"В Житомирі до школи підуть 2500 першачків. Це менше, ніж планувалося до війни. Понад 4500 учнів залишаються за кордоном і продовжать навчання дистанційно. Батьки можуть побачити стан укриттів у всіх навчальних закладах, адже питання номер один на сьогодні є безпека. Акценти робляться на сільські школи. В місті є альтернатива зруйнованим школам. А от у сільській місцевості вирішується питання з завозом дітей до іншого навчального закладу.
Відомо про викладачів, які в перші дні повномасштабного вторгнення пішли на фронт. Серед них Віктор Мусієнко, мовознавець, професор кафедри української мови Житомирського державного університету імені Івана Франка. Він молодший сержант. Він вирішив, що не буде проводити лекції з місця служби. Бо не може підготуватися належним чином до занять. Задоволений тим, що заклади освіти відмовляються від факультативів російською мовою. Використовують різні засоби, щоб врятувати життя воїна. Ці засоби розроблені саме українськими вченими.
Віктор Мусієнко: "Я маю викладати в класичній аудиторії. Це моє покликання. Коли прийшла війна, то я пішов захищати Батьківщину. Щоби у нас була ця освіта, культура, історія. За будь-яких обставин освітній процес повинен тривати. Війна колись закінчиться. Для того ми тут і є. Треба всі сили зараз кинути на оборону.
Знання — це візитівка переможців, успішного громадянина, члена цивілізованого світового співтовариства. Треба буде в ЄС представляти націю переможців. Нація переможця не може бути тупою та обмеженою, дистрофічною. Ми повинні бути тими, на кого будуть дивитися і рівнятися. Ми не можемо залишити руїни. Після перемоги будемо закачувати рукава і відбудовувати нашу державу. Знання — це ще один вид зброї українців."
Фото: Суспільне Житомир