рішеннях чи словах. Коли є таке розчарування, чи можливе відновлення стосунків?
Розчарування — це не безповоротно. Це безповоротно, коли ми це не обговорюємо, коли ми не занурюємося в почуття іншої людини. Одна із проблем — це самотність і неможливість ділитися переживаннями. Тобто, у нас немає спільного часу для того, щоб ми говорили саме на такі прості побутові речі. І коли ми говоримо, ми все одно визначаємо. В родині ми трохи пліткуємо, ми обговорюємо наших знайомих та родичів, і так звіряємо своє ставлення до певних речей. Це нормально — пліткувати в родині, просто про щось поговорити. Цього стало менше. І через те, що ми не говорили, ми не розуміємо, чому так це сталося. Можливо, це було миттєве почуття, і людина не змогла з ним впоратися. І, можливо, вона шкодує про це. І якщо проговорити це, що я дійсно переживаю, відчуваю провину чи сором за те, що так сталося, але я усвідомлюю це, то тоді ці стосунки можливі. Нам іноді не вистачає розумного і доброго каяття — що ми просимо пробачення, що ми визнаємо якісь неправильні речі, які ми робимо. У цьому немає нічого поганого, але ми стоїмо на своїх принципах і доводимо навіть те, у чому іноді вже не відчуваємо власну правоту.
"Коли люди не бачаться, стосунки підтримувати складніше"
Психологи відзначають, що коли люди не бачаться, або коли бачаться дуже рідко, стосунки підтримувати складніше. У кожної людини з'являються нові друзі, нові комунікації, нові форми виявлення власних почуттів до когось. Тобто, твориться нова власна історія. І потім, якщо ми хочемо бути разом, треба звірити цю історію. Ми знов зустрічаємося як дві нові людини, яким треба знову знайомитися, знову пізнавати один одного, тому що навіть звички можуть помінятися. Втрачається наш спільний простір. І підтримувати ці стосунки складно. І це великий біль нашої країни, нашого народу в тому, що це відбувається. І ми тоді просто втрачаємо ці стосунки, горюємо, але такими, як були, вони не будуть. І відновлювати їх треба саме з умови, що ми зустріли нову людину. Якщо ми так спробуємо зробити, можливо, ця людина нам ще більше сподобається, але без цієї звірки, мені здається, це майже неможливо.
"У будь-якому розлученні важливо зберегти повагу до тих стосунків, які були"
На мою думку, чесніше і правильніше сказати про те, що ви бачите своє життя тепер інакше і хочете його влаштовувати в іншій країні, з іншою людиною. Я за чесність. Єдине, що ми можемо дійсно ранити людину, яку кохали, яка ще нас, може, все ще кохає. Тож якщо говорити про розлучення, то з повагою до іншої людини. Дуже часто буває, що коли люди розлучаються, найлегший захисний механізм для багатьох — це знецінення. Однак у будь-якому розлученні варто залишити повагу до тих стосунків, які в нас були. Ви ж були певний час щасливі разом. Тож це краще зберегти, особливо, коли є спільні діти. І для них зберегти відчуття, що все ж таки повага у батьків залишилась між собою.
"Зберігайте емоційний ресурс"
Коли ми спілкуємося, ми беремо енергію, але й витрачаємо. Тому ми обираємо коло людей, які нам більш близькі, зокрема ментально. Навіть і за добрих часів підтримувати стосунки з великим колом людей дуже складно. А коли ресурсу не вистачає навіть просто утримувати себе в нормальному стані, то ще дуже багато речей утримувати в голові буде складніше. Кожен обирає для себе. Є люди, наприклад, які розширюють коло свого спілкування. Але це може потім вилитися в вигорання від дружби. Тому зберігаймо ресурс.
Скандали на відстані
Люди час з’ясовують стосунки у месенджері. Однак навіть до війни я радила сформулювати все у письмовій формі. Коли ти пишеш в месенджері, ти, можливо, менше будеш використовувати ненормативної лексики, будеш слідкувати за власними словами, більш точно формулювати якісь висловлювання. Іноді це дає можливість потім перечитати це в іншому стані. Але коли ми кажемо про любов, ми щось втрачаємо важливе. Я бачу багато розлучень люблячих людей через те, що вони не знають, що сказати одне одному. Просто все їм здається недоречним чи неважливими. Однак важливе все. Навіть якщо ви просто розповідаєте про те, як ви сьогодні з дитиною вийшли подивитися на сніг, це теж може бути важливим і доречним, може підтримати в певну хвилину людину, яка просто про щось погане думає. І вона переключиться на щось. Тому писати добре, треба писати. Є цікаве спостереження: ми зустрічалися з друзями, і вони знайшли листи їх родини під час Другої світової війни. І знаєте, що їх здивувало? Там дуже мало було про війну. Вони писали про побутові речі, про те, що городину посадили, з ким посварилися, куди ходили. Тобто, взагалі, про щось побутове. Люди рятували себе такими простими переповідками побутових справ. І мені здається, це теж нормально. Можна це використовувати як такий ресурс і не вважати, що я маю написати тільки щось дуже важливе. Тож можна писати побутове. Це іноді рятує.
