Люди не обов’язково прагнуть почати сварку в інтернеті, вони просто декларують думку, а сварка починається сама собою?
"Не зовсім так. У різних культурах дуже різне бачення прийнятної форми висловлювання, а також цінності конструктивної взаємодії, ‒ вважає Марина Стародубська, яка опублікувала у фейсбуці наукове обґрунтування своїх висновків. ‒ Простіше кажучи, є національні культури, в яких емоційні випади на адресу інших людей, зокрема незнайомих, є нормою, як у нашій рідній країні. А є культури, в яких такі речі неприйнятні з різних причин, абсолютно не дотичних до виховання. Тож все залежить від того, наскільки в національній культурі вважається цінною думка людини, яку ти взагалі не знаєш, яка не входить у твоє ближнє коло і з якою ти не маєш зв’язків".
Що вища довіра до незнайомця, то менше шансів з ним посваритися
На думку пані Марини, важливе підґрунтя національної культури ‒ це суспільна довіра, тобто довіра до незнайомих людей. Що це означає? "Я від іншої людини, яка мені абсолютно не знайома, не очікую підступу, чогось поганого, тож у мене висока довіра до неї, у мене немає проблеми заговорити з нею на вулиці, сказати, яка у вас прекрасна сукня, помахати рукою ‒ як це відбувається у Сполучених Штатах. Якщо в національній культурі суспільна довіра низька, як в Україні, тоді незнайомець ‒ це потенційно ненадійна та небезпечна людина в сенсі "я не знаю, чого від неї очікувати; чи врахує вона мої інтереси; що вона від мене хоче". Довіра з’явиться тоді, коли людина ввійде у ближнє коло. Ти не будеш ближнє коло ображати, булити, тролити, необережно спілкуватися, бо це стосунки, які шкода зіпсувати. Але люди, які перебувають поза межами цього кола, не особливо цінні для тебе з точки зору підтримки взаємодії з ними".
Не лише українці сварковибухові
Немає поганих і хороших національних культур, вважає дослідниця. "Національна культура ‒ це як наше здоров’я: які в нас гени, що ми їмо, як ми рухаємось, які звички обираємо по життю, такий і результат маємо в нашому тілі. Національна культура є наслідком історичних патернів, і відповідно, ми не одні такі. Поляки, болгари, угорці, іспанці, мексиканці, навіть швейцарці… Останні роблять це не в інтернеті, але вони схильні до поляризованого дискурсу, коли зіштовхуються дуже багато протилежних і розмаїтих думок".
Сварка чи дискусія
На те, як проявляється національний менталітет, істотною мірою впливають інституції країни, формальні та неформальні, вважає Марина Стародубська. "Формальні ‒ це освіта, держава, медицина, правоохоронна система. А неформальні інституції ‒ це суспільні норми, тобто що є "окей" та "неокей" у суспільстві: як говорити, як робити, як виглядати тощо. "Срачі", які у нас виникають, є симптомом того, що у нас в країні сьогодні відбувається активне становлення дуже різних неформальних інституцій". На думку дослідниці, Україна завжди була на фронтирі, на стику між кількома культурами і народами, і з усіма ми мусили взаємодіяти. Плюс українці як нація складаються з багатьох етносів зі своїми особливостями і традиціями. Це робить нас унікально розмаїтою нацією. Тому ми ніяк не можемо одразу бути згодні одне з одним. Але варто визнати, що нас ані в школах, ані у вишах не вчать, як правильно вести дискусію, який аргумент буде доречним у тій чи іншій ситуації. Пані спікерка поділилась цікавим спостереженням: "Українці, які перебувають з різних причин, зокрема й по роботі, в інших країнах, говорять про те, що у нас одні з найагресивніших коментаторів, навіть у фахових царинах. Це про те, що у нас дуже мала кількість людей вбачає цінність у конструктивній дискусії з людиною, з якою немає близького зв’язку".
Читати також: Хто такі "ватники" та чи можна притягнути їх до відповідальності за образи чи публічні заклики? Пояснюють експерти
Українська ‒ висококонтекстна культура
Марина Стародубська згадала про науковця і практика Едвард Голла, який вивчає і класифікує культури за критерієм, наскільки культура вкладає смислів у слова. Наприклад, німці, британці, американці демонструють низькоконтекстні культури. "Коли німець щось говорить, ти слухаєш і розумієш ось цей конкретний зміст. Де купити хороший холодильник, запитуєте ви. Низькоконтекстна культура Великої Британії зчитує це питання прямо і чітко відповідає, де можна купити. Україна, Польща, Іспанія і вся Центральна Європа є висококонтекстними культурами. Ці культури вкладають у слова лише дрібку смислу, а решту смислу культура зчитує з вашої поведінки, невербаліки, зовнішності, попередньої взаємодії, власних уявлень. Тож на запитання, де купити холодильник, тобі розкажуть і додумають багато всього: чи не забанили тебе в гуглі, чи ти не занадто лінивий, чи немає когось поруч запитати тощо. Тому в нашій висококонтектній культурі треба розуміти, що таке буде, і докладати зусиль, аби формулювати чіткіше й обумовлювати правила ведення дискусії", ‒ зауважила науковиця.
"Критикую перш ніж похвалю"
Пані Марина наголосила: "Ми маємо пам’ятати про науковий термін для опису підходу до комунікації таких культур, як українці, поляки, угорці, болгари, іспанці та ін. Він звучить так: "criticism before appreciation" ‒ "я критикую перш ніж похвалю". Українці не дуже довіряють інституціям, хіба що армії та церкві, але ми гіпертрофовано довіряємо людям, наше життя побудовано з ланцюгів надійних людей, які нас точно не підведуть. Коли згаданий термін накладається на низьку довіру до інституцій та високий контекст, це призводить до "сварливої" комунікації. Але ми як країна еволюціонуємо і впевнено крокуємо у Європу. І якщо наша система освіти еволюціонує у правильний бік, то ще з дитсадка в освітній процес має бути інтегрована цінність дискусії".
"Обирай свої битви", або Як не потрапити у сварку
На думку Марини Стародубської, у кожного дописувача є певна нішева аудиторія, яка читає його нішеві дописи. Коли ти фаховий дописувач, то ти комунікуєш певні підходи у взаємодії. "Якщо я бачу, що коментує людина не з моєї аудиторії, то не буду продовжувати дискусію, ‒ продовжує дослідниця. ‒ Як і в житті, ти не будеш переконувати кожного перехожого у своїй правоті. Свою думку ти доносиш лише певним людям. Я не стодоларова купюра, щоб усім подобатись. А люди, які хотітимуть сваритися, будуть існувати завжди". Треба дивитися, чи важлива тобі ця людина, чи залежить від неї твоя діяльність, а чи ця людина просто прийшла, образила тебе і пішла, вважає пані Марина. "Є влучний вислів "Обирай свої битви", тобто не лізь в усі сварки. Десь можна помовчати або просто не звернути уваги. Особисто мене не тягне на сварки емоційно-побутового рівня. Якби у мене не було фахового інтересу, мене б у соцмережах не було. У моєму фейсбуці відбувається діалог із людьми, з якими є спільний фаховий інтерес і світогляд. Мені в цьому легше, бо я у фейсбуці ‒ на роботі, а не на тусі".
Чи потрапляють інтроверти в онлайн-сварки
"Існує науково валідна система перевірки міжособистісних рис. Цих рис-полюсів існує п’ять: екстраверсія-інтроверсія, абстрактність-практичність, емоційна стабільність-нестабільність, самоконтроль-імпульсивність, обособленість-прив’язаність. Якщо ви людина інтровертна, але прив’язана, то вам важливо взаємодіяти з людьми. У тиші ви просто відновлюєте сили, адже інтровертність це не про комунікабельність, а про те, як людина відновлюється. Якщо ти інтровертна людина, але маєш схильність до взаємодії, ти будеш влазити у сварки", ‒ вважає Марина Стародубська.
Фото: фейсбук-сторінка Марини Стародубської
