100 років тому також гинула Україна
Ольга Герасим'юк проводить аналогію його прізвища з українським смачним словом "сластьон" – солодка пампушка. Але він був далеко не солодким, каже журналістка, а навпаки, відважним борцем за українство в час імперії. "Це була унікальна людина. Бо вивчаючи його і життя, і творчість, неможливо знайти серед них якихось конфліктів та непорозумінь. Все, що він мав, він поклав на те, аби відвойовувати українство. Він ще 100 років тому говорив, що все українське гине, тому він і збирав його докупи". Привозив до Петербурга кобзарів.
Фото: uk.wikipedia.org, Опанас Сластьон
Тарас Шевченко
Серед найбільшої любові Опанаса Сластьона до України та українського Ольга Герасим'юк називає любов до старожитності та до Шевченка – він за ним буквально ходив – першим ілюстрував "Гайдамаків" та знайшов посмертну маску Тараса Григоровича. Вчився в Петербурзі після Шевченка з різницею в 13 років, шукав його кімнату, знайшов канапу, на якій відпочивав поет. "Я так зараз за Сластьоном ходжу", – шуткує Ольга Герасим'юк.
"Він своїми ілюстраціями до творів Шевченка хотів нам усім показати не убогу і знедолену Україну (у Шевченка і це є в текстах), а іншу, звитяжну Україну. Сластьон показував Шевченка з іншого боку. А от Радянський Союз оспівував завжди убогу, нещасну, знедолену Україну, Україну-сирітку або покритку. І це все мало звучати, бо саме такою і була пропаганда. Він також робив листівки, які того часу були дуже популярними".
Друзі Сластьона
Хоча Опанас Сластьон і дружив із Рєпіним, але з "передвижниками" "все одно не ставав поруч, бо вони були росіянами і там переважало російське". А він прагнув дбати про українське, каже Ольга Герасим'юк. Його друзями були Олена Пчілка, Леся Українка, Микола Лисенко, Михайло Драгоманов. Про цих людей ми знали і в радянський час. А от Сластьон був забутим.
"Читати також: "Зливні бачки", до побачення! 31 березня набуває чинності закон "Про медіа"
Автор з 17 років збирав матеріали, а на 85 років отримав видання
Ольга Герасим'юк про цю книгу каже так: "Зараз йде наступ на "рускій мір" саме цими книжками". Автор цього видання Віталій Ханко. Він полтавський краєзнавець, який втілив мрію всього свого життя. З 17 років збирав ці матеріали, а у 85 років отримав виданою цю книгу, як результат своїх довгих пошуків і сподівань. До випуску цієї книги вклалися меценати-бізнесмени. Вони всі свого часу об'єдналися в "Поступ-14" і таким чином займаються підтримкою культури. Досліджуючи і вивчаючи наше культурне середовище, група меценатів зрозуміла, наскільки слабкими є культурні осередки. Видавцем книги став Олександр Савчук і її можна безпосередньо купити у видавця. Ця книга стала символічною, бо друкувалася під обстрілами в Харкові.
На фото автор Віталій Ханк о
Витиснений орнамент та коштовний матеріал
На палітурці є орнамент, українська вишивка, який можна відчути на дотик. Це справжній витвір мистецтва з коштовного матеріалу. Саме такими були стіни у школі Лохвицького замку, яку він і побудував. "Ця школа Лохвицького земства, який я курую і є про архітектуру. Це про український архітектурний модерн. Він проіснував років 30, бо був надто про Україну".
Є в цій книзі і стаття сина Опанаса Сластьона Юрія, яка була віднайдена в Гарвардській бібліотеці. З Харкова син тікав від Радянського Союзу до США. "Все, що ми діставали, одразу оприлюднювали. Багато фото тут вперше надруковані. Зокрема доньки Опанаса Сластьона".
Ще й курорт в Миргороді
Опанас Сластьона разом із товаришем лікарем Зубковим, з яким вони довго товаришували, відкрили вдвох в Миргороді курорт з лікувальною водою. І довели, що ця вода так само є цілющою, як і баден-баденська, яка того часу була дуже популярною. І тут знову ж йдеться про розвиток українського, тепер вже в царині місцевої родзинки у вигляді курорту.
Фото це і вище: з Facebook сторінки Ольги Герасим’юк і Суспільне Полтава