Про Нобелівську премію:
В мене була реакція на Нобелівську премію ще тоді, коли стало відомо, що її не отримає Сергій Жадан. Вчора ж, коли стало відомо про премію миру, моя реакція була така, що ми знову три "братні" народи.
Адже не лише премія працює на авторитет лауреата, але й лауреати працюють на авторитет премії або її неавторитет. "Нобелівка" тоді, коли ще не було такої кількості механізмів, які можуть підсвічувати ту чи іншу творчу або суспільну особистість, була "монбланом". Тим більше що нобелівські лауреати — це Фолкнер, Гемінгвей, Еко, Маркес. Це абсолютно незаперечні класики.
На початку 2000-х почали з’являтися відверто кон’юнктурні персонажі серед лауреатів, я подумав, що ця премія свою функцію виконала. Тоді коли не було медій в такому різноманітті, коли не було такої кількості контактів формальних та неформальних завдяки інтернету, вона працювала на культуру і вже свою функцію виконала. І тепер, якщо вони будуть обирати не найкращих, а влаштовувати групові сеанси психотерапії, то це означатиме, що для нас це не буде предметом аж такої вже уваги.
Щодо премії миру для трьох представників — України, Росії та Білорусі — то в приватному порядку я вважаю це огидним. Це означає, що шведська академія, яка присуджує премію, залишилася в попередньому столітті і не уявляє, що робиться на континенті. Якщо твоя країна вже попросилася в НАТО і якщо на твою країну так само націлені "Іскандери" і ракети "Сатана", то, можливо, варто трохи переглянути свої уявлення про те, як поділена геополітика.
Якби "нобелівку" отримав Сергій Жадан, як багато хто з нас очікував, це була би подія більше для Нобелівської премії. Для нас це було би важливо, тому що це був би інструмент просування нашого Сергія Жадана — геніального письменника і поета. Це був би величезний плюс для нас і для "нобелівки". Але вони пішли іншим шляхом і вони мають на це право. Вони — шведи і це їхня внутрішня справа.
Про Шевченківську премію під час війни:
Я не знаю, скільки цього року буде подань, адже це питання, до якої міри люди будуть готові довіряти частину своїх емоцій, своїх вражень цій офіційній та якоюсь мірою офіціозній інституції. Те, що люди люблять самі по собі, те, що вони цінують, читають, дивляться та слухають і те, що вони хочуть хочуть побачити відзначеним з боку держави — це різні речі. Ці інтимний та загальнонаціональний контексти не завжди перетинаються.
Ми звикли до традиційної недовіри до держави та державних організмів, хоча комітет — це добровільне волонтерське об’єднання. Ми не отримуємо грошей за свою роботу.
Разом з тим, в Шевченківському комітеті немає функціонерів. Держава, адже комітет формально підпорядковується Офісу президента, взаємодіє з Міністерством культури, за три роки жодного разу не давала навіть найменшого сигналу щодо того, кому давати премію, а кому — ні. Понад те, був випадок, коли одна людина, яка тоді працювала в Офісі, взяла мене за ґудзики і сказала: "Там у вас в списку є одна людина, яка свого часу відмовилася від нагороди і вам будуть натякати, що ви б краще її не висували. Нікого не слухайте". Ось такі зараз стосунки між державою та Комітетом.
Про ротацію Шевченківського комітету:
Позаминулої п’ятниці Офіс президента звернувся до Комітету і запропонував продовжити каденцію до закінчення воєнного стану, тому що зараз не до того. Я розумію, що зараз й вільних рук, й уваги немає, плюс це певна провокативна процедура. Хоча ми відпрацювали три роки і мали скласти повноваження в листопаді. Але ще трохи попрацюємо.
Про "фільтри" Шевченківської премії проти графоманства
Цей механізм закладений: при Комітеті є експерти, які призначаються офіційно. Їхня робота винагороджується. Й жодного разу претензії щодо експертів не було. Я жодного разу не чув жодних сумнівів щодо їхньої кваліфікації. Це відповідальність, але зараз трішки зміниться склад експертів.
Я намагаюся добрати до літературної номінації мінімум двох людей, і вони мають бути достатньо відомими спільноті як критики або літературознавці. Також вони мають бути достатньо авторитетними, і щодо них так само не має бути сумнівів в їхній доброчесності. При цьому вони мають бути бар’єром проти графоманів.
Фото: Суспільне