"Відмовилася від американської мрії заради українського театру"
Мене призначили виконувачкою обов'язків директора-художньої керівниці 6 травня 2022 року. Директор театру не вийшов на зв'язок і не вийшов на території України, заступник директора поїхав в Крим, головний адміністратор теж десь зник і наступна керівна сходинка — режисери. Їх було двоє: Анжеліка Добрунова, яка поїхала в Крим разом зі своєю донькою та зятем, які були акторами, та я. До повномасштабного вторгнення ці люди спілкувалися тільки російською мовою, полюбляли російську культуру, ставили російські п’єси, а якщо ставили українські п’єси, то це було з примусу або "для галочки", розповідає Людмила Колосович.
"Я півтора року перебувала в Маріуполі і весь час хотіла поїхати звідти через те, що театр не був повністю проукраїнським, а україномовних людей можна було на пальцях перерахувати. Мені було дуже прикро, бо я розуміла, що ми програємо на культурному фронті на Донеччині", — каже режисерка. Тож спочатку вона відмовилась від керівництва. "Я мала летіти в Америку, де працювала б творчо. Я говорила керівництву Управління культури і туризму Донецької обласної державної адміністрації, що не хочу працювати в театрі, бо там несвідомі люди. Потім почала розповідати, що зробила б у першу чергу, якби очолила театр. І ми договорилися до того, що якщо я відмовлюся, то хто ж наступний? Мені стало соромно. І я вирішила, що Америка почекає на мене, а я візьмусь за відновлення театру. На цю посаду мене призначив голова Донецької військової адміністрації Павло Кириленко", — зазначає Колосович.
На фото: зруйнований російськими військами театр у Маріуполі, АР
"13 працівників, хлопчик і маленький песик": хто відновлював роботу Маріупольського театру?
Людмила Колосович зауважує, що нині два театри співіснують на одній території: Донецький академічний обласний драматичний театр міста Маріуполь та Закарпатський академічний обласний драматичний театр.
"Перший місяць я працювала сама в Ужгороді, відновлювала документацію. Потім була домовленість з директором Закарпатського академічного обласного драматичного театру про те, що ми будемо співпрацювати на території театру. Василь Марюхнич підтримував мене. І нині два театри існують на одній території. Також я шукала приміщення, в якому будуть проживати актори, і тут дуже велику допомогу надала Закарпатська обласна державна адміністрація — ми всі разом проживаємо в гуртожитку", — каже режисерка.
Колосович розповідає, що 1 червня покликала всіх, хто знаходився на території України і Європи, в Ужгород для відновлення роботи театру, наголошуючи, що у список запрошених не входили люди, які виїхали до Криму і Росії. "Тоді приїхали 12 працівників театру, серед них було 7 акторів, один хлопчик, син наших акторів, і маленький песик. Потім до нас долучилися заступниця начальника пошивного цеху Олена Сірко та акторка Анна Пащук. Ми також почали проводити конкурси і добирати акторів, зокрема до нас доєдналися дві актриси з Харкова та один актор з Києва. Тож нині у нас вже 13 акторів", — додає вона.
Колосович також зауважує, що "до повномасштабного вторгнення в театрі було 210 працівників. Згодом в окупованому в Маріуполі почав працювати "Мариупольский республиканский академический русский драматический театр имени ордена "Знак Почёта", до якого відразу долучилися понад 60 працівників, зокрема актори, директор, заступник директора".
Фото: facebook.com/mariupoltheatre
"У Маріуполі було протистояння української та російської культури"
"У Маріуполі я поставила 4 вистави за рік. Перша вистава була "Вірочка" Антона Чехова. Я зробила переклад українською мовою і поставила моновиставу. Я була щаслива, актриса була чудесна, мені все сподобалось і хотілося працювати в театрі. Наступна вистава була "Фріда" за п'єсою української драматургині Тетяни Іващенко, де було дві акторки: одна відповідала за пластику, а інша — грала роль з текстом. І теж все було чудово. Третя вистава була Гарсія Лорки, до якої було призначено багато акторів. І тут почалися непорозуміння, які полягали в тому, що я говорила українською мовою і просила, щоб на репетиціях актори спілкуватися українською, але не всі відгукувалися на мої прохання і вимоги. Четвертою була вистава Ліни Костенко "Маруся Чурай" у нас мала назву "Маруся", яку я ставила до 30-річчя Незалежності України. Тоді майже весь театр був залучений. Репетиції відбувалися протягом трьох місяців, і було повне протистояння української та російської культури", — розповідає режисерка Лариса Колосович.
"Російського театру з Маріуполя більше не буде"
"Мене не любили в Маріуполі за мою проукраїнську позицію. І працівники театру не хотіли їхати до Ужгорода лише тому, що "я не їхня", — заявляє Колосович. І коли до Ужгорода приїхали 12 працівників, вона сказала: "Театр в Маріуполі розбомбили. Театр помер. Вже ніколи не буде того театру, який був. Зараз ми маємо чітко усвідомити нашу конкретну позицію щодо України. Російського театру з Маріуполя більше не буде. Єдиний театр на Донеччині буде українським".
Режисерка наголошує, що завжди говорила, що театр повернеться в Маріуполь. "При цьому я не говорила, що буду робити я. У мене гіркі спогади про Маріуполь до повномасштабного вторгнення. Мені б не хотілося туди повертатися. Але чим більше продовжується протистояння проти рашизму, тим більше мене тягне в Маріуполь, тим більше кличе до себе море. Насправді не знаю, чим закінчиться. Але думаю, що я також буду в Маріуполі", — каже вона.
На фото: Лариса Колосович, facebook.com/mariupoltheatre
Чотири прем’єри оновленого театру
"Ми маємо самі заробляти на свої наступні постановки. Це дуже важко робити, коли в тебе немає нічого: ні костюмів, ні декорацій, ні техніки. На жаль, мені не вдається знайти спонсора чи виграти грант, щоб допомогти театрові. Наша прем'єра відбулася 16 липня 2022 року і до кінця року ми поставили чотири прем’єри. Всі вони знакові, гучні та професійні", — зазначає режисерка.
"Першою ми поставили виставу "Крик нації" про життя Василя Стуса, оскільки він з Донеччини й загинув за українське слово, за українську мову, і ми за честь взяли підняти той прапор, який випав з його рук і продовжити боротьбу за українське слово у Донецькому українському драматичному театрі. У назві театру немає слова "український", але хотілося б його долучити, щоб ніхто не мав сумнів, який це театр.
Фото: facebook.com/mariupoltheatre
Наступна постановка "Маріупольська драма" була створена режисером із Закарпаття Євгеном Тищуком. П'єса була написана за спогадами акторів, які перебували у розбомбленому театрі.
Ближче до Різдва ми створили казку для сімейного перегляду "Качка" за сучасною п'єсою польської драматургині Марти Гушньовської. Також ми запросили художницю з Чехії Богдану Бочкай та режисерку Закарпатського театру ляльок Наталю Орєшнікову. Прем'єра була 25 грудня на Різдво.
Фото: facebook.com/mariupoltheatre
Рік завершила наша вистава "Вертеп Донеччини". Це вперше в історії донецьких театрів (яких було колись п’ять: чотири залишилися на території ОРДЛО після 2014 року, а один — в Маріуполі) було створено вертеп. Я є режисеркою цієї постановки і пишаюся нею. У ній ми відродили донецькі колядки та щедрівки, які знайшли, і почали вчити їх влітку. Наші актори грають по декілька ролей, тож ми таким чином наблизилися до європейського театру", — розповідає Лариса Колосович.
Фото: Руслана Гостюк, Суспільне
"Memento": міжнародна вистава про трагедію Маріупольського театру
У серпні минулого року Колосович підписала угоду про міжнародну творчу співпрацю з французькою театральною компанією "Поза грою", а у жовтні полетіла до Франції для першої резиденції. Так почалася робота над виставою "Memento", головна тема якої геноцид — Франції, Конго та України. "Вистава буде складатися з трьох частин. У ній беруть участь троє французьких акторів, французька режисерка, актриса з Конго і я з України. Французькій стороні дуже сподобалась співпраця з нами і мене затвердили на дуже велику роль. Окрім того, що я там виступаю як акторка, я ставлю шматок цієї вистави як режисерка. 5 липня 2023 року в місті Лімож відбудеться прем'єра вистави "Memento", третя частина якої буде присвячена повністю Маріупольському театру, його розбомбленню рашистами і відновленню його роботи. За цю частину відповідаю я як представниця цього театру і як свідок", — повідомляє очільниця театру.
На фото: Маріупольський драмтеатр до російської окупації, Євгеній Сосновський