На сьогодні за кордоном залишаються понад 600 тисяч українських дітей шкільного віку. Людмила Безпальчук з 15-річним сином Степаном живе у Варшаві. Вони виїхали зі Світлодарська Донецької області.
"Ми приїхали в березні, але син не захотів іти тут до школи. Він підліток і казав, що з нього будуть сміятися, адже не знає польської мови. Тому він довчився рік в онлайн-школі в нашому місті, яке ще не було окуповано, і був повноцінний онлайн-процес. Також ходили на курси, щоб вивчити мову та ознайомитись. Степан ще сподівався, що приїдемо у вересні додому. Але вже з травня місто окуповане, і всі розуміють, що не приїдемо. Тому ми пішли й записались до школи.
Однак є проблеми з тим, як влаштувати дитину до школи, адже система навчання трошки інакша. Середня школа до восьмого класу включно. А ми вже йдемо до ліцею, який вважається не обов'язковою освітою. Тобто діти можуть піти вчитись до технікуму. Але ми пішли до ліцею, адже не знаємо мови. Для дітей цього року теж зробили підготовчий клас. Предмети будуть викладатись польською, але не всі. Там акцент на тому, щоб вчити польську мову. Я вважаю, що сину потрібна соціалізація, бо він півроку, що ми тут, просидів вдома. Тож треба в суспільство, спілкуватися з людьми. Хочеться, щоб були друзі та знайомі.
Але ми залишились в нашій школі. З нашого міста відділ освіти громади створив онлайн-заклад, і ми туди записались. Там ми будемо вчитися паралельно з ліцеєм. У цього польському ліцеї вчитися потрібно 4 роки, і в нас в підготовчий клас — це нульовий рік. Тож якщо нам вчитися в цьому ліцеї ще п'ять років, то син закінчить його у 20 років. Я так не хочу. Тож нехай в нас буде українська освіта. Через два роки в нас вже буде 10-11 клас, і ми зможемо навіть тут вступити до вищого навчального закладу, не чекавши завершення ліцею. І вже будемо знати мову", — каже Людмила Безпальчук.
Пані Людмила ще не знає, як вдасться поєднувати навчання у двох школах, чи складно буде сину, та в будь-якому випадку залишати українську школу не будуть. Родина сподівається, що незабаром буде можливість повернутися додому. У новому навчальному році Степан найбільше б хотів знову прийти у свій клас у рідному Світлодарську, як каже його мама.
"Він дуже хотів додому. І та надія в нього була дуже довго. Він би хотів у свою школу, до своїх дітей, вчителів — то все рідне. Підліток трошки інакший, ніж п'ятикласник. То все дуже чутливо для нього: щоб не говорили, що він біженець, що не знає мову. І добре, що зробили підготовчий клас, бо то була б взагалі проблема", — зауважує вона.
Також тимчасово виїхала за кордон і готується до навчального року в новій країні — киянка Ніна Бєлова з доньками Уляною та Єсенією. Навесні дівчата встигли повчилися у польській школі, а зараз живуть в англійському місті Норідж, де й підуть до школи.
"З березня ми були у Польщі. Дівчатка в мене 10 та 14 років, і вони в Польщі ходили до польської школи. Старша ходили ще й до української школи в Польщі з українською програмою та з українськими вчителями, яку організували наші дівчата. Моя старша дочка зранку ходила до польської школи, а після обіду ходила до української школи. Крім того, вони онлайн виконували домашні завдання для нашої київської школи. Це було навантаження, але все одно ні про що. Тобто навчання в нашій школі офлайн давало набагато кращі результати, ніж у трьох відразу. Це була одна з причин, чому ми змінили країну і поїхали до Англії — щоб навчання було більш якісним.
У них навчальний рік починається не 1-го вересня, а 6-го. Доньки тут у двох різних школах. Молодша йде у 5-й український клас, але в 6-й клас англійської школи. Але це все одно ще Primary School (початкова школа — ред.). Це невеличка школа у селищі. Там всього три класи, але дуже сімейна атмосфера і гарна вчителька. Там суто англійські діти. Донька не вчила англійську, тому що в нас в Києві школа з поглибленим вивченням французької мови. Тобто вона вчить англійську мову з нуля. Але в школі на неї дуже чекають, і всі діти із задоволенням передають, що будуть вчити українську мову. Тож атмосфера дуже приємна.
Старша донька йде в Secondary and High School (середня і старша школа — ред.). Це інша школа в іншому місті. Ми там були на екскурсії. Це повноцінна англійська школа з їх програмою та вимогами. У старшої англійська набагато краща, тому, я сподіваюсь, їй буде легше", — розповідає Ніна Бєлова.
На фото: школа у Великій Британії, Ніна Бєлова
Уляна і Єсенія продовжать навчатися й у своїй київській школі. Й хоча не зможуть бути присутніми на уроках онлайн, отримуватимуть презентації за новими темами і виконуватимуть домашні завдання. Такий формат пропонують для українських школярів, які продовжують навчатися в Україні й водночас відвідують місцеві школи за кордоном. Ніна Бєлова каже, що не хочеться випадати з української освітньої системи, адже планують повертатися додому.
"Ми будемо повертатися, і потрібно продовжувати навчання, щоб потім не було дуже складно повертатися до української програми. Крім того, у нас школа з поглибленим вивченням французької і якщо ми зараз припинимо вивчати предмети, які викладаються французькою, буде дуже складно їх наздоганяти. Ми дуже любимо свою школу і не можемо відмовитися від неї. Протягом цих чотирьох місяців, коли ми були в Польщі, діти постійно говорили, що українська школа набагато краща: і програма, і вчителі. Вони дуже просилися повернутися додому у свою школу. Зараз їм трошки лячно щодо мови, проте вони позитивно налаштовані. Однак постійно запитують, коли ми вже повернемося. Тобто вони в голові тримають, що вони повернуться до своєї школи. Звісно, вони дуже сумують, коли чують, що деякі діти в Києві будуть ходити офлайн. Особливо молодша Єсенія дуже засмучена з цього приводу, тому що також дуже хоче приєднатися офлайн до своїх. Але наразі приймають обставини такими, як вони є", — каже мама дівчат.
На фото: Ніна Бєлова з доньками
І наші учні за кордоном, і діти з регіонів, де неможливо відвідувати школи через небезпеку, мають змогу навчатися в українських школах завдяки впровадженню дистанційного навчання. Цей формат почали масово застосовувати під час карантину, але, як зазначає голова Державної служби якості освіти України Руслан Гурак, він досі потребує вдосконалення.
"Дистанційна форма навчання не передбачає спілкування вчителя з учнем в месенджері. Це не дистанційна форма навчання. Дистанційна форма навчання насамперед вимагає мотивацію учня і самостійне навчання учня з тих предметів і дисциплін, які передбачені освітньою програмою. Тобто на першому місці безпосередня комунікація учня зі змістом навчання індивідуальна, потім спілкування учня з учнем, а вже потім на певному етапі в класичній схемі виникає вчитель. Однак у нас інша ситуація. Ми не мали можливості досконало підготувати всі школи до впровадження дистанційної форми навчання. І це, певно, неможливо. Тому виникають різні ситуації, зокрема через месенджер, коли вчитель дає завдання, а учень його виконує відсилає назад. Ми вважаємо, що це не дуже коректно, і воно впливає на якість освіти. Необхідно розробити для кожної школи, або використати, або запозичити, або придбати, якщо є така можливість, онлайн-платформу, яка буде уніфікованою і цікавою як для учня, так і для вчителя. І де вчитель і учень зможуть спілкуватися не тільки в ZOOM, а й креативно працювати і опановувати освітню програму", — пояснює Гурак.
Державна служба якості освіти у співпраці з проєктом "Супровід урядових реформ в Україні" провели дослідження якості організації дистанційного навчання у школах. Анкетування тривало з 18-го до 24-го лютого цього року. Результати дослідження показали, що у селах майже вдвічі менше учнів мають доступ до дистанційного навчання, ніж у містах. Лише 31% вчителів у селах та 56% у містах зазначили, що всі учні початкової школи були охоплені дистанційним навчанням. У базовій та старшій школі показники майже такі самі. Соціально вразливі категорії дітей мають гірший доступ до освіти.
"Ми подивилися, як навчаються учні з малозабезпечених сімей, багатодітних сімей і сімей, де є проблеми з соціально-економічним забезпеченням їхнього проживання і навчання. До цієї категорії ми відносили також дітей з сільських місцевостей. Ми це зробили для того, щоб подивитися, чи мають вони доступ до якісної освіти. І тут дійсно є проблеми. Вони менше відвідують уроки, менше мають можливість знаходити технічні засоби для користування і вони менше мають мотивації для того, щоб навчатися дистанційно.
Оскільки дистанційна форма навчання вимагає мотивації від учня і їхніх батьків у навчанні, то ми подивилися, що тут є виклики, які необхідно ще доопрацювати. Необхідно працювати індивідуально не лише з учнями, але й з їхніми батьками для того, щоб визначити для них їхню окрему освітню траєкторію. Там, де сім'ї не мають можливості технічного забезпечення або є проблеми з окремим місцем роботи учня вдома, тому що є велика кількість дітей, і не всі можуть мати свій окремий стіл та окремий комп'ютер, то в таких випадках ми рекомендували, що ці учні відвідували школу, щоб їм давали місце в бібліотеці чи в класі, і вони знаходили декілька годин для роботи індивідуально безпосереднього в школі", — зазначає Руслан Гурак.
Онлайн-навчання має певні недоліки, але в нинішніх умовах це часто єдиний спосіб продовжувати здобувати освіту. А одним з обнадійливих результатів дослідження якості дистанційного навчання є те, що 75% старшокласників зазначили, що дистанційка навчила їх працювати самостійно.
Фото: Depositphotos
