Чи існують поради щодо правильного поводження українських митців на міжнародних майданчиках
В перші дні повномасштабної війни ми побачили, що представники російської культури намагалися або виправдати, або відмовчатися щодо ситуації в Україні.
Наприкінці лютого ми написали нашу першу публічну заяву, яка була початком бойкоту всієї російської культури: митців, артистів, письменників, діячів культури, науки, які підтримують теперішній режим РФ, замовчують війну або свого часу виправдовували тимчасово окуповані території ще з 2014 року.
Ми просили закордонні інституції не співпрацювати з російськими представниками культури, які нібито працюють у царині культурної дипломатії. Це були державні, філійовані з державою інституції або недержавні компанії. Ми закликали не брати гроші від російських фондів, від російських олігархів, які фінансують прямо чи непрямо ці фонди. Бо тут мова йде про колоніальний прояв Росії і про війну в Україні. За словами директора Ермітажу, спочатку у них (росіян) була культурна спецоперація, а потім йшла військова.
Чи відбулася трансформація ідей впродовж цих семи місяців
Якщо ми говоримо про бойкот державних інституцій, то мало що змінилося. Ми не можемо під час війни сідати на одну лавку і говорити з росіянами про те, як ми будемо дружити. Такого зараз не може бути. І наша позиція не змінилася. Такі діалоги можливі після того, як останній російський солдат покине Україну, коли почнуть виплачуватися репарації, і коли російських пропагандистів буде чекати справедливий трибунал.
Коли ми говоримо про росіян як про громадян з російським паспортом, то маємо на увазі ретрансляторів російських наративів про "вєлікую русскую культуру".
Що ви робите, коли організатори намагаються додати до закордонної програми "хороших" росіян
У нас є трек щодо бойкоту Росії. І є трек щодо пояснення України в світі. Ми в будь-якій розмові в першу чергу повинні говорити про себе, ми маємо відкривати Україну світові. І зараз саме той період, коли ми можемо постійно нагадувати про себе, свою культуру, про наше суспільство. І це ми зараз робимо дуже активно. У нас зараз йдуть сотні комунікацій з багатьма іноземними інституціями.
Під час різних заходів всі намагаються чомусь посадити росіянина з українцем разом, свідомо вони це роблять чи несвідомо. Але наша головна рекомендація: не сідати і не приставати на такі розмови.
Якщо подія дуже велика, світового масштабу, де вся програма може бути сформована і розписана заздалегідь, то з нашого боку ставити свої умови щодо участі або неучасті нас або росіян буде неправильно. Таким чином ми самі собі відрізаємо свій голос, щоби донести історію подій, які відбуваються в країні. Просто не треба сідати на спільні заходи разом: брати участь із росіянами в дискусії, панельних столах, вечірках.
На Каннському кінофестивалі фільм-відкриття мав називатися "Z". В усьому світі ця буква вже асоціюється з агресією, насильством і варварством. Сюжет не стосувався ані Росії, ані України, ані війни. Ми написали запит, пояснили, чому не варто відкривати фестиваль фільмом з такою назвою, режисер все зрозумів, змінивши назву. Це була аргументована комунікація. Ще там був присутнім Кіріл Сєрєбряніков, російський режисер, який вийшов на конференцію і сказав про те, що це "так погано, що багато є українських біженців, їм треба допомагати. Але і не треба забувати про родини російських військових, які гинуть під час війни на території України". Ось це є проявом імперського мислення. Як добре, що вони самі це артикулюють, бо далі в нас тільки додається аргументів, чому цей режисер не має бути на майбутніх світових або європейських подіях.
Зараз щось подібне відбувається і на Венеційському кінофестивалі: українська делегація зробила маніфест із закликом проти війни. Які меседжі можуть поширювати митці за кордоном?
Меседжі на кшталт "Ні війні", "Ми за мир" викривляють нашу реальність. Треба говорити "Ми за перемогу цивілізованого світу над тим злом, яке сьогодні йде". Ми бачимо, скільки лиха і біди несе Росія в Україну, тому гасло "Ні війні" трохи виглядає цинічно. Наша перша теза: ця війна не тільки України проти Росії. Це війна Європи та анти-Європи. Цивілізованого світу проти диктатури. Україна є брамою Європи.
В нас, українців, достатньо сильно зараз, під час потрясінь, криз, війни трансформуються цінності. Ми через травми XX століття (голодомор, депортації, переселення) і вже XXI століття (війни і окупації), отримали достатньо сильну віктимізацію (лат. victima — жертва). Ми цей образ жертви приміряли на себе так само, як і кримські татари. Цей образ трансформується зараз на образ сили і образ тих, хто гідно може перемогти свого ката.
Друга теза: це антиколоніальна війна. Це образ Росії, як неоімперії, яка намагається захоплювати інші території. У них культура є тим засобом, після якого їдуть російські танки і летять російські ракети. А ми повинні пізнавати як українську культуру, так і європейську: литовську, польську, чеську.
Чим винен у теперішній війні Пушкін чи Толстой
В російських авторитарних меседжах закладено тезу про "маленьку людину", яка нічого не вирішує у цьому житті, все вирішує цар, який прирівнюється до бога. І далі активно поширюється орієнталізм, який закладається щодо інших культур, які описуються або незграбно, або дуже комічно. Ось це все про імперську присутність в культурі.
Як намагатися не занадто емоційно реагувати на всі заяви росіян в публічному просторі
Завжди оперувати аргументами, дослідженнями і аналітикою. Коли ми розглядаємо кожен окремий випадок, то надаємо аргументи і відправляємо їх далі. Через "м'яку силу" росіяни впливають на іноземних громадян і таким чином розповідають потрібні їм російські наративи.
Коли ми говоримо про представлення української культури, то тут важливою є атрибуція. Наші колеги активно працюють із галереями та музеями. Часто російські виставки наповнені українськими авторами під виглядом російських митців. Також цим активно зловживають російські організатори за кордоном. Ми це фіксуємо і надсилаємо в ту чи іншу інституцію. Виставки часто відбуваються за гроші російських олігархів.
Українські організатори починають вчитися напряму домовлятися зі світовими галереями. І представляти український погляд на українське мистецтво. За ці 7 місяців ми дуже швидко набуваємо своєї субєктності. І цим треба скористатися дуже правильно, далекоглядно і ефективно. Ця війна про наші цінності. Українські і закордонні митці роблять спільні проєкти. І це говорить про співпричетність і діалог, який свого часу був достатньо пунктирним.
Скоро ми відкриємо свою філію в одній із європейських країн".
Як показувати нашу різноманітність назовні
Радянський Союз завжди говорив про наш мультикультуралізм, як про слабкість. Але це насправді наша сила. Українці є різних походжень, різних бекграундів, але залишаються завжди політичними. Українці ціннісно є і європейцями, і представниками демократичного світу. І в мистецтві ми маємо про це говорити. Про свою історію ми повинні навчитися також говорити самі.
У нас була кампанія про мультикультурний спротив. Були представлені багато національностей, які сьогодні або воюють разом з іншими представниками, або волонтерять.
Які межі компромісу щодо "сидіти і спілкуватися поруч із росіянином"
Ти повинен поставити собі запитання: чи ти цим своїм кроком, своєю дією в майбутньому можеш зашкодити Україні, українській культурі і нашій перемозі? Якщо тебе на цю подію беруть, як професійного українця ― то "так". Якщо біля тебе сидить росіянин і керує цією подією ― то "ні". Нам треба мати один погляд на бойкот всього російського, щоб зовні діяти спільно.
Нагадаємо, що в Норвегії на фестивалі відбулася презентація перекладу текстів Юрія Андруховича. Там письменник під час дискусії спілкувався з представником російського письменницького кола. Одразу українські соцмережі обурилися таким діям нашого співвітчизника. І порекомендували українським письменникам надалі уникати спілкування з представниками російської культури.
Суспільне. Культура взяло коментар цієї події у Юрія Андруховича. Ось що він відповів: "Українським митцям варто відмовлятися від спільних подій з російськими митцями. Але іноді варто робити винятки. Міхаїл Шишкін (російського походження) дуже чітко заявляє свою позицію проти Путіна, проти російської агресії. Він не проживає в Росії понад 20 років… Тут ідеться про західну аудиторію і про хорошого письменника".
Алім Алієв сказав про те, що так цькувати людину теж не треба. Це неприпустимо. "Ми знаємо Юрія Андруховича давно. І перекреслювати всі його здобутки і внесок в українську літературу трохи по-дитячому".
Фото: Львівмедіафорум
