Про історію, істориків та суб’єктність
"Наша відмінність від російської історіографії, яку дуже інструменталізують: ми не підпорядковуємо історію політиці. Навіть якби ми справді виникли в 1991 році, яка різниця? Ми склались як нація! І досліджуємо свою історію не для того, щоб комусь щось доводити. Це нормальний процес пізнання себе, своєї родинної історії тощо. І навіть у такі важкі часи ми прагнемо наблизитися до істини. Хоча насправді ми до неї не дістанемося, бо в руках історика тільки обмежена кількість фактів, і кожен дослідник вибудовує свою хронологію. Але історики не конкурують між собою, а інтерпретують і дискутують. І в цих дискусіях народжується наближення до того, як усе було в минулому.
Українцям не пощастило хіба тому, що серед істориків було багато песимістів, і вони писали історію як трагедію. А зараз у нас є серйозна підстава для оптимізму, бо ми ― є. І є певність у погляді на минуле: яким би воно не було, ми виграли. Дедалі більше з’являється текстів, які демонструють нашу суб’єктність у минулому, нашу боротьбу, перемоги і здобутки. Виживає той, хто бореться.
Війна виявила прірву між росіянами та українцями в культурі, системі цінностей, ми мабуть і не усвідомлювали цього до початку агресії. І тепер запитуємо: звідкіля це в нас, де шукати витоки цієї різності?"
"Суб’єктність ― це про відповідальність за себе і все, що трапляється з тобою і твоєю країною. Це вміння сказати: я і є країна. Моя країна не Путін, моя країна не Зеленський. Моя країна ― це народ, який обирає і контролює владу, спрямовує її туди, куди вважає за потрібне, відстоює свій голос. Суб’єктність це також усвідомлення власної історії. Це погляд в минуле: де ми були, як ми діяли, як брали на себе відповідальність, навіть коли програвали якісь битви".
Наталія Старченко розповіла про кілька книжок, які варто мати українцям у своїх домашніх бібліотеках.
Наталія Яковенко. "Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ століття"
Книжка про активних дієвців. Не про політиків, патріотів і зрадників, а про людей. Людей у непростих ситуаціях, які мають свої характери і керуються власними уявленнями про добро і зло, що сформовані їхнім часом. Ця книжка про історію, яка не задана наперед і твориться для нас без нас, а також про варіанти цієї історії. Добрий історик пам’ятає про альтернативні варіанти, бо вони дають змогу коригувати основний варіант, який відбувся. Книжка з’явилася як результат дуже продуктивного діалогу, започаткованого ще в 1990 році, між істориками Польщі, Литви, Білорусі та України про спільне минуле, що об’єднувало наші народи. Культурно-історичний діалог вдався, бо він був влаштований заради майбутнього, реалізацію якого ми бачимо вже зараз.
Анджей-Сулима Камінський. "Історія Речі Посполитої як історія багатьох народів, 1505-1795. Громадяни, їхня держава, суспільство, культура"
Ця книжка також з’явилась у межах згаданого проєкту. Українською вийшла у 2011 році. На думку автора, ототожнення Речі Посполитої з Польщею стало актом загарбання польської історіографії на межі XVIII-XIX століть, а також актом відмови українців і білорусів від свого багатого спадку по Речі Посполитій. Автор робить своїм героєм громадянський простір. Це про політичну культуру, систему цінностей, традиції самоврядування, про те, як формується громадянин. Той, що інколи виступає проти держави, або ж не залежний від держави і творить власні острівці свободи. Книжка дуже потрібна для розуміння, звідки ми і завдяки чому пронесли нашу культуру всупереч репресіям, голодоморам та імперським намаганням нас уніфікувати.
Сергій Плохій. "Походження слов’янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусі"
Як жартує автор, ми інколи уявляємо собі націю немовлятком Ісуса на іконах, котрий дивиться на нас серйозними очима, бо знає, хто він є і що мусить зробити. Ніби нації з’являються у готовому вигляді, з усвідомленням себе і своєї місії творення державності й суверенності. Але це не так. У книжці показано, як формуються національні ідентичності, який непростий шлях становлення проходять. Автор висновує, що русько-українська нація у ранньомодерний час уже виявляє основні риси нації. Письменник висвітлює також питання "клею", що нас єднає: ми у різних імперіях, по різні боки кордонів, але імперії зникають, а Україна залишається. По суті, ніби заново знайомлячись, коли імперії скресають, ми насправді пізнаємо одне одного. Наше непросте минуле, опертя на Київ-святий град і є отим "клеєм".
Історикиня згадала також книжку Сергія Плохія "Брама Європи", яка є радше утилітарним чтивом, аби світ зрозумів, що ж сталося 2014 року і що це за народ, який так гучно заявив про себе, відстоюючи власну суб’єктність та європейські цінності.
На думку Наталії Старченко, "ми цілком у європейському тренді. Бо сформувалися тоді, коли формувалися майже всі європейські нації. І наші європейські цінності народилися тоді, коли ми були частиною Європи. У тій країні, яку ми творили разом з іншими народами, існувала закріплена правом релігійна терпимість, тобто один із пунктів королівської присяги звучав як зобов’язання зберігати релігійний мир. Звісно, були суперечки і протистояння, але над ними стояла вимога релігійної терпимості. І порушення чужого права одразу викликало спротив і потребу в доведенні та відстоюванні своєї суб’єктності. До речі, суб’єктність ― це також про права та вміння їх захистити".
Фото: Українське радіо
