"Іловайськ фундаментально змінив погляд українців на Російську Федерацію і на самих себе"
Я ставлюсь до Іловайська як до першого найскладнішого випробування в російсько-українській війні і щиро сподіваюся, що українці зробили висновки в тому, як Росія бреше і як на своїй брехні будує відношення російського громадянина до українців та України в цілому.
По-перше, ми побачили, що Російська Федерація, яка дала слово на рівні президента країни та начальника Генерального штабу згідно з міжнародними документами забезпечити так званий "зелений коридор", порушила взяті на себе зобов'язання і цинічно почала розстрілювати військових, які виходили з Іловайська. Як добровольчі підрозділи, так і Збройні сили України. По-друге, українці нарешті перестали боятися ворога. Ми не боялися цю всю міць, яку Росія накопичувала десятиріччями і говорила, що має другу армію у світі.
Коли тоді нам надійшла пропозиція в обмін на життя складати зброю та техніку, ніхто ні з добровольчих підрозділів, ні зі Збройних сил не подарував такого шансу Російській Федерації показати, що українці не готові воювати за свою країну. Ми свідомо йшли на втрати, але точно не були готові підіймати руки й здаватися на милість ворогу. Я вважаю, що це був в певному сенсі акт самопожертви всіх тих, хто знаходився в оточенні. Тому що ми насамперед розуміли, що якщо ми зараз складемо зброю і вийдемо, то решта хлопців і дівчат, які були на інших ділянках фронту, були б дуже деморалізовані. І це могло б змінити докорінно взагалі театр бойових дій, який у 2014-му році дійсно давав нам підстави, що ми зможемо перемогти ворога.
Але сталося так, як сталося. І то було дуже гірким і болючим уроком, який ми вивчили. На мій погляд, ми стали сильнішими. Наступні раптові напади ворога мали б змусити нас злякатись, підняти руки й здатись, що він неодноразово від нас вимагав. Але все це вже не грало жодної ролі, тому що ми знали, що ми скоріше помремо, ніж здамося. І будемо бити ворога, ніж домовлятися з ним після всіх цих цинічних та підступних злочинів, за які вони мусять відповідати.
"День пам’яті захисників України — це важливий елемент не лише пам’яті, але й самоповаги й гідності"
Тому всі ці події та жертви, які ми приносимо у боротьбі за наше майбутнє, не можуть бути марними. Вони не будуть марними тоді, коли ми переможемо і коли ми обов’язково будемо пам'ятати всіх тих, хто загинув у боротьбі за нашу країну. Саме тому я з друзями, з побратимами, з Комітетом солдатських матерів із 2016-го року робили все можливе, щоб у нас з’явився такий день вшанування пам'яті загиблих захисників України і щоб на офіційному рівні щороку відзначався. Це є дуже важливим елементом не тільки пам'яті, але й самоповаги та гідності і до самих себе, і до наших побратимів, які вже назавжди залишаться молодими.
"Ми не маємо уподібнюватися до наших ворогів"
Війна — одне із найважчих випробувань за всю історію людства. Вона показує не тільки моральний занепад, але й героїзм і шляхетність військових, які мають гідність, честь і намагаються залишатися людьми. І тому, якщо ми опустимося на рівень ворога і покажемо, що ми так само можемо завдавати тортур або неправильно поводитися з військовополоненими, якщо ми так само почнемо бити у відповідь по цивільних та інфраструктурних об'єктах, то, по-перше, ми просто дамо аргумент в пропаганді ворога, що ми такі ж як і вони, а тому росіяни мають моральне право робити такі речі.
По-друге, ми себе перестанемо поважати. І щоб демонструвати, що у нас є багато гідних людських рис, щоб захищати свою Україну і своє майбутнє, ми потребуємо при цьому не ставати гіршою подобою самих себе або бути схожими на нашого ворога. І тут я не бачу перспектив або не волів би, щоб наші українські вояки опускалися на оцей плінтусний рівень навіть не російської армії, а терористичної організації. Це не принесе нам нічого: ані переваги в військовій площині, а ні в морально-етичній. Тому цей шлях не є для нас тим, який слід обрати.
"Випробування війною може тривати довше, ніж ми сподіваємось, але ми маємо перемогти"
Мене найбільше бентежить, чи правильні ми робимо висновки з тих випробувань, які ми зараз проходимо і чи не зарано у нас багато людей розслабляється, вважаючи, що ми цю війну уже нібито виграли. Насправді всі ці речі можуть призвести до надмірних очікувань, а потім до розчарувань і втрати віри у нашу перемогу. Якщо ми неправильно почнемо розставляти акценти та пріоритети в цій війні, то ще раз можемо потрапити в такий капкан на театрі бойових дій в інформаційному просторі, які Російська Федерація знову використає проти нас.
Тож війна — це дуже складне випробування. І треба бути готовим, до того що це випробування буде для нас довгим. Довшим ніж багато людей для себе рахують. І воно може не закінчитися і в наступному році. І навіть за декілька років після 23-го року. Ніхто не знає напевно. Ми маємо сфокусуватись на тому, що перед нами дійсно має стояти одна єдина шляхетна мета — перемогти війська російської окупації, які зайшли і знаходяться на території нашої держави, включно з півостровом Крим і Донецькою та Луганською областями. Крім того, після того, як ми виженемо їх за межі державного кордону за допомогою демократичного світу, який підтримує нас у нашому протистоянні, маємо примусити Російську Федерацію відмовитись від посягань на українську територію.
Фото: facebook.com/TeterukAndrii