Про Держрезерв як державну установу
"Будемо відверті. Зараз, під час війни, нам дуже не вистачає Державного резерву. Особливо в перші місяці не вистачало пального для Збройних Сил і населення, різноманітної амуніції, тканин, матеріалів для пошиття форми тощо. Тобто Держрезерв як установа не виконав свою пряму функцію та обов’язок. Установа не була готова до мобілізації та війни. Більше того, Держрезерв ― це такий собі пережиток радянських часів. Усі 30 років наші уряди і прем’єри захищали існування Державного резерву: раптом почнеться війна, а ми маємо резерв, тому не будемо його ані скорочувати, ані ліквідовувати, ані реформувати. Але війна прийшла, а в резерві нічого немає".
Нагадаємо, Держрезерв виявився порожнім два роки тому, коли почалася пандемія коронавірусу. На прес-конференції у 2020 році тодішній керівник установи уточнив, що залишилося лише 3 % від того, що мало зберігатися у Держрезерві, відповідно до планів і завдань. Наприклад, зі складів зникло 2700 вагонів зерна на суму 800 мільйонів гривень. За словами тодішнього радника Міністра внутрішніх справ Михайла Апостола, резерв "з’їли миші"…
"Тоді виявилося, що в країні немає засобів індивідуального захисту на випадок епідемій. Не було елементарних речей ― масок, рукавичок, медичних халатів. Усе це в екстреному режимі шукали й закуповували за кордоном волонтери, держава і бізнес. Тим не менш, цей орган існує і досі, він так само забитий в державному бюджеті на цей рік. Хочу сказати, що загалом на утримання Держрезерву разом з усіма його функціями та закупівлями витрачається понад 1 млрд 150 млн гривень. А факт "миші з’їли" свідчить про те, що там не намагаються навести навіть елементарний лад. На сайті Національного антикорупційного бюро є окрема вкладка, присвячена справам Держрезерву. І йдеться не про складні схеми, що потребують великих інтелектуальних зусиль для розв’язання. Там один зміст ― кримінальні справи проти посадових осіб Держрезерву України, які зводяться до того, що з елеваторів хтось уночі вивозить зерно, насіння соняшника, інші запаси. І ніхто нічого не знає і не може пояснити. Тож до останнього часу Резерв розкрадався. Причому змінювалися президенти, прем’єри, але щодо Резерву нічого не змінювалося, його розкрадали.
Думаю, що Державний резерв ― це одна з великих корупційних схем. Політична корупція, з якої живляться наші політики. Вони розуміють, що більшість інформації про Держрезерв є таємною. Сама система розкидана по всій країні, це інфраструктурні об’єкти, склади, елеватори, їх не вдається ефективно контролювати з центру. Відповідно, процвітають такі схеми, як банальне розкрадання майна, що закуповується за бюджетні кошти, відбувається умисне псування майна, для того щоб його продати за копійки підставним компаніям. До того ж продаються посади за хабарі, аби керувати тими ж таки елеваторами, складськими приміщеннями, нафтобазами тощо. Але не для того, щоб виконувати функції держави, а щоб за готівку надавати послуги приватному бізнесу. Цистерна в оренду, елеватор в оренду. І це не казки. Наголошую, що НАБУ, ДБР, Офіс Генпрокурора роками розслідують безліч кримінальних проваджень про те, як розкрадали Державний резерв України".
Які аналоги Держрезерву є в інших країнах
"Система управління Державним резервом дісталася нам від Радянського Союзу. Вона полягала в тому, що не існує ринкової економіки, тож держава власними силами має забезпечувати всі потреби, власними ресурсами на власних підприємствах. Саме тому наш Держрезерв ― це мережа великих компаній, нафтобаз, хлібокомбінатів, елеваторів, які мали б забезпечувати державу всім необхідним у разі непередбачуваних подій.
У Європі загалом так не працює. Там є перелік резервних або мобілізаційних потреб, щоб країна могла вести війну або справлятися з іншими катастрофами. Але це все закуповують не чиновники за кошти держбюджету, а потім тихенько розпоряджаються. У західних країнах розповсюджене державно-приватне партнерство, коли держава визначає, що має бути, укладає угоди на перспективу, щоб приватний бізнес був готовий надати послуги, продати достатню кількість товару, виготовити потрібні товари. Звісно, є певні запаси ключових товарів, наприклад, нафти, палива, продовольства, яке можна довго зберігати. Але в більшості випадків це зберігається на приватних об’єктах, держава платить за послуги зберігання. І країнам НАТО це обходиться в рази дешевше, ніж коли держава Україна утримує величезний апарат чиновників Державного резерву, які мають організувати роботу підприємств, закупівлі, зберігання, а потім списання товарів. Україна, яка не є багатою країною Європи, платить величезні бюджетні кошти за утримання Державного резерву. А по факту ― запаси пусті".
Про Стратегію реформування державного матеріального резерву до 2025 року
"Я скептично ставлюся до ідей уряду до того часу, коли він починає їх втілювати. За останні три роки було опубліковано дуже багато концепцій, піднімали питання Держрезерву в контексті ковіду, говорили, що треба все реформувати. Але нічого зроблено не було. Тому вивчати й аналізувати концепції уряду ― річ невдячна.
Яким би мав бути Держрезерв. Перше ― треба скоротити кількість посадових осіб цієї установи. Як показала війна, Держрезерву немає, а його посадовці одержують щомісячну зарплатню. Друге ― треба переглянути перелік державних підприємств, які перебувають в управлінні Держрезерву, тому що, на превеликий жаль, вони де-факто давно управляються різноманітними комерційними структурами, і держава не отримує з цього жодної фінансової винагороди. Війна, до речі, стала своєрідним фільтром, аби ми розуміли, які підприємства нам справді потрібні, яка земля нам треба і що на ній вирощувати. Слід скласти список майна в Держрезерві та чітко відфільтрувати, що державі саме зараз потрібно, а що можна приватизувати, аби бізнес це повертав в економіку, сплачуючи податки. Третє ― треба переглянути перелік потреб держави. Скільки товарів потрібно до того моменту, поки Україна не перейде на рейки військової економіки і не перезапустить підприємства та економіку в цілому на забезпечення Збройних Сил. Протягом кількох місяців війни ми побачили, що нам потрібно мати певну кількість палива, медичних матеріалів, конкретні переліки тканин та інших товарів. Треба згрупувати списки і формувати ці запаси, процес має бути безперервним та безперебійним".
Про створення резервів на рівні громад
"Це обов’язково треба робити. Генштаб формує перелік потреб, розподіляє, які ідуть в резерв, а які потрібні для постійного забезпечення армії. Міноборони має розподіляти кошти для формування резерву та забезпечення поточних потреб. І далі вже відбувається залучення бізнесу та громад, для того щоб спільними зусиллями формувати резервні запаси. Коли йде тривала війна, то державного бюджету не вистачає, потрібно залучати місцеві бюджети".
Фото: parlament.ua