Олександр Скіпальський пригадує, як у 1992 році відбувалося становлення української воєнної розвідки:
"В 1992 році перший і, на мою оцінку, найкращий міністр оборони України Костянтин Морозов ухвалив рішення про необхідність створення військової розвідки у Міністерстві оборони України. Це сталося в 1992 році, оскільки була ідея про спільні збройні сили Радянського Союзу, які називалися б СНД і так далі. Навіть в Міністерстві оборони були керівники, які вважали, що військова розвідка не потрібна і ми будемо дружно жити із Росією та будемо використовувати ту інформацію, яку буде надавати нам російське ГРУ. Але Морозов, будучи талановитою людиною в розбудові збройних сил незалежної України і розуміючи спротив Росії проти самої ідеї створення ЗСУ, знав що не можна довіряти Росії та використовувати її матеріали. Тому ухвалив рішення створити свою військову розвідку".
Нову, стратегічну гілку розвідки, створювали з нуля. Сформували оперативну групу з семи офіцерів. Це була непроста робота, – пригадує Олександр Скіпальський:
"На той час в Україні при владі ще сиділи прокомуністичні, прорадянські сили, які не хотіли розвитку будь-яких структур, які б демонстрували міць незалежної України. Однією із таких структур, які всіляко перешкоджали, була Служба безпеки України, керівництво якої навіть більше перешкоджало своїми можливостями, ніж спецслужби, які були за кордоном. Тому що на той час вже зароджувалася корупція, торгівля зброєю і багатьом тим, хто в подальшому пограбував країну, створення подібного управління було ризиковим, перешкоджало. Це був головний виклик: консервативні сили, структури, як зароджували корупцію. Але я мав колосальну підтримку з боку міністра, офіцерського та генеральського складу Міністерства оборони і ці перешкоди ми подолали. Було непросто, але бажання мати власну розвідку та ентузіазм допомогли. Ми почали будувати військову розвідку на новій основі.
Тому коли ми багато говоримо про реформи, то забуваємо прислів’я: "ніколи не будуй піраміду на уламках іншої піраміди", тому що це важко. Й мені як керівнику тоді повезло, що в Україні не було помітних фундаментальних структур ГРУ, вони залишилися в Москві. І ми будували на новій національній основі. У нас була зразу впроваджена українська мова, головним курсом розвідки був захист інтересів незалежної України. Й ми це не лише декларували, але й продемонстрували, зокрема, під час подій на Балканах".
Олександр Скіпальсткий каже: війна на Балканах була для наших військових потужною школою. Тоді побачили різницю між діяльністю російських спецслужб і розвідувальних структур Заходу:
"По-перше, є різниця суто в технічному оснащенні. Коли американці подивилися техніку, яку використовувала тоді радянська військова розвідка, то зрозуміли, що вона відстала на десятки років від технічних засобів того часу. Друге – це ставлення до самої діяльності, виховання офіцерського складу. Нам довелося відкривати перші курси офіцерів, які були спеціалістами в сфері військово-дипломатичної служби. За декілька років до того, як утворився вищий учбовий заклад, ми просили допомогу з боку МЗС. Це західний почерк, культура, традиції. Одним із моїх завдань було відмовитися від східної підступності, брехливості, які впроваджувалися в радянські часи. Й сьогодні ми бачимо цю підступність в Росії, як цинічно й брехливо діють російські спецслужби на відміну від наших українських".
Олександр Скіпальський керував Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України до 1997-го року. Згодом тривалий час працював у Службі безпеки України. За ці роки – з 1992-го і до сьогодні – українська воєнна розвідка протистояла багатьом викликам. Вагомим досвідом були події, де, як каже Олександр Скіпальський, довелося пройти випробування вогнем.
"Я б назвав балканську кризу, потім – війну в Іраці, участь військової розвідки в миротворчих операціях. Це була школа гартування: тут гартувалися військові розвідники. В подальшому, безумовно, ключовим моментом було ухвалення закону про розвідку, тому що консервативні сили всіляко перешкоджали: й комуністи, й соціалісти перешкоджали прийняттю цього закону.
Свою роль також українська військова розвідка зіграла при подіях в Криму. Вона безпосередньо брала участь в локалізації діяльності Мешкова. Також займала позицію при Тузлі, адже розвідка здебільшого мовчить, а сьогодні багато героїв, які в діяльності гальмували процес розвитку України, а публічно заявляють про свій героїзм. Й, безумовно, 2014 рік, відкрита війна. В 2004 році на Майдані військова розвідка підтримувала народ безпосередньо так само, як і під час другого Майдану. Військова розвідка жила життям народу і країни, а не олігархів і чиновників".
І певно, найбільший виклик для воєнної розвідки, як і для всієї країни, триває сьогодні. Тому сьогоднішнє відомче свято – День воєнної розвідки – згадують не лише військові. А старші колеги, каже Олександр Скіпальський, зараз як ніколи вболівають за своїх наступників.
Фото: ГУР Міноборони
