Чи будуть зрозумілі сучасним дітям твори з наведеного переліку
"Міркую не перший тиждень над цією складною темою, над відозвами і протестами колег, вивчала думки інших експертів, літературознавців і педагогів. Тут дуже важливо знати точку зору дітознавців, особливо вікових психологів. Для себе я збагнула, що є моя особиста точка зору і є вимоги часу, обумовлені трагічними подіями, в які потрапили наші діти. Моя особиста точка зору, яка збігається з позицією багатьох психологів: у ситуації травми, в якій перебувають діти, педагоги, учні, батьки, будь-які згадки про російську літературу і культуру можуть стати новим приводом до поглиблення травми, до ретравматизації. Тут я підтримую колег, які вважають, що в стадії війни ми повинні максимально зберегти психіку, стабільність дітей і тих, хто їх супроводжує, адже педагоги мусять торкатися таких складних тем".
Тетяна Стус вважає, що "ворога слід знати в обличчя. Тому повністю й назавжди вилучити твори, якими б геніальними чи провокативними вони не були, на мою думку, не варто. Назавжди цього робити не потрібно. Адже цей сусід залишатиметься з нами й надалі, і щоб знати, як з ним взаємодіяти, треба хоч трохи розуміти його особливості, комунікаційні властивості, стратегії тощо. До речі, усе це ми зараз вивчаємо в гострій фазі".
Літературознавиця наголосила, що є питання до самих дій міністерства, до вилучення і повернення імен.
"Ці дії є лакмусом того, що в принципі відбувається у нашій освіті. Відсутність чіткої стратегії, неповоротка структура, яка не відповідає потребам сьогодення. А потреби сьогодення такі, що вже не час напихати голови дітей інформацією. Зараз час дати інструмент для самоідентифікації, для пошуку власного місця у світі. Цей пошук вимагає бути дуже гнучким у будь-яких структурах, зокрема у шкільних програмах. Момент присутності чи відсутності названих творів у літературній програмі стосується саме гнучкості. Тому що є вчитель, який назве все своїми іменами і буде чесним з дитиною. Він скаже, що ці письменники існували в такому ось контексті, і нам потрібно їх прочитати, для того щоб знати, з ким поруч ми живемо".
Вивчення будь-якого із названих творів, на думку пані Тетяни, може бути шляхом до розвитку і набуття структурованої ідентичності ― національної, соціальної, психологічної. Але чи готові всі вчителі та батьки до цього? Тут вже йдеться про пластичність усвідомлення і можливих дій. Чи готовий учитель сперечатися із підлітком, який не згоден із вчинками літературного героя, або вести дискусію про те, що не все навколо є чорно-білим?
"Складова у літературній освіті, задекларована ще кілька років тому, про вибір учителем, якому твору скільки часу присвятити, дає великі можливості для стрибка розвитку завдяки вивченню літературного твору. Зміни відбуваються бурхливо, ми не можемо розпланувати, що буде за три місяці чи за три роки. Але ми все одно стикаємося з абсолютно стабільною і непорушною штукою ― ЗНО. Як би не хотіли вчителі уникнути певних творів, вони просто мусять їх викладати, якщо в букві програмного закону ці тексти є. Це призводить до формалізації навчання і пошуку "запасного" виходу із ситуації.
Хочеться вірити, що зараз ще не крапка у реформі курсу зарубіжної літератури. І "запасним" виходом може стати те, що вчителі скажуть: на ЗНО будуть ось такі формальні запитання, давайте ми їх вивчимо, але заглиблюватися не будемо. Тобто немає єдиного рецепту, що всі діти прочитають тільки так, або всі діти травмуються чи не травмуються. Треба обирати кілька стратегій".
Що почитати дітям і підліткам, які пережили травматичні події
"Сьогодні дуже важливо мати інструмент осмислення подій. У якісь моменти хочеться заплющити очі та зробити вигляд, що нічого не відбувається. Запрошую зайти на сайт "Барабука" ― www.barabooka.com.ua. Ми провели два місяці марафону про те, як говорити з дітьми про війну, і склали список літератури від сучасних українських авторів на цю тему. Там ви знайдете безліч книжок для різного віку, матеріалів та розмов із сучасними письменниками, психологами, освітянами про пошуки інструментів чесного називання перед дітьми тих подій, що відбуваються. Тобто головна рекомендація ― це список книжок про те, як говорити з дітьми про війну".
На думку Тетяни Стус, книжки по-різному впливають на читачів з різним досвідом. Для дитини чи підлітка, який став безпосереднім учасником або свідком вкрай травматичних подій, буде одна реакція. Для дітей, які виїхали і мають м’якіший досвід, реакція буде іншою.
Фото: barabooka.com.ua
