Ілюстративне фото Міноборони України
Дивний трикутник?
— Видання Financial Times пише, що наразі США, Німеччина та Угорщина виступають проти наміру інших держав-членів НАТО запропонувати Україні на липневому саміті у Вільнюсі "дорожню карту" членства в альянсі. Досить дивний трикутник, вам не здається?
— Ні, мені не здається. Це не є секретом Полішинеля, що Угорщина з 2017 року блокує засідання на найвищому рівні комісії Україна-НАТО. Крім того, зараз вона хотіла заблокувати засідання комісії Україна-НАТО, але перешкоду вдалося нарешті обійти, бо всім іншим країнам альянсу це блокування набридло. Тобто є їх (Будапешта — ред.) питання щодо національної меншини й освіти, і вони готові блокувати будь-що для майбутнього України. Мені дуже дивно, що не згадали в цій статті про Туреччину, тому що там майже на всіх рівнях нам говорили — "ви впевнені, що вам зараз потрібно це, бо ви ж розумієте, як Росія відреагує?" Щодо Німеччини — теж абсолютно не здивована. 2008 року під час Бухарестського саміту саме Німеччина не дозволила надати Україні План дій щодо членства в НАТО. І до сьогоднішнього моменту ми знаємо, що переважна більшість німецьких політиків, як мантру повторює, що "Російську Федерацію можна спровокувати ще більше, подумаймо, а чи потрібно?" Абсолютно ті ж самі аргументи, які ми чуємо про надання Україні зброї, йдуть і щодо майбутнього членства в НАТО. Для багатьох в Україні, я розумію, сюрпризом стали Сполучені Штати, тому що на публічному рівні ми чуємо, що США найбільше підтримують нашу євроатлантичну перспективу, вони ж надають нам зброю, допомагають нам із реформами для НАТО тощо. Але, по суті, аргументи щодо того, як не спровокувати ще більшу ескалацію з Російською Федерацією, ми чуємо на всіх і конференціях, і закритих дискусіях з американськими конгресменами, з американськими дипломатами. Питання в тому, чиї голоси більше переважають: того табору, який каже — "все ж таки ні, таким чином ми убезпечимо і зменшимо загрози", чи тих, хто каже — "ні, тоді Росія ледь не застосує ядерну зброю проти України". А тому ці настрої відомі й з ними працюють.
Ганна Шелест, Фото: "Українська призма"
Прецедент Фінляндії для України
— Які можливі сценарії вступу України до НАТО з огляду на те, як блискавично швидко вступила до альянсу Фінляндія?
— План дій щодо членства не є обов'язковим елементом з юридичної точки зору — ніде в НАТО він не був таким чином прописаний. Це політичне рішення. Що і відбулося з Фінляндією, бо вона і так була готова з точки зору взаємосумісності, законодавства, демократичних норм.
- По-перше, Фінляндія вже мала співробітництво найвищого рівня з НАТО.
- По-друге, як член ЄС вона все це робила. І потрібно було тільки політичне рішення сказати — "так, ви готові, ми вас приймаємо".
Дуже цікаво, що у Вашингтонському договорі, який створив НАТО, в невеличкому переліку умов, за яких країна може вступити (зокрема, бути демократичною державою, що дуже важливо, бо Іспанія, наприклад, не могла до 1982-го вступити через те, що там була військова хунта (у 1939-1975 роках Іспанією керував диктатор Франсиско Франко — ред.)), є один дуже важливий елемент — країна повинна зробити внесок в загальну безпеку альянсу. І тут найбільший політичний виклик — яким чином довести іншим державам, що Україна, маючи війну, може зробити цей внесок? Що ми не зашкодимо європейській безпеці, а ми додаємо. А це дуже важко зробити, бо ми розуміємо, що сам факт війни вже не є контрибуцією безпеки.
Військовослужбовці готуються підняти прапор Фінляндії під час церемонії вступу цієї держави до альянсу в штаб-квартирі НАТО у Брюсселі, 4 квітня 2023 р. Фото: Associated Press
— Якби ви були членкинею делегації України на перемовинах щодо майбутнього членства в НАТО, як би ви обстоювали те, що, попри війну, Україна може зробити свій внесок у безпеку НАТО? Або ні, якщо ви так не вважаєте...
— Якщо ми говоримо взагалі про безпеку, то так, звичайно, Україна вже на сьогоднішній момент робить цей внесок, тому що стримує російську агресію. Завдяки Україні відбуваються значні зміни з розуміння безпеки і підготовки європейських держав. Ми дали цей час багатьом країнам для переосмислення, переоснащення та навіть реформ у безпековій сфері. Україна на сьогоднішній момент вже через використання зброї НАТО досягає максимальної взаємосумісності. Крім того, приклад Фінляндії якраз демонструє, що сам факт навіть обіцянки членства для країни забезпечує те, що ризики нападу на цю країну значно зменшилися. Тобто цей ефект стримування, який завжди був основний в НАТО, спрацював, попри всі загрози з боку Російської Федерації.
"Страшна" стаття 5
Аргумент, щодо якого треба шукати якісь нюанси, — це стаття 5 договору НАТО про колективну оборону. Більшість і експертів, і політиків бояться, чи потрібно буде моментально її застосувати проти Російської Федерації у ситуації з Україною? Нині аргументів України є декілька.
- По-перше, Німеччина свого часу вступила в НАТО, навіть бувши розділеною (йдеться про так звану НДР, яка входила до соціалістичного табору. У розпал "перебудови" у СРСР, 1989 року Німеччина об'єдналася — ред.) Тож такий випадок був, і тоді змогли тоді просто прописати, що стаття 5 поширюється тільки на ту територію, яка контрольована урядом.
- По-друге, стаття 5 не є автоматичною для застосування. Тобто країни так чи інакше повинні проголосувати. Вони мають право моментально почати захищати, але це не є автоматом. Відтак це не значить, що моментально всі країни будуть зобов'язані відправляти свої війська на наш захист члена НАТО — жертви агресії.
- По-третє — "ви вже допомагаєте Україні в цій війні". І через надання безпрецедентних обсягів зброї, військової допомоги, підготовки наших військових. Тобто говорити про те, що ця війна не ваша і ви там не залучені просто було б смішно, тільки подивившись на суми й обсяги зброї, яка в нас є на передовій. Тому в цьому випадку для вас може попросту нічого не змінитися, але з'являться додаткові аргументи для власного населення.
Головний аргумент в тому, що ми бачимо, що найголовніше в НАТО — це саме стримування. І Російська Федерація розуміє силу, розуміє силу не тільки фізично, а й політичних рішень. Коли є стійке рішення з нашого боку, тоді й Російська Федерація знижує натиск своїх погроз. Це чітко було видно по Скандинавії та по окремих країнах Балтії, як Москва намагалася протидіяти, але рішення чітко ухвалювалися, і тоді росіяни відступали від цих країн. Тому, мабуть, зараз час зробити таке рішення по Україні. Можливо, не підписати протокол про членство, а дорожню карту, де чітко прописати кроки, які були б невідворотними. Але не просто говорити, що відчинені двері. Відчинені двері — це ще не запрошення до того, щоб увійшли. Можливо, ви просто провітрюєте приміщення.
