Дипломатія ‒ це людський фактор, зведений в абсолют. Саме від нього, як стверджував перший Міністр закордонних справ незалежної України Анатолій Зленко, залежать усі політичні успіхи та невдачі.
Історія української дипломатії сягає корінням стику візантійської та римської традицій, що лежать в основі усіх сучасних європейських держав. Але передусім вона стосується Київської Русі, де задля зміцнення зв’язків князь Ярослав Мудрий починає укладати династичні шлюби. Так, його син Всеволод одружується із донькою візантійського імператора, трьох доньок Ярослава віддають за французького, норвезького та угорського королів, а сестра Доброніга виходить заміж за краківського князя Казимира, зміцнивши добросусідські відносини з Польщею.
Далі українською дипломатією опікується козацтво. Зокрема, найбільший внесок у її розвиток роблять Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Іван Мазепа та Пилип Орлик.
І третім помітним періодом стають 1917-1926 роки, коли за часів Української Народної Республіки було створено Міністерство закордонних справ України як повноцінну державну структуру. Однак після того про українську дипломатію забувають на багато десятків років.
І ось початок 1990-х. Завершується холодна війна, розпадається Радянський Союз, Україна здобуває незалежність. А разом із нею починає відновлювати дипломатію. Позаяк у перші роки незалежності Україну вже визнають понад 170 держав світу, з ними треба налагоджувати і розвивати дипломатичні відносини, відкривати закордонні диппредставництва. Як усе це відбувалося ‒ розповів Міністр закордонних справ України у 2007-09 роках Володимир Огризко.
Якщо у 1992 році Україна мала 18 посольств, то станом на сьогодні ― у чотири з половиною рази більше (понад 80).
Тим часом, у перші роки незалежності життя в МЗС буквально кипить, адже ледь не щодня відбуваються зустрічі з новопризначеними іноземними послами, відряджаються власні керівники дипломатичних місій, відкриваються посольства, проводяться численні візити. Своїми спогадами ділиться експерт-міжнародник, дипломат Ярослав Войтко: "Перші повноцінні консульства і посольства почали створюватись у 1992 році. Мені випала честь бути одним із перших п’яти дипломатів, які працювали в посольстві України у Вашингтоні. Тоді наш перший посол України в США Олег Білорус мріяв, щоб хоча б один дипломат представляв мільйон населення України. За статистикою, на той час в Україні проживало 52 мільйони людей, а зараз колонія українських дипломатів разом із членами родин перевищує 100 осіб. І в самому МЗС України тоді почали утворюватися нові структурні підрозділи, насамперед департамент двосторонніх відносин. Сьогодні Україна відкрила понад 80 посольств і генеральних консульств за кордоном, а в Києві та інших містах України працюють 70 дипломатичних і консульських установ зарубіжних країн. У зв’язку з повномасштабною агресією РФ не всі вони нормально функціонують. Але основні наші партнери вірять у перемогу ЗСУ, тож їхні установи продовжують працювати в Україні".
Успішна дипломатія неможлива без успішної країни. Міністр закордонних справ у 1990-94-му та 2000-2003 роках Анатолій Зленко у своїй книжці "Дипломатія і політика" писав, що потреба в дипломатичній службі нового, державного рівня тоді була справжнім "викликом нової епохи". Могло скластися враження, що, проголосивши незалежність, Україна опинилася в оптимальних умовах. Радянський Союз, від якого вона відокремилась, припинив своє існування. Тож над Україною не тяжіла спадщина відносин із колишньою "метрополією". Окрім того, стрімкий характер дипломатичного визнання нашої держави засвідчив, що її повернення на географічну мапу Європи не входило в пряме протиріччя з інтересами жодної держави.
Проте, за спогадами Анатолія Зленка, не все було так просто. Міжнародна ситуація формується не одним і не двома, а тисячами чинників, багато з яких з’являються і зникають так само швидко, як хмари на небі. Утім, саме вони і роблять міжнародну погоду. А міжнародні погодні умови, в які потрапила тоді Україна, були далекі від оптимальних.
Коли ж відбувся переломний момент і Україну врешті почали сприймати, як самостійну державу? Про це розповів старший дослідник Словацького Центру Глобсек, голова правління ради зовнішньої політики "Українська призма" Геннадій Максак. А Революцію гідності як каталізатор змін у сприйнятті України прокоментував політичний психолог, науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології Ігор Гусєв.
Українська дипломатія, як і українська політика, тривалий час базувалась на радянських стандартах. Що й не дивно, адже вихідці з СРСР несли ті знання, ту культуру, той світогляд, які вони, по суті, отримали в іншій державі. Як наслідок ― вагомі прорахунки і помилки у зовнішній політиці, що мали визначальний вплив і на подальші події в Україні, як зауважив дипломат Ярослав Войтко.
У 1991 році Україна не має достатніх дипломатичних кадрів для забезпечення своїх інтересів за кордоном. Причому "достатніх" не лише у кількісному, а й якісному вимірі. З кого тільки не набираються кадри для МЗС, особливо посли: партноменклатурники, колишні комсомольські діячі, науковці... навіть екс-дисидент Лук’яненко і поет Павличко.
На думку історика та філософа Сергія Грабовського, двоє останніх на посадах послів були потрібні тодішньому президенту Леоніду Кравчуку не через свої унікальні особисті якості, а для того, щоб поставити на місце націонал-демократів: мовляв, ви теж при владі, тож не критикуйте мене, а працюйте в одній команді. Водночас, за першого президентського терміну Леоніда Кучми на ключових посольських посадах активно використовували вихідців із наукового середовища ― адже треба було створити у світі враження про Кучму-реформатора.
Попри всі проблеми, помилки та виклики, з якими стикнулася і продовжує стикатися українська дипломатія, вона все ж розвивається. Її здатність змінюватися разом зі світом, швидко вчитися й реагувати на виклики сьогодення стають запорукою успішної діяльності на міжнародній арені.
Про здобутки та перемоги вітчизняної дипломатії розповіли експерт-міжнародник Ярослав Войтко та голова правління ради зовнішньої політики "Українська призма" Геннадій Максак.
Сприйняття України в світі багато в чому залежить від роботи тих, хто працює на дипломатичному фронті. Враховуючи, ЩО знали про нашу країну від початку незалежності, через яку призму оцінювали на міжнародному рівні та з яким інтересом ті ж закордонні мас-медіа ставилися до українських подій, і порівнюючи це з нинішньою війною та її висвітленням у світі, можемо побачити різкий контраст, зазначив виконавчий директор Фонду "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва" Петро Бурковський.
24 лютого 2022 року. Росія здійснює повномасштабне вторгнення на територію України. За 5 хвилин до 6-ї ранку міністр закордонних справ Дмитро Кулеба у своєму Твіттері пише про те, що "путін розпочав повномасштабну війну, що Україна захищатиметься і переможе, і що світ може і має зупинити путіна". Ближче до полудня з’являється інформація про те, що Україна розриває дипломатичні зв’язки з Російською Федерацією. А далі на дипломатичному фронті починається своя боротьба. Посли Андрій Мельник у Німеччині, Василь Боднар у Туреччині, Сергій Корсунський у Японії, Ігор Осташ у Лівані та багато-багато інших зробили і роблять великий внесок у перемогу України над агресором. Якою була Україна до 24 лютого та як вона змінилася після ― розмірковує дипломат Ярослав Войтко.
У найскладніший період своєї незалежності Україна показала світові, хто вона і на що здатна. І якщо раніше нас могли не чути, то зараз ситуація кардинально інша, вважає голова правління ради зовнішньої політики "Українська призма", старший дослідник Словацького Центру Глобсек Геннадій Максак. На нинішньому етапі великої війни в українських дипломатів чергова місія ― зробити так, щоб світ не втомлювався і не забував про те, що буквально біля воріт Європи лунають вибухи, здригається земля, гинуть люди, знищується ціла нація. На жаль, війна не завжди закінчується швидко, і ресурсів (як матеріальних, так і духовних) часто бракує, наголосив Геннадій Максак.
Найголовніше завдання, що стоїть зараз перед Україною ― це перемога. А от далі, за словами експерта-міжнародника Ярослава Войтка, настане час дипломатів. Окрім найголовнішого ― перемоги, для України є ще кілька основоположних місій. Місій, що визначають майбутнє нашої держави і дають чітке розуміння, куди нам рухатися далі. Звісно ж, ідеться про ЄС і НАТО. Про це розповів старший дослідник Словацького Центру Глобсек Геннадій Максак.
Дипломатія ― це мистецтво вести переговори так, щоб уникати конфліктів або ж знаходити компроміси. У час великої війни Росії проти України вона стала ще й потужним інструментом, який допомагає нам тримати контакти з країнами та їхніми лідерами, домовлятися про підтримку, розповідати правду і тримати всіх у тонусі. Але.. що далі? Як має працювати українська дипломатія після війни? Що повинно змінитися? І чи є майбутнє у відносин із РФ? Ці питання прокоментував Міністр закордонних справ України у 2007-09 роках Володимир Огризко.
Протягом тривалого часу незалежна Україна намагалася позбутися спочатку шлейфу "радянської республіки", а потім позиціонування себе як частини Росії. Знадобилися роки дипломатичних зусиль, дві революції та справжня кровопролитна війна, щоб це таки сталося. Причому як поза межами, так і всередині країни. Одне з останніх опитувань Київського міжнародного інституту соціології показало, що 85% населення України вважають себе насамперед громадянами своєї країни. Тоді як у лютому 2022-го цей показник становив трохи більше 64,5%. Також після повномасштабного вторгнення РФ різко погіршилося ставлення українців до держави-агресорки ― зараз таких 92%.
Фото: Українське радіо
